Чтение онлайн

– Матінка знає, що я тут, – засапано мовила дівчина. – Вона дозволила мені з тобою побачитися… але ненадовго.

Мартін знітився. Хава відпустила до нього дочку, впевнена, що з ним вона буде в безпеці, а він мало не забув про все на світі!

– Іди, моя перлинко. Іди, але пам’ятай: невдовзі ми матимемо більш ніж досить часу на зустрічі. До кінця наших днів.

У темряві зашурхотіли кроки: Йосип ішов по сестру. Та вона досі тулилася до свого лицаря, шепочучи на прощання:

– «Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя в бальзамових горах!..»

Але не йому, а їй довелося бігти на материн поклик. Йосип опустився на лаву біля Мартіна.

– Моя сестра тужила за тобою. І я натякнув батькові, що причина її туги – ти.

– А він що? – спитав закоханий лицар.

– Як завжди, лише віджартовується. Ти ж його знаєш! Ніхто не відає, що в нього насправді на думці.

Тієї ночі Мартін довго не міг заснути: крізь решітку світив місяць, десь гавкали приблудні пси, подуха тиснула груди.

Але не через це він метався в постелі: після побачення з коханою його душа була переповнена, плоть палала, серце голосно калатало. Лицар мріяв про Руф, про ті часи, коли вони будуть разом і він нарешті позбудеться самотності. Він матиме близьку душу, стане членом великої дружної сім’ї, і ніхто не сприйматиме його за чужинця. Мати й брат дівчини не проти їхнього шлюбу, отже, можна переконати й решту, передусім, самого Ашера бен Соломона. Це нелегко, Мартінів покровитель дуже непроста людина, але прості люди й не досягають такого високого становища, яке посідає цей багатий, впливовий і шанований юдей. Водночас для Ашера немає нічого важливішого за сім’ю, і, якщо родичі стануть на бік Мартіна й Руфі, він не перешкоджатиме їхньому щастю. Так, він суворий, часом невблаганний, його доручення часто потребують нелюдських зусиль. І все ж, даян нікейської юдейської общини інакше ставиться до сироти, який виріс у його домі, ніж до решти помічників, і подеколи виявляє до нього справжню дружню прихильність.

Тільки на світанку Мартіну вдалося заснути. Його ніхто не турбував, і спав він довго, глибоко та безжурно. Насамперед тому, що ніде він не почувався так захищено, як тут, у цьому знайомому до дрібничок домі. Так було відтоді, коли він уперше потрапив сюди як підкидьок і незабаром повірив, що нарешті знайшов рідних людей, небайдужих до його долі. І хоч які випробування готувало йому мандрівне життя воїна, він завжди повертався сюди, як у спокійну гавань.

Лицар прокинувся, коли сонце було вже високо. Слуга повідомив, що Сабір з Ейріком уже тут. Ейрік хропить у відведеній для нього кімнаті, виснажений бурхливою ніччю, а Сабір розташувався в дальньому кінці галереї, що оточує будинок, і здійснює полуденний намаз, звернувши обличчя до Мекки.

Умившись і поснідавши, Мартін убрався в довгий вільний одяг та вирушив у покої Ашера бен Соломона: запрошено було тільки його, отже, покровитель збирається доручити йому дещо незвичне.

Коли він минав галереї та переходи просторого даянового будинку, його вкотре вразила сувора розкіш. Стіни в позолоченому декорі, на панелях – вигадлива в’язь висловів древніх мудреців, за фіранками, у нішах, – низькі дивани, закидані шовковими подушками, ноги потопають у коштовних килимах із Шираза. Прислуги не було видно, із саду долинало дзюрчання водограю та шелест листя, від чого тиша здавалася ще глибшою. І це в галасливій, спилюженій Нікеї!

Таки цей народ умів оточувати себе вигодами та комфортом, що були недоступні іншим племенам. Але інакше й бути не могло: дім єврея – його фортеця, житниця, джерело радості та щастя. Тут забуваються всі страждання й приниження, що випали на долю гнаного та зневаженого народу.

