Чтение онлайн

– Я все зроблю… Я можу витребувати для тебе офіційний дозвіл на роботу… – сказала фрау. – Лише пообіцяй, що не кинеш мене, допоки я не помру.

У Галини серце впало десь аж під коліна. Вона пообіцяла… І щойно це зробила, підступний внутрішній голос прорік: «Все! Більше ти не побачиш Київ».

На день народження фрау Краге завжди готувала Галині подарунок. Десятого липня того року, як вона почала працювати, отримала годинник. Не надто дорогий, але швейцарський, кварцовий, досить непоганого дизайнерського виконання; на п’ятдесят п’ять – золоті сережки, але не такі, як зараз продають у ювелірних крамницях, а старовинні. Галя розчулилася, обидві жінки тоді виплакалися вволю, згадуючи кожна своє.

Конец ознакомительного фрагмента.