Чтение онлайн

2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398); умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378); умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399).

3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити примушування давати показання (ст. 373); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383); завідомо неправдиве показання (ст. 384); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385); перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386).

4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387); приховування злочину (ст. 396); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395).

5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рішення (ст. 382); приховування майна (ст. 388); ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням, волі (ст. 389); ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393); втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394).

Саме за такою системою розглядаються далі злочини проти правосуддя.

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. У статті 155 КПК України передбачено, що взяття під варту можливе лише у випадках, коли законом за вчинений злочин передбачено покарання у виді позбавлення волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може сховатися від слідства і суду або буде займатися злочинною діяльністю чи перешкоджати встановленню істини, а також із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного до пред'явлення йому обвинувачення, яке повинно бути пред'явлене протягом десяти днів. Закон вважає злочинними сам по собі незаконний арешт чи незаконне тримання під вартою особи, яка вже раніше була арештована.

Затримання особи провадиться у точній відповідності з положеннями статей 106, 106і, 115 і 1652 КПК, арешт і тримання під вартою у відповідності із статтями 1652 і 1653 КПК.

Саме порушення цих вимог арешту, тримання під вартою або затримання утворить злочин, передбачений ст. 371. Наприклад, такий злочин матиме місце, коли арешт або затримання застосовуються при відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі, а також, наприклад, коли арешт або затримання продовжується після встановлених КПК строків, або тримання під вартою має місце без відповідного судового рішення.

Незаконність приводу має місце, коли привід здійснений без достатніх підстав або застосований до особи, яка не підлягає такому приводу, або вчинений без відповідної постанови судових, слідчих або прокурорських органів.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього. Закон спеціально говорить про завідомо незаконний арешт, затримання або привід, виключаючи тим самим відповідальність за ст. 371 за помилку або через необережність при вчиненні цих слідчих дій.

Суб'єкт цього злочину — робітник органів дізнання, слідчий, прокурор, судця.

У частині 3 ст. 371 встановлена підвищена відповідальність за зазначені дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу заарештованого) або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах (наприклад, з метою підвищення по службі).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 371 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства.

З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може виявитися у пред'явленні обвинувачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.

З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел — завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії.

Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповноважені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375.

У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього злочину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374). Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.