Чтение онлайн

Лисий одночасно різко відскочив убік і обернувся. За спиною нікого й нічого не було. Тільки поміж гілляччям, що жмутом замикало мітлу, з’явилося біле пір'я. Перша думка була про якогось дуже швидкого птаха, що спрожогу сів на мітлу, а потім так же миттєво зник за деревами.

Але придивившись, Лисий зрозумів, що пір’я було не саме по собі, а замикало стрілу. Він пугукнув і сховався за найтовщий сосновий стовбур. Хлопець точно знав напрямок, звідки прилетіла стріла, але там нікого. Не такі вже й товсті ці сосни, щоб можна було сховатися за стовбуром. І стріляли не зверху, не з дерева…

Лисий кинув погляд уперед. Діти миттю розсіялися й лягли на землю. За таких умов, коли невідомо, звідки стріляли, це було найкращим рішенням.

Він придивлявся до дерев, до тіней, що подекуди промальовувалися на глиці — там, де між кронами дерев був просвіток і сонце пробивалося вниз. Відчуття небезпеки було дуже сильним. Це ще пощастило, що стріла влучила в мітлу… Втім, пригадав Лисий, спочатку мітла смикнулася держалном угору, а вже потім він відчув удар. Виходить, мітла сама підставилася під стрілу?

Власне, так стояти й чекати можна все життя. Треба діяти. Лисий іще раз глянув на дітей. Леля з арбалетом прикривала їх з тилу. Івась лежав неподалік від Лисого. Його арбалет також був заряджений і дивився в той бік, звідки прилетіла стріла. Лисий показав йому мітлу, висмикнув з неї стрілу й теж показав Івасеві. Той ледь помітно кивнув.

Управлятися одночасно з мітлою і луком було неможливо. Тому він кинув мітлу Івасеві й знаками пояснив, щоб поклав її перед собою, товстішим кінцем до ворога. А сам узяв лук, вставив стрілу й вирушив назустріч небезпеці.

Лисий видивився найтовще дерево кроків за двадцять і прожогом перебіг туди, тримаючи лук напоготові. Нічого не сталося.

І не повинно було статися, подумав Лисий. Це був несподіваний для нападників крок. Нахабний. От наступна спроба перебігти може бути фатальною. Він вискочив з-за дерева, зробив один крок і тут же повернувся назад. Якби він зробив ще один крок вперед, то напевне зустрівся б зі стрілою, що просвистіла повз нього. Тепер зате він знав, звідки стріляли.

Схованка справді була дуже добра. Це був невисокий пологий пагорб, вкритий глицею так само, як і вся земля в лісі. Стріла вилетіла прямо з нього. Якби Лисий цього не бачив, бійницю він не розгледів би нізащо.

Тут Івась показав, на що він здатний. Пущена ним стріла точно ввійшла в бійницю. Долинув розпачливий, хоч і приглушений крик. Скориставшись цією миттю, Лисий перебіг кроків двадцять упоперек, не наближаючись до пагорба, а намагаючись обійти його з тилу.

Тепер було легше, коли небезпека стала зрозумілою. Єдине, що турбувало Лисого — це невпевненість, чи таких горбків навколо більше немає. І ще одне було йому невтямки — що ж це за люди такі? Як можна вистрілити в спину, навіть не поцікавившись, хто такий і що тут робить? А може, вони й правильно розрахували: найстаршого й найозброєнішого вбити, тоді з дітьми говорити буде легше. Хоча… Лисий не міг погодитися з тим, що він справляє таке страшне враження, щоб його слід було поцілити в спину.

Ні. Щось із цими вояками негаразд.

Лисий перехопив погляд Івася й дав йому зрозуміти, щоб той вистрілив іще раз.

Цього разу стріла не зникла в глиці, а лишилася стриміти з пагорба. І тут же з іншого місця пагорба вилетіла інша стріла в напрямку Івася. Тепер і він, і Лисий остаточно переконалися в тому, як їх захищає мітла. Вона просто підскочила й зловила в себе стрілу. І знову впала на землю й лежала мирно, ніби нічого не сталося.

