Чтение онлайн

Інженер забув про все. Довго стримуване почуття вихопилось назовні з несподіваною для нього самого силою. Він припав на коліно, уподібнюючись, сам того не усвідомлюючи, древнім лицарям Землі. Схопивши опущену руку Фай Родіс, він почав палко, голосно й квапливо освідчуватись у своєму коханні.

Родіс слухала його, не рухаючись і не дивуючись, ніби все, що казав тормансіанин, давно їй відоме.

Таель дивився в її очі, намагаючись прочитати чи бодай вгадати відповідь. Сяючі, як в усіх землян, казкові зелені очі жительки Землі під зовнішньою лагідністю приховували непохитну відвагу й пильність, стояли на сторожі її внутрішнього світу. І, розбиваючись об цю невидиму стіну, згасали мрії й слова кохання, які підняли інженера на один рівень з Фай Родіс. Таель похилив голову і вмовк, усе ще стоячи біля ніг Родіс у позі, яка вже здавалася йому безглуздою.

Фай Родіс стиснула його з’єднані долоні й легко підняла. Вона намагалася покласти руки на плечі Таелеві, проте він, знаючи їхню заспокійливу силу, відсахнувся, майже обурений. За відомим людським законом, однаковим для Землі й Торманса, чоловік, який благає про кохання, міг легше пережити відмову, аніж дружнє співчуття. Не жаль, ні, жалю до себе не відчув тормансіанин, і за це був удячний своїй обраниці, яка не відштовхнула його, бувши водночас такою недосяжно далекою.

— Пробачте мені, — з достоїнством промовив Таель, — замріявся, і мені здалося… словом, я забув, що у вас не може бути любові до нас, нижчих істот занедбаної планети.

— Може, Таель, — тихо відповіла Родіс.

Інженер до болю стиснув пальці закладених за спину рук. Знову, ламаючи волю і стискаючи груди, захопила його небезпечна сила земної жінки.

— Тоді… — пробурмотів він, знову підбадьорений.

— Погляньте очима Землі, Таель. Ви бачили наше життя. Знайдіть мені місце у вашому, бо кохання в нас лише у спільному шляху. Інакше це тільки фізична пристрасть, яка реалізується і минає, виконавши своє призначення. Спалахи її бувають нечасто, тому що вимагають такого піднесення почуттів і напруження сил, що для нерівного партнера являють смертельну небезпеку.

Для інженера менторське забарвлення, якого набуло його освідчення, ставало нестерпним і образливим, хоча він чудово розумів, що Фай Родіс говорить з ним довірливо, прямо, і, головне, як з рівнею.

Інженер Таель попрощався й побрів до виходу, намагаючись триматися з незалежністю й гідністю землянина.

Фай Родіс скрушно подивилась услід і раптом гукнула:

— Верніться, я маю сказати вам щось важливе.

Родіс провела його до своєї кімнати й міцно причинила двері. Застугонів СДФ. Ввімкнувши захисне поле, Родіс розповіла про розмову з Чойо Чагасом.

Тормансіанин слухав її з легкою посмішкою, якою мешканці планети Ян-Ях приховували гіркоту безсилля.

— Ви казали, що я зобов’язаний доносити? — запитав він. Родіс кивнула.

— Так, це правильно! І я доносив увесь цей час, інакше мені не можна.

— Чому?

— День без донесення — і я не зміг би бачити вас. Ніколи більше.

— Що ж ви доносили?

— О, це небезпечна гра. Розповісти правду, яка не пошкодить вам, промовчати про важливе, вигадати напівправду. Маєш справу з розумними ворогами, але напівправда, винайдена для політичного обману, годиться як зброя проти них самих.

— Навіщо ж ви граєте в такі ігри?

— Як навіщо? А десятки тисяч людей Ян-Ях, що бачили комуністичну Землю? А знання, якими ви озброїли нас? А радість

спілкування з вами? Мені випало таке щастя! Побачити інше життя, казково прекрасне, стояти на межі двох світів! Зрозуміти, повірити, впевнитись у можливості спасіння народу Ян-Ях!

