Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру.
Шрифт:
Чорнота наче вгадав мою думку:
– Тут в минулому році ховали своїх вбитих хлопців по кільканадцять на день, але ні один не мав такого похорону… Любило населення Івана, бо й він для нього своєї голови не шкодував. Зрештою, вбиті в боях – це річ звичайна. Не так зворушує…
Ми обігнали валку і поїхали до манастиря. Залога сумна готовилася до зустрічі свого любленого веселого сотника, що повертав з прогульки на Побережжя. Між двома церквами, поруч чиїхсь старовинних могил з посадженими коло них – тепер вже велетенськими – деревами, була вже готова глибока хата для нього. На манастирській кухні готовився заупокійний обід.
Нарешті процесія увійшла в манастир, і відкриту домовину поставили на землю коло ями. Дівчата, що несли покришку, побачивши яму, тихо заплакали. Чорнота, з яким ми стояли коло ями, глянувши на обличчя мертвого товариша, сердито мазнув себе кулаком по очах.
– Ах, чортів син, чортів син! – зітхнув [47] він і, коли старенький манастирський священик почав читати заупокійні молитви, став зосереджено молитися. Був він людиною глибоко реліґійною.
Коли із тисяч грудей понеслося понуро-величаве «Вічная пам’ять», серед дівчат почулися глухі ридання. Нарешті забита домовина спущена на зв’язаних рушниках до ями. За нею полетіли рушники, вінки, дівочі хустини…
47
У вид. 1934 р.: «зідхнув».
Почотом для сальви командував Йосип Оробко, та [48] грізна хвиля пострілів із десятка тисяч рушниць покрила і його дужий голос, і сальву залоги. За валами важко вибухнули три міни, пущені з міномета.
Синьо-жовтий прапор полку гайдамаків Холодного Яру. Копію люб'язно надав Михайло Ковальчук.
Оригінал зберігається в ЦМЗС Росії.
Малюнок чорного прапора Холодного Яру з журнального видання («Рік в Холодному Яру», лютий 1933 р.).
48
У вид. 1934 р.: «але».
Уривок із зведення розвідки тилу військ Київської області ЗСПР про повстанців південного сходу Київщини (кінець 1919 р.). Знайдено Михайлом Ковальчуком.
Оригінал зберігається в ЦДВА Росії.
«Як умру, то поховайте…» – затягнув сильним басом немолодий селянин, що, спершися на рушницю, стояв у першому ряді. Могутні, величні хвилі пісні понеслися над лісами, відкликаючись луною по ярах:
«…Поховайте та вставайте, кайдани порвітеі вражою злою кров’ю волю окропіте».Юрба, скінчивши пісню, грізно загула. Почулися викрики:
«На Чигирин!», «Доки їм терпіти?!», «Смерть коцурівцям!». Отаман став на лавку коло могили і підняв руку з рушницею. Юрба стихла.
– Брати-громадяни! Ворог вирвав із наших лав одного з найкращих борців, але не піддавайтесь справедливій жадобі помсти! Хай пам’ять про Івана Компанійця вічно живе в наших серцях, та залишім мертвого мертвим, а живе діло – для живих! Скільки разів терпіла Україна поразку і страшну руїну через те, що сини її билися між собою в час, коли на неї насувався ворог ззовні! Про це стара гетьманська столиця, на яку ви збираєтеся, могла би найбільше оповісти… Тепер на Україну насунувся страшний ворог, який руйнує
і обдирає наш край, безправно вбиває тисячі і тисячі наших людей там, де нарід не вмів і не хотів боротися, щоби рятувати себе, поки ще був час. Але з очей селян падає полуда, і Україна буде боротися, щоби повернути те, що так нерозумно віддала. Ми зможемо перемогти тільки єдністю, дружним вдаром на ворога! А коцурівщина сама загине, бо вона не має під собою ґрунту! Селяни Суботова чи Стецівки [49] підуть разом з нами, коли вийдуть з-під впливу купи авантюрників, коли побачать, що це один шлях до рятунку. Не з ними засліпленими нам боротися, щоби тішити цим ворога!