І тут Івась підвівся. Мабуть, і під горбком цього не сподівалися, бо не скористалися нагодою. Хлопчик узяв мітлу, виставив її вперед, мов спис, і понісся на горбок. Дві стріли одна за одною вилетіли звідти, мітла двічі смикнулася й зловила їх. Третя вилетіла тоді, коли до пагорба лишалося не більше чотирьох кроків. Вилітала вона з підніжжя пагорба, Івась уже був майже незахищений. Однак мітла і тут примудрилася пірнути, зловивши стрілу на себе. При цьому вона не встигла зупинити свій рух вниз і вперлася в землю. Івась перечепився через неї й полетів сторчголов.

На щастя, в цей час ніхто не стріляв. Двічі перевернувшись через голову, хлопчик вилетів на пагорб і розтягнувся прямо на верхівці. Мітла вискочила з його рук, поскакала по землі й злетіла в небо. Щоправда, арбалет Івась не випустив із рук, тільки стріла з нього випала. Івась тут же перезарядив зброю.

Але скористатися нею вже не встиг. Пагорб відкрився, мов казанок, металево клацнувши покришкою, Івась, який лежав на цій самій кришці, знову перевернувся через голову й упав на глицю. Тієї ж миті двоє чоловіків кинули на нього сітку, й він заборсався, не в змозі вивільнитися.

Лисий встиг пустити з лука стрілу, яка впилася в шию одному з чоловіків. Але в цю мить і на нього невідь звідки впала сітка. Він іще побачив, як злетіла в небо ступа і як чоловіки в чорному хапають дітей. Його скрутили, накинули на голову темний мішок і понесли, весь час перевертаючи в повітрі. Він збився з ліку, скільки разів його перевернули і які робили повороти, спуски й підйоми. З мішком на голові було важко дихати, чиїсь руки постійно штурхали його в боки, він перестав пручатися й вирішив берегти сили.

Похмуру кімнату без вікон, з мазаними вапном стінами тьмяно освітлював немічний каганець. Повітря було важке. Пахло вогкістю. Посередині кімнати стояв масивний сосновий стіл, а за столом сидів сердитий чоловік у неясного кольору вбранні, перетягнутому ремінцем, з дивними червоними наліпками на плечах. У хаті було душно, але чоловік не знімав чудернацького кашкета з козирком. Якби ще світило сонце, то козирок затінював би очі, тоді було б принаймні зрозуміло, навіщо він. Але каганець не освітлював майже нічого, крім глибоко впалих, близько посаджених очей цього чоловіка та його гачкуватого носа. Чоловік суворо дивився на дітей, і Лисий чомусь зрозумів, що так він дивиться завжди й на всіх.

Що довше він дивився, то неспокійніше ставало Лисому на душі, аж доки він не зрозумів, що ця пауза якраз і має на меті залякати їх. Добре, що він збагнув це. Аби тільки діти не злякалися…

Лисий озирнувся. Всі малі стояли поруч, тільки Лелі не було. Тож він не помилився, коли його в'язали, — вона справді встигла втекти на ступі. Івась учасно позбувся мітли. Молодець. Тепер головне — показати, як вони налякані, удавати з себе дурників. Може, пощастить обдурити й викрутитися.

Зайшов іще один чоловік — високий, худий і якийсь незграбний. Він тримав у руках Івасів арбалет, лук Лисого, палаш і два колчани зі стрілами. Ноги він мав нормального розміру, але чимось невловимим (мабуть, худорлявістю) нагадував Довгоногого. Він рвучко випростався, ввійшовши до кімнати, голосно клацнув підборами черевиків (мабуть, дерев'яними) і тільки після цього підійшов до столу, поклав на нього зброю і щось зашепотів на вухо ватажкові.

— Шукати! — уривчасто кинув гачконосий.

Худорлявий випростався, різко розвернувся на місці, знову клацнувши підборами, й вийшов із кімнати.

За ту мить, поки двері були відчинені, Лисий встиг роздивитися, що вели вони не в сіни й не в іншу кімнату. Там був так само побілений вапном коридор, так само тьмяно освітлений каганцем. Коридор вів кудись у темряву. Що ж це за така велетенська хата, подумав Лисий.

Тут заплакала Наталка. Крупні, мов горох, сльози котилися з її очей.