При вході до покою Ашера бен Соломона Мартін підняв важку, розшиту сріблом завісу й увійшов у прохолодну напівтемряву. Денне світло пробивалося сюди крізь листя гліциній та плюща, які обвивали заґратоване вікно. Напівморок здавався зеленавим, виткі рослини уздовж стін від подиху повітря коливалися, і складалося враження, що ти раптово опинився під водою.

Даян сидів за столом при вікні, перед ним лежав сувій Тори.

– Нехай будуть з тобою мир і благословення, хлопчику мій, – привітався старий.

– Нехай перейде це благословення на тебе й на твою сім’ю, мудрий Ашере бен Соломон, – стримано вклонився лицар.

Він поцілував покровителю руку й сів на диван навпроти. Незважаючи на самовладання, Мартін був напружений, розуміючи, що не варто зволікати з розмовою про Руф. Іншого такого шансу може не бути. Водночас він почувався перед Ашером ніяково, можливо, це почуття корінням сягало його сирітського дитинства.

Ашер розгорнув сувій.

– Ця книга упродовж віків захищає мій народ від духовного звиродніння, невігластва й варварства. Століття за століттям сини Ізраїлю зазнають переслідувань та презирства. У нас нелегка доля. І все ж ми обраний народ, оскільки не потребуємо посередників між нами і Всемогутнім. Нехай інші навпомацки блукають у пітьмі, марно покладаючись на слова лжепророків, нам же дозволено безпосередньо споглядати лице Його й шанувати Його заповіді!

Даян був відомим красномовцем. Мартін знав про це й мовчки слухав, розуміючи, що за цим вступом ітиме довгий перелік бід, принижень і зла, що їх доводиться витримувати євреям.

Так і сталося, але сьогодні Ашер бен Соломон особливо напустився на франків. Ці варвари, виголосив він, позбавлені всіх чеснот, крім безглуздої хоробрості, привселюдно брешуть, що народ Ізраїлю начебто заплямував себе кров’ю того, кого вони у своїй сліпоті називають Сином Божим! І які тільки злочини вони приписують синам Сіону: мовляв, євреї не лише вбили Месію, так іще й насміхаються зі святого причастя, обкрадають добрих християн, отруюють криниці, вбивають християнських немовлят, щоб на їхній невинній крові замішувати тісто для своїх опрісноків. [36] Священики франків із кафедр закликають усіляко паплюжити євреїв, щоб ті щомиті відчували свою гріховну провину і, врешті-решт, навернулися до істини Христової, відкинувши власну віру.

Мартін мовчав. Усе це він чув не один раз. Але зараз у запалі його наставника було щось іще. Можливо, річ у тому, що Ашер знав: Мартін, який весь час живе серед християн, міг зазнати їхнього впливу і засумніватися. А він же був найближчою довіреною особою даяна, старий хотів покладатися на нього в усьому, без жодних вагань.

О, якби ж то Ашер бен Соломон знав, як мало в Мартіна було віри! Життя серед людей різних релігій і конфесій переконало його в тому, що не вищі сили, а сама людина приймає рішення, керуючись власною волею, силою, розумом. Інша річ, що саме євреї були з ним добріші за всіх; він глибоко симпатизував цьому працьовитому й заповзятливому народові, який, спричиняючи ненависть своїх переслідувачів, примудрявся звестися, навіть коли його було скинуто в прірву.

– Дозвольте вас перебити, вчителю, – нарешті промовив він, відвівши погляд від здивовано підведених брів даяна. Ви кажете істину. Я багато міркував про це і дійшов висновку, що для мене настав час стати одним із вас. Прийняти на себе заповіді Тори, обрізання, очиститися в мікві [37] і перед лицем усього світу стати правовірним юдеєм.

Суворе лице Ашера бен Соломона завмерло. Відвернувшись до вікна, він узявся розтирати великим пальцем правої руки ліву долоню – добре знаний Мартіну жест, що видавав хвилювання чи збентеження. Але коли даян заговорив, голос його лунав рівно: