Чтение онлайн

– А ранiше ж вiн, здається, був новатором?

– Поки не пробився до командного крiсла. Тепер же його влаштовує статус-кво. Теорiя Великого вибуху, каже, загальноприйнята, i нiчого мудрувати. Птоломеївськi епiцикли, кажу, була загальноприйнятими пiвтори тисячi лiт. Та в мене, кажу, не про виникнення Всесвiту йдеться, а про його структуру. Всесвiт симетричний. Еге, паже, симетрiя суперечить теорiї Великого вибуху. А iєрархiчна структура, кажу, це ж факт? Хiба вiн не суперечить?

– I до чого ж ви домовились?

– А нi до чого. Я бачу, що структура Всесвiту його так хвилює, як позаторiшнiй снiг. Вийшов я вiд нього - сiрi будинки, сiра вулиця, сiре небо над головою, все втратило фарби, свiт посiрiв...

Трохи помовчавши, Надя сказала:

– Ти б зв'язався... ну, з другим Iваном. Що вiн скаже. Це ж найлегше.

– В тому ж то й штука, що це зовсiм не легко, - сказав, узявши склянку з недопитим чаєм.
– Я вже пробував. Наслухався космiчного шуму. Те, що ми тодi натрапили один на одного... Може, це раз на сто рокiв, або й на тисячу.

– Не журися, я впевнена: ти щось придумаєш. Може, спробуєш у горах... Удосконалиш антену...
– їхнi погляди зустрiлися - глибокi, проникливi, пройнятi симпатiєю. Надiїнi губи ледь помiтно здригнулись, i дiвчина опустила очi.- Життя - це не тiльки квiти. Пам'ятаєш, як я студенткою мрiяла...

– Полежати на трояндах?
– усмiхнувся Iван.
– Пам'ятаю, ти розповiдала.

– Страшенно кортiло занурити обличчя у квiти. Тодi я була на канiкулах у тьотi, а вона саме готувала трояндове варення... Про одне я тодi не думала: у троянд в колючки. Отак i в життi.

Надiя зашарiлася i вмовкла.

– Гарна сентенцiя. В жiночому стилi, - вже зовсiм спокiйно обiзвався Iван. Обернувся до матерi, що сидiла замислена, пiдперши кулаком голову.
– А я подумав, що... Пора вже нам з Надiєю... Якщо ви не заперечуєте, то сьогоднi подамо заяву до загсу.

Мати аж кинулась:

– Я? Менi що... Це вже ви самi...

На її очах заблищали сльози.