ЖАНРЫ

Кримінальне право. Особлива частина
Шрифт:

Військовослужбовець за втрату документів, що містять відомості військового характеру, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 329 передбачає як кваліфікуючу ознаку спричинення тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дана при аналізі такої самої ознаки ст. 328.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 329 — позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 329 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, якае власністю держави (ст. 330). Частина 1 ст. 330 передбачає відповідальність за передачу або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Предметом цього злочину є відомості економічного, науково-технічного й іншого характеру, що становлять конфіденційну інформацію,, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, установ, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність держави. Ці відомості не містять державної таємниці, але є конфіденційними і становлять власність держави. Заборона на їх передачу іноземним організаціям міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях міністерств і відомств.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у двох формах: 1) збирання зазначених відомостей з метою їх передачі; 2) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям відомостей, що становлять конфіденційну інформацію. Відповідно, злочин вважається закінченим або з моменту збирання відомостей з метою їх передачі, або з моменту передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іноземної організації, або особа сама за своєю ініціативою збирає їх. При цьому відомості повинні передаватися саме іноземним організаціям або їх представникам (це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні, так і недержавні, комерційні, посередницькі тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. За характером відомостей і за відсутності мети підриву або послаблення держави цей злочин відрізняється від державної зради і шпигунства.

Суб'єкт цього злочину — особа, якій конфіденційна інформація була довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Частина 2 ст. 330 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 330 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 330 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 2. Злочини, які посягаютьна недоторканність державного кордону

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є суспільні відносини з охорони суверенітету України, цілісності і недоторканності її кордонів. Правовою основою відповідальності за ці злочини є ст. 2 Конституції України, відповідно до якої суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Поняття державного кордону визначено в ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.1: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору». Для захисту державного кордону від незаконного його перетинання встановлені «Правила перетинання державного кордону громадянами України», затверджені Кабінетом Міністрів України 27 січня 1995 р.1 Ці правила стосуються відповідного оформлення документів, наявності спеціальних контрольно-пропускних пунктів для в'їзду і виїзду, транзитного проїзду тощо. Дотримання цих правил є обов'язковим як для громадян України, так і іноземів і осіб без громадянства.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 2. — Ст. 5.

Незаконне перетинання державного кордону (ст. 331). Відповідно до ч. 1 ст. 331 цей злочин полягає в перетинанні державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає два види діянь: 1) перетинання кордону будь-яким способом поза пунктами пропуску і 2) перетинання кордону в пунктах пропуску, але без відповідних документів чи дозволу. Способи незаконного перетинання кордону можуть бути різними, здійснюватися в різний час, із використанням різних засобів і обстановки, із використанням підроблених документів, без документів тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного перетинання особою кордону. Спроба незаконно перетнути кордон повинна кваліфікуватися як замах на злочин.

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі: особа усвідомлює незаконність перетинання кордону і бажає це здійснити. При цьому мотиви і мета на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа: громадянин України, іноземець, особа без громадянства, які досягли 16-річного віку.

Частина 2 ст. 331 передбачає відповідальність за незаконне перетинання кордону особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин, а ч. З — за перетинання кордону, поєднане із застосуванням зброї. Зброєю слід вважати як вогнепальну, так і холодну зброю. Застосування — це погроза зброєю або використання її для заподіяння поранень. Якщо таке застосування пов'язане з умисним вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, відповідальність повинна наставати за сукупністю злочинів: за ч. З ст. 331 і статтями 115 або 121. Якщо при цьому має місце незаконне поводження зі зброєю, то застосуванню підлягає і ст. 263.

У частині 4 ст. 331 зазначено, що чинність цієї статті не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

1 ЗП України.
– 1995.
– № 4.
– Ст. 92.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 331— штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 331 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 331 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Поделиться с друзьями: