Чтение онлайн

– Вони вас вiтають, Пол!

– А хто ж зняв шолома?
– обiзвалась Анс.

– Хiба не ви?- спитав Пол.

– Нi. Коли я пiдiйшла, вiн лежав вiддалiк. Та я i не зумiла б зняти.

– Цiкаво...
– задумливо промовив космонавт. Пiдвiв голову, посмiхнувся.
– Ну, як би там не було, тепер я у вашому полонi!

– Я за човном!
– Вар кинулась у воду i, швидко вимахуючи руками, попливла за скелю.

– Менi треба зв'язатися з Центром космiчних польотiв...

Пол почав розпитувати, чи далеко звiдси телеграф, телефон.

– Оце подiя...
– радiла Анс.
– А кажуть, чудес не буває!

– Бувають, бувають, люба моя наречена.

– Наречена?
– спалахнула дiвчина.

– Так, наречена. Перед польотом я дав собi слово: перша дiвчина, яку побачу, приземлившись...
– Вiн хотiв поцiлувати її, але Анс вiдхилилась.

Почувся хуркiт мотора - до пляжу наближався човен.

– Сiдайте!
– покликала Вар.
– Пливемо! Це сенсацiя столiття!

Анс i Пол пiдiйшли.

– Тут є ще одна сенсацiя, - з ледь помiтним сумом у голосi вимовила Анс.
– Пол поклявся, що перша дiвчина, яка побачить його пiсля польоту, стане його нареченою.

Вар так i застигла з розтуленими губами, помiж яких бiлiли мiцнi зуби.

– Ну, i ти ж перша побачила його! Якби Пол не був непритомний, то й вiн би першою побачив тебе...
– Подивившись на розгубленого космонавта, Анс додала: - Виходить, ви по праву належите їй, адже так?

– Якщо так - значить так, - знизав плечима космонавт i нiяково всмiхнувся.

Наче за помахом чарiвної палички, маленьке, нiчим не примiтне приморське мiстечко того ж вечора прославилося на весь свiт.

"Дельфiни врятували космонавта!.."

"Пол живий i здоровий!.."

"З орбiти - на Землю!.."

Ефiр огортав планету сувоями радiохвиль.

"Пол не тiльки зберiг собi життя, а й зустрiв гарненьку наречену!"

"Контакт з цивiлiзацiєю дельфiнiв..."

Зграї вертольотiв прилетiли до мiстечка. Морськi лайнери стали бiля нього на рейдi. Катери i яхти облiпили причали. Журналiсти, фотокореспонденти i просто цiкавi заповнили готелик, понаставляли намети. Людство хотiло почути i побачити чудом врятованого космонавта. I воно побачило його того ж вечора. Передача йшла "з мiсця подiї" - на мiльйонах голубих екранiв з'явилося обличчя Пола. Космонавт силкувався бути веселим, але це йому не вдавалося: думка про товариша болiсно стискувала юнаковi серце.

Всупереч сподiванням, прес-конференцiя Пола не була цiкавою. Як не старалися кореспонденти, якi б запитання не ставили, Пол не мiг розповiсти нiчого сенсацiйного.

– Чи встиг Дiн надiти шолом?

– Не знаю. Катастрофа сталася блискавично.

– Вашi вiдчуття при падiннi в атмосферi?

– Якi там вiдчуття? Я був непритомний...

– Чи на велику глибину ви занурились, коли вас пiдхопили дельфiни?

– Не пам'ятаю точно...

I отак з годину. Потiм на екранi з'явилися Вар i Анс. Дiвчата розповiли, як дельфiни допровадили їх у бухточку Мiсячної скелi, А потiм Анс сказала:

– Мене тiльки дивує, що шолом лежав за крок вiд Пола. Хто його зняв?

Хвацький, лисий, мов колiно, коментатор поправив окуляри i обернувся до космонавта:

– Пол мiг зняти його i сам у безпам'ятствi. Зрештою, це мiг зробити випадковий свiдок подiї, який, подумавши, що космонавт мертвий, подався геть, не бажаючи встрявати в цю справу. Якщо вiн зараз дивиться нашу передачу, просимо завiтати або хоч подзвонити до нас на цю iмпровiзовану студiю.

