Чтение онлайн

— Я думаю, що мій тато її заб’є. Він їй такого не подарує.

— Ясно — не подарує,— погодився я.

— Може, нам треба лягти? — запитав не в річ Місько.

— Для чого? — не зрозумів я.

— А що — сидячи вмирати?

— Звідки я знаю? Я ще ніколи не вмирав.

Ми лягли в траву і задивилися в небо.

— А давай після смерті будемо приходити до Нуськи і страшити її? — запропонував Місько.

Мені ця думка дуже сподобалась.

— Давай… А ще можна стати упирами і пити її кров.

— Ух ти! Точно?

— Ну!

— Тоді давай ще й з Кобри кров пити.

Це наша вчителька, ми її терпіти не можемо.

— Хе-хе! — втішивсь я. — Пам’ятаєш, як вона нам казала: «Доки ви, іроди, кров мою будете пити?»

— Тепер хай знає.

Ми замріяно замовкли.

Я подумав, чи не пора признатися Міськові, що його обдурено? Та, зиркнувши на нього, я побачив, що в цю хвилину він уже літає попід вікнами Нуськи і страшить: «Гу-у-у!» Навіть губи його були зараз в дудочку. Блажен віруючий, як не раз говорила моя бабуся.

Я відвів очі і намагався уявити, який же переполох зчинить наша передсмертна записка. Відлупцюють чи ні? Мусять. Але не це головне. Найбільше мене хвилює, чим будуть бити. Паском чи віником? Віник мені більше подобається.

— Може, й ти був тоді на цегельні, як вони з тим малим гранату знайшли?

— То, власне, ми з ним обоє і знайшли, — сказав я з такою втіхою в голосі, аж він сполохано глянув на мене. — Пробачте, я нехотячи зрадів… бо ви мене згадали…

— То це ти був із ним?

— Так, я. Ми обоє знайшли ту гранату.

— І ви з ним її викопали?

— Так.

— А потім обклали дровами й підпалили?

— Так.

— Обоє?

— Так. Нас тільки двоє й було.

— І коли вона вибухнула, ви були разом?

— Були разом.

Він дивився на мене, мов на марсіанця. Здавалось, ось-ось похитає головою: «Такого не буває».

— І коли вона вибухнула, були разом… — повторив, не зводячи з мене вологих очей. — Але ж… але ж…

Піт виступив йому на чолі, і затремтіли вуста. Він мене поволі впізнавав, і так само поволі поверталися до нього з давнини ті пекучі запитання, які колись душу карали. Він і тоді ніяк не міг цього збагнути — чому Місько? Чому саме він?