49
У вид. 1934 і 1935 рр. Стецівку тут і далі помилково названо «Степівкою».
Розходьтеся спокійно по домах! Готуйте і бережіть зброю! Будьте готові кожної хвилини стати під сумний чорний прапор [50] Холодного Яру на захист своїх прав і України! Мусимо вернути їй радість і славу!
Зірвалося і довго не змовкало могутнє «Слава». Коли люди вже замовкли, його ще деякий час повторювали яри.
«А-а-а-а-а!» – донеслася остання протяжна луна десь здалека.
– Холодний Яр обізвався… – з якоюсь містичною повагою звернувся до мене Чорнота.
50
1-й (основний) курінь Холодного Яру мав чорний прапор з гербом України і написом з одного боку «І повіє новий вогонь з Холодного Яру», з другого – «Воля України – або смерть!» і жовто-блакитний прапор з написом «Полк гайдамаків Холодного Яру». (Тут і далі астерисками позначено авторські примітки. – Упор.)
– Хіба не це він? – показав я на глибокий яр, над яким одною стороною стояв манастир.
– Ні, це старе русло річки Косарки, з якою зв’язана леґенда про те, що коло тисячі років тому назад якась княгиня Мотрона перетворила свій укріплений замок на манастир, бо в дійсности це манастир Св. Тройці, а не Мотрони. Ось у цей бік до Жаботина гори Весела і Червона, на яких стояв гайдамацький табор. Он там – Скарбовий Яр, в якому була гайдамацька скарбниця. А там пішли Кривенків Яр, Чорний Яр, Попенків Яр, Гадючий Яр, а Холодний Яр у цей бік, верстви півтори-дві звідціль. Починається від Мельничанських хуторів і тягнеться верстов із сорок, десь аж за Лебедин. Він найглибший з усіх, його схили в деяких місцях мають з вісімсот метрів висоти.
Для нас тепер Холодний Яр має те саме значення, [51] що й всі останні яри. Дорогий той вогонь, який заховався в серцях людей кругом нього…
Юрба заспокоїлася. Почався обід. Зготовленого в манастирі, звичайно, не старчило би для всіх, але жінки і дівчата всі мали з собою страву. В монастирській трапезній, в келіях, на дворі – день якраз видався теплий – живилися гуртками селяни і залога. Бурлаків запрошували від гуртка до гуртка. Вже вечоріло, коли народ групами став розходитися.
51
У вид. 1934 і 1935 рр. тут і далі: «значіння» (у двох випадках – також у вид. 1938 р.).
II
Після похоронів Компанійця життя у манастирі пішло звичайною ходою. Хлопці старанно перечищували та перевіряли зброю, хоч ніхто не заставляв. [52] Однорукий начальник кулеметів Левадний ревно стежив, щоб кулемети були чисті, «як рибляче око», і працювали, як новий годинник. Три десятки лубенців, одягнених у першорядне анґлійське обмундуровання, з новенькими одинадцятинабійними анґлійськими рушницями, щодня робили військові вправи, командуючи по черзі (всі ж були старшини!) Користаючи з французького підручника, якого дістали десь у денікінському штабі, вони вивчали останнє досягнення військової науки – тактику групового бою. На тлі холодноярського лісу, між чорними жупанами, киреями, дубленими кожухами, було якось дивно бачити цю групу вояків ультраевропейського вигляду.
52
У вид. 1934 і 1935 рр.: «хоч ніхто і не заставляв».
З сіл приходили богомольці. Селяни привозили харч для козаків і коней.
Приходили гуртки озброєних хлопців, які називали себе не інакше як козаками, запрошували наших в села і на хутори на вечорниці.
З боку Черкас і Смілої іноді доносилася гарматна стрілянина. Одержали відомості, що Запорізька група, дійшовши до Золотоноші, знову вернулася на правий берег [53] Дніпра. Я почав подумувати про те, як би прилучитися до своїх, та, з другого боку, чомусь не хотілось вже розлучатися з цією «Січчю». [54]
53
У вид. 1934 і 1935 рр.: «беріг».
54
У вид. 1934 і 1935 рр.: «Січю».