Це, звичайно, було сказано для пожвавлення передачi, бо коментатор був переконаний: коли б хтось, окрiм цих вертихвiсток, допомагав космонавтовi, то вже обiзвався б. Проте вiн ще раз торкнув свої окуляри i, дивлячись у вiчi глядачам, повторив запрошення:

– Просимо невiдомого обiзватися!

Камера крупним планом показала щасливе обличчя Вар, яка своїм усмiхом хотiла пiдбадьорити Пола, зосереджену i замислену Анс, потiм знову лисого коментатора. Але що сталося? Вiн зняв окуляри, протер блискучi скельця, знову надiв. Обличчя явно стурбоване.

– В чому справа? Оператори!

Телеглядачi усього свiту побачили, як з правого боку екрана почала насуватися сiра шторка, стираючи зображення.

– Що таке?
– вже сердито спитав коментатор, але, одразу ж опам'ятавшись, усмiхнувся: - Маленькi технiчнi неполадки...

На правiй половинi екранiв з'явилася голова з чорним йоржиком.

– Дiн!
– скрикнув Пол.
– Дiн!

Космонавт примружив очi, нiби вглядаючись в лиця людей, потiм промовив:

– Добрий вечiр... Салют, Пол!

– Салют!
– Пол пiдвiвся, озираючись на всi боки.
– От здорово! Звiдки ти, старина?

– Та тут, розумiєш... Я говорю з орбiти!

– Ах, так?
– безжурно засмiявся Пол.
– I дружина з тобою?

– Крiм жартiв, я на орбiтi.

– Як же ти встиг прихопити з собою телепередатчика?

– Мене врятували iнопланетяни. Тебе теж. Але мiй скафандр був пошкоджений, от вони й того... взяли на борт...

Не до всiх одразу дiйшло: iнопланетяни. Коментатор спершу теж не звернув на це уваги, а потiм аж пiдскочив на стiльцi:

– Iнопланетники?.. Це ж iсторична подiя! Якi вони? Як поводяться з вами, Дiн? Чи не збираються захопити Землю?

Дiн добродушно смiявся з цього чоловiчка, який засипав його запитаннями, не даючи вiдповiсти хоч на одне.

– ...Ви як представник людства мусите з честю виконати свою мiсiю... Пильнуйте, будьте насторожi, щоб ми всi через свою надмiрну довiрливiсть...

Дiн пiдморгнув Половi, i той його зрозумiв - ухопив коментатора на руки i, немов хлопчика, винiс iз-пiд юпiтерiв. Той дригав ногами i тiльки розсмiшив глядачiв.

– Оце добре, - сказав Дiн, коли Пол знову сiв коло Вар та Анс.
– Зараз ви побачите: iнопланетяни схожi на нас, лише колiр шкiри в них синiй, немає волосся i ростом дрiбнiшi.

Поряд з обличчям Дiна з'явилося яскраво-синє лице iнопланетянина. Особливого враження воно нi на кого не справило, хоча вся планета з напруженою цiкавiстю дивилася на екран. Нiчого дивного в ньому не було: люди стiльки начиталися про можливiсть життя на iнших планетах, що вже давно пiдготувалися до контактiв з iншими цивiлiзацiями. А космiчний гiсть, кумедно вимовляючи англiйськi слова, говорив, поглядаючи на папiрця, якого, певне, написав Дiн:

– Здрастуйте, люди! Невтоленна жадоба знання змусила нас здiйснити експедицiю до сусiдньої зорi - вашого Сонця. Нелегко було подолати вiдстань у чотири свiтловi роки, яка вiддiляє Альфу Центавра вiд Сонячної системи. Але ми щасливi, що зустрiли мислячих iстот. Ми просимо Раду Безпеки дозволити нам зробити посадку на вашiй прекраснiй Землi. У нас життя також на бiлково-кисневiй основi...

Чим довше вiн говорив, тим бiльше людей усвiдомлювало значимiсть, iсторичну неповторнiсть моменту. Нарештi контакт двох цивiлiзацiй став дiйснiстю! Навiть балакучий коментатор притих. Сидiв, мовчки в слухаючись в iнопланетну вимову, хоча це давалося йому нелегко - його аж пересмикнуло вiд бажання говорити, говорити.