Чтение онлайн

Молодицi взя­ли на ру­ки бiд­ну Ха­ри­тю, цi­лу­ва­ли, по­тi­ша­ли.

–  Ходiмо за­раз до ма­те­рi, хай во­на втi­шиться, що має та­ку доб­ру ди­ти­ну…

Молодицi взя­ли за ру­ки Ха­ри­тю i по­да­лись стеж­кою на­зад у се­ло. Ха­ри­тя йшла i ти­хо хли­па­ла.

Незабаром Ха­ри­ти­на ма­ти оду­жа­ла. Мо­ло­ди­цi ви­жа­ли удо­ви­не жи­то, хре­ще­ний батько Ха­ри­тин звiз хлiб у сто­до­лу, i си­ро­ти вже не бо­яли­ся го­лод­ної смер­тi.

Мати цi­лу­ва­ла та пес­ти­ла свою доб­ру ди­ти­ну, а Ха­ри­тя ще­бе­та­ла:

–  Хiба я не ка­за­ла вам, ма­тiн­ко, що доб­рий бог дасть вам здо­ров'я i по­мо­же зiб­ра­ти хлiб? Хi­ба не на моє вий­шло?..

Липень 1891, с. Ло­па­тинці