— Пробачте мені, Таель, — шанобливо, як старшому, мовила Фай Родіс, — я ще так мало знаю і роблю прикрі помилки…

— Що ви, зоре моя! — вигукнув вражений Таель, задкуючи до дверей.

Родіс сильно потягла його за руку її посадила на великому дивані — на ньому не раз сиділи земляни.

Інженера охопило дивне почуття байдужості. Немовби все це відбувалося з кимось іншим, а сам він був стороннім свідком розмови мешканців різних світів.

Фай Родіс вмостилася на дивані, підібгавши ноги і обхопивши руками оголені коліна. Вона дивилася тепер на тормансіанського інженера інакше, розуміючи, звідки ці глибокі зморшки, які поорали йому лоба, чому страдницьки й назавжди невблаганно нахмурилися брови над світлими й проникливими очима мислителя, чому пролягли глибокі складки, що збігали від крил носа далеко на щоки, минаючи кутики повних, завжди стиснутих губів, чому рання ріденька сивина прозирала у бороді й вусах.

За своїм звичаєм, Фай Родіс поклала пальці на руку інженера, встановлюючи тілесний контакт, який допомагав відчувати людину, далеку за своїми поглядами й близьку у своїх прагненнях.

Таель дивився задумливо й сумно. Відчуття космічної безодні, що немовби розверзлася позаду Родіс, підступило, як це траплялося вже не раз, знову, і тормансіанин здригнувся.

Родіс міцніше натиснула на його руку, тихо запитала:

— Будьте відверті зі мною, Таель. Чим погрожують вам, що стоїть за плечима у вас і, очевидно, у кожного мешканця Ян-Ях?

— Залежить від провинності. Якщо я порушу зобов’язання доносити, то мене чекає вигнання. Доведеться їхати кудись у далеке місто, бо в столиці не буде для мене роботи.

— А коли з’ясується, що ви скористалися спілкуванням з нами, щоб передавати своїм друзям нашу інформацію?

— Звинуватять у державній зраді. Заарештують, катуватимуть, щоб виказав співучасників. Тих катуватимуть у свою чергу, вони викажуть решту і ще кількасот непричетних, просто щоб позбутися жахливих мук. Потім усіх знищать.

Родіс здригнулася, хоча все це їй було відоме. Але тепер перед нею розгорталася не історія, не переживання стародавніх людей Землі, які потонули в тисячоліттях. Саме життя Торманса в особі інженера Таеля дивилось на неї лагідно й сумно. У цьому спокої було більше трагедії, ніж у розпачливому крику. І екранована кімната, в якій тихо гув СДФ, видавалася Родіс трухлявим плотиком у ворожому океані, де берег в усі боки однаково; далекий і недосяжний.

— Я їх не боюся, — мовив Таель, — і не тому, що певен своєї сили. Ніхто не може встояти. Те, що розповідається в легендах про непохитних людей, — або брехня, або свідоцтво недостатнього уміння катів. Є люди найвищого героїзму, але, коли їх досить довго і досить сильно катувати, вони також зламаються, перетворяться з людини у забиту, напівмертву тварину, яка у напівсні виконуватиме накази.

— На що ж ви сподіваєтесь?

— На свою слабість. Кати спершу нищать людину фізично. Другий ступінь — психічне нівечення. Я загину на першому ступені, і їм нема на що сподіватись!

Фай Родіс випросталась, зітхнувши. Тормансіанин не міг відвести очей від її високо піднятих грудей. Непристойно і соромно за мораллю Ян-Ях, проте жінка Землі сприйняла погляд інженера як природну данину потягові чоловіка.

Фай Родіс була певна, що природа, незважаючи на невблаганну жорстокість процесу еволюції, усе ж виявляється більш гуманною, ніж людина. Людина, яка винайшла тонкі знаряддя, що глибоко проникають досередини — стріли, списи, кулі, — різко збільшила інферно мук на Землі, відкинувши бойову тактику хижого звіра, основану на шоку від першого удару, розриві великих судин і безболісній смерті від втрати крові. Жертви людини почали гинути у жахливих стражданнях від глибоких внутрішніх запалень. А коли психічно неповноцінні дійшли до садизму, вона створили пекельну техніку катувань, яку одразу ж було використано з метою політичною і військовою.