Чтение онлайн

А далі почалося щось узагалі дивне: Денис раптом захотів їсти.

— Давайте спробуємо місцевої смаженої рибки! — подивився він на Білана-старшого, і вперше за весь час знайомства з Черненком, Максим вловив у його голосі щось подібне до благальних ноток. — Мені мама гроші дала, давайте поїмо!

— Та заспокойся ти зі своїми грішми! — зіграв праведне обурення Білан-старший. — Тепер я сам відчуваю, що тут якесь зачароване місце. Все так пахне, що в мене самого слина тече. Люди справді під Пирятином починають думати тільки про шлунок, і цей феномен, хлопчики, я неодмінно буду вивчати та досліджувати.

— Ти справді хочеш їсти? — підозріло глянув на приятеля Максим.

— Що такого? Ну, зголоднів чоловік. Навіть не рибку — цілого бика готовий зхарчити! Дайте мені бика! Навіть не бика — буйвола! — блазнювато закричав Денис. — Хочу стати чемпіоном України та світу з поїдання смажених буйволів!

Максим ніколи не помічав за шкільним чемпіоном акторських здібностей. А в тому, що зараз Черненко грав, причому грав старанно і досить успішно, у Максима сумнівів не було. Але для чого він це робить? Справді так хоче їсти, чи...

— Бика чи буйвола — то таке. Ти мене справді роздражнив, — визнав тим часом Білан-старший. — Піду гляну, чим там пригощають. Максиме, ти щось будеш?

— Тортик, — несподівано солодким голосом промовив той, дивлячись при цьому на Черненка. Тато, не відчувши жодної іронії, вирушив на кулінарну розвідку.

Щойно він відійшов, Денис відразу змінився. Обличчя стало серйозним, він злодійкувато глянув у різні боки, ступив до Максима впритул:

— Мовчи і слухай, — швидко заговорив він, чомусь стишуючи голос. — Ключі в машині лишилися?

— Для чого тобі ключі? Ти хочеш викрасти машину? — ляпнув Максим перше, що спало на гадку.

— Про викрадення ти в десятку лупиш.

— Нічого не розумію.

— Клаві потрібна наша допомога. Викрасти хочуть її.

— Хто?

— Дід Пихто! Звідки я знаю, хто! Вона так само не знає. Київська вона, наша... її насправді вже викрали, і тепер вона тікає від своїх викрадачів. Ну, що не зрозуміло?

Максима Білана мов обухом по голові стукнули.

Враз йому здалося: базарний гамір стих. Довкола нема ні людей, ні машин. Суцільна тиша і пустка. А в ній — лише вони вдвох, і світ зупинився. Від цього стало моторошно, незатишно, і Максим мерзлякувато повів плечима.

— Ти що верзеш?

— Нічого я не верзу, — тепер Денис заговорив швидко. — її хотіли викрасти, але вона втекла. Скористалася тим, що під ранок лопух-вартовий заснув, і втекла. Тому і під машину кинулася: в неї іншого виходу не було. Не могла чекати, поки хтось зупиниться на трасі й підбере дівчисько. За нею женуться, я сам бачив. Нашу машину пасуть.

— Що? — перепитав Максим.

— Стежать за нами, «що»! — Денис знову сторожко глянув через плече. — Бачиш он ту синю «Шкоду»? Тільки не відразу обертайся, поволі.

Білан, як було сказано, обернувся не рвучко, а зробив вигляд, ніби зашнуровує кросівок. А тоді глянув з-під руки назад і справді побачив синю машину. Молодик у темних окулярах прогулювався поруч з нею, час від часу зиркаючи в їхній бік.

— Ти не звернув увагу, а Клава мені по дорозі сказала — це на неї полюють. Тепер треба, аби той мисливець думав: вона десь тут, у Пирятині, щезла. А вона тим часом поїде з нами.

— Отже, вона не тутешня?

— Звичайно, ні! Так вона все відразу і сказала!

— Чому? — навіть якщо Максим і готовий був повірити в історію з викраденням і втечею, він точно не бачив у поведінці дівчини елементарної логіки: — Ми — не викрадачі. Тато — доросла людина, до того ж має певні зв'язки в різних колах. Хіба по ньому не видно, що не босяк? Чому вона, якщо потрапила в халепу, тут же не сказала йому правду? Він би щось придумав. Як мінімум подзвонив би її батькам.

— Я сам цього не розумію, віриш? — промовив Черненко. — Але за нами стежать, і це — факт. Клава перелякана, і не помітити цього не можна. Вона чомусь не хоче, аби твій старий починав якусь справу з міліцією чи її батьками. Сказала — пізніше пояснить, а поки що її треба вивезти з Пирятина непомітно.

— Куди вивезти?

— Куди — не головне. Головне — звідки, — сказав Денис. — Думаю, спочатку треба цю справу зробити. А потім Клава нам сама все пояснить. Від нас же вона тепер нікуди не дінеться.

Максим швидко думав.

Часу на аналіз ситуації, судячи з усього, не лишалося. Черненко — не такий простий хлопець, як може здатися на перший погляд. І в одному він правий: головне — влізти в історію зсередини і дати подіям розвиватися незалежно від власних бажань. Так його навчив уже чималий досвід спільних пригод. А Максим відчував нутром: зараз знову починається якась чергова пригода. Тільки цього разу — чи не найбільш серйозна з усіх, які їм доводилося переживати.

Навіть привид у темному підвалі чи нечиста сила, з якою довелося вступити в двобій у нічному карпатському лісі, здавалися, порівняно із спробою викрасти людину, дитячими забавами. Чим вони, зрештою, і виявлялися.

— Хутко думай, бо зараз тортик твій прийде! — підсмикнув його Денис.

— Давай хоч про тортики не будемо! — шикнув Максим. — Задовбав уже своїми тортиками за всю дорогу! Буйвола свого їстимеш, придурку!

— Сьогодні, Білане, твій день, — Черненко знову озирнувся на молодика в окулярах, який старанно дивився в інший бік. — Придурка я тобі прощаю, але тільки одного.

— Ой, як страшно! Я зараз плакати буду!

— Потім поплачеш, обіцяю, — сказав Денис. — А зараз діяти треба, причому — бігом, бо батько твій он уже щось, нарешті, купує. Бери ключі, відчиняй багажник.

Зрозумівши план приятеля, Максим оцінив його простоту. Заодно погодився: якщо цю історію вони хочуть вигребти вдвох, без сторонньої допомоги, зволікати далі не можна.

Молодик у чорних окулярах раптом напружився, зробив мисливську стійку і почав мацати поглядом базарний майдан, когось вишукуючи. Потім неквапом рушив уперед, видивляючись перед собою, і тепер був до хлопців спиною. Робити щось — то тільки зараз.

Максим смикнув передні дверцята машини з боку пасажира, ліг животом на сидіння, простягнув руку, намацав ключі на брелоку. Р-раз — і вони вже в нього. Рухаючись так само швидко та зграбно, Білан ковзнув до багажника, застромив у замок потрібний ключ, повернув. Кришка багажника трошки підскочила вгору.

Денис зробив якісь умовний жест рукою. Клава виринула перед ними несподівано, ніби виросла з-під землі. Що-що, а втекти від когось при бажанні вона може, — мимоволі зробив висновок Максим.