Чтение онлайн

— А от я завжди його цінував і захоплювався ним, — зізнався Корибут. — Я хотів, щоб він мені ворожив, склав гороскоп і передбачав майбутнє. Я просив його про це багато разів, але проклятий дід відмовляв. Кар'єристом, старий хрін, мене називав, і щось там про ковальство власної долі триндів. І тільки дядько Вітольд його переконав, незадовго перед виїздом до Чехії. Гвіздар мав кинути жереби і скласти гороскоп для нас усіх: для Йогайла, для Вітольда і для мене. Але раптом, ні з того ні з сього, помер. Відкинув копита, і канька. Ти, Беляво, некромант і дивінатор. Виклич його з того світу. Хай вейдалотас як дух виконає те, чого не встиг виконати за життя.

Рейневан довго старався відмовити князя від його задуму, але безрезультатно. Корибут не хотів нічого чути про пов'язані з некромантією труднощі, про небезпеки, які загрожують під час дивінації, про ризики, які спричиняло vehemens imaginatio, — необхідне для вдалої кон'юрації напруження уяви. Він залишався глухим на згадки про короля Саула і ендорську чарівницю. Махав рукою, копилив губи, врешті-решт кинув щось на стіл. Це «щось» мало розмір, форму і колір старого висушеного каштана.

— Ти мені тут крутиш, — процідив він. — А я ж теж трохи знаюся на чарах. Викликати духа зовсім не важко, якщо мати кавалок небіжчика. Оце-осьо — це і є кавалок Будриса Важгайтіса. Його, старого поганина, мали спалити на вогнищі, з повним жертовно-погребальним церемоніалом. Лежав на марах, по-парадному прибраних, обкладений ялиновим гіллям, польовими квітами і листям. Я вночі прокрався, стягнув з діда личак і відрізав від його ноги великий палець.

— Ти поглумився над трупом?

Корибут фиркнув.

— У нашій родині ще й не над такими речами глумилися.

Опівночі зірвався вітер, який свистів і завивав у щілинах мурів. У віддаленому крилі замку, у старій зброярні, протяг відхиляв полум'я свічок з чорного воску, закручував спіралями дим ладану, що тлів на тринозі. Пахло воском і паленим алое. Рейневан брався до роботи, озброєний ліщиновою паличкою, амулетом Пітоном і позиченим в аптекаря обшарпаним примірником «Енхірідіону». Усередині накресленого на столі крейдяного кола стояло дзеркало і лежав муміфікований великий палець ноги, що був колись власністю і невід'ємною частиною померлого Будриса Важгайтіса. Отож зробити можливим контакт з духом небіжчика мала комбінація дивінації, некромантії і катоптромантії.

— Колпрізіана, — вимовив Рейневан, виконуючи амулетом знаки над накресленим крейдою колом. — Оффіна, Альта, Нестера, Фуаро, Менует.

Схований в тіні, Корибут неспокійно заворушився. Палець всередині кола навіть не здригнувся.

— Conjuro te, Spiritum humanum. Заклинаю тебе, духу Ангуса Дейрг Фейдлеха, він же Будрис Важгайтіс! Прийди!

— Conjuro et adjuro te, Spiritum, requiro atque obtestor visibiliter praesentem. Наказую іменем Езела, Салат'єла і Єгрогамела! Theos Megale patyr, ymas heth heldya, hebeath heleotezyge! Conjuro et adjuro te! Іменем Ємегаса, Менгаса і Хацафагана, іменем Хайлоса! Прийди, духу! Прийди зі сходу, з півдня, з заходу або з півночі! Заклинаю тебе і наказую! Прийди! Ego te conjuro!

Поверхня розміщеного в крейдяному колі дзеркала помутніла, ніби на неї дихнув хтось невидимий. У дзеркалі щось з'явилося, щось на кшталт імли, мутного випару. На очах безмежно здивованого Рейневана, який не дуже-то вірив в успіх заходу, випар набрав форми постаті. Почулося щось схоже на зітхання. Глибоке зітхання з присвистом. Рейневан нахилився над «Енхірідіоном» і вголос прочитав формулу закляття, посуваючи по рядках амулет. Хмара в дзеркалі згустилася. І помітно збільшилася у розмірах. Рейневан підніс руки.

— Benedictus qui venis!{12}

— Quare, — дихнула хмара тихим, з присвистом, зітханням, — inquietasti me?{13}

— Erit nobis visio omnium sicut verba libri signati.{14} Великим іменем Тетраграматон наказую тобі, духу, зняти печать з книги таїн і зрозумілими для нас учинити слова її.

— Поцілуй мене, — прошепотів дух, — у мою астральну сраку.

— Наказую тобі, — Рейневан підняв амулет і паличку, — говорити. Наказую дотримати слова. Закінчити гороскоп, передбачити долі нащадків Мендога і Гедиміна, зокрема…

— Оце, що отут-осьо лежить, — дух із дзеркала не дав йому закінчити, — це, бува, не мій палець ноги?

— Він.

Дим з ладану запульсував, здійнявся спіраллю. Поверхня дзеркала замутилася.

— Батька свого син п'ятий. — швидко промовив привид, — хрещений по-німецьки і по-грецьки, а в душі поганин, мріє про царство, аж ніяк не небесне. Зоря Сіріус намірам цим суперечить, а обіцяна корона пропаде, її викраде вогнедишний Дракон, покроплений на спині кров'ю у на знак хреста. О quam misericors est deus Justus et pius! Дракон смерть віщує, а день смерті відомий. Понтифікату Колони anno penultimo, день Венери, цього дня diluculum.

Коли від цієї смерті мине днів сто і дев'ятнадцять, Колона впаде, поступившись місцем Вовкові. Понтифікату Вовка anno quarto станеться Знак: коли сонце ввійде в останній дім, небаченої сили вітри повіють і бурі шалітимуть десять днів безперестанно. А коли від цих подій мине днів сто і десять, піде зі світу батька свого син сьомий, король і властитель, Римом хрещений, а поганин у душі. Зваблений солов'я солодким співом, преставиться у маленькому замку, у gallicinium dies Martis, перш ніж зійде Сонце, яке на той час буде in signo Geminorum [63] .

— А я? — не втримався Корибут з кутка. — Що зі мною? Мій гороскоп? Мій обіцяний гороскоп!

— Від дерева і заліза загинеш, батька свого сину другий, — відповів злим голосом привид. — Закінчиться твій шлях земний у dies Jovis, за чотирнадцять днів перед Equinoctium autumnale. Коли над святою рікою зміряєшся з вовком. Це твій гороскоп. Я би, може, навіщував тобі чогось кращого, але ти відрізав мені палець з ноги. Так що маєш те, що маєш [64] .

— А що би це мало значити? — зірвався князь. — Ану кажи мені зрозуміло! Ти що собі думаєш? Ти небіжчик! Труп! Ти мені тут не…

— Князю, — урвав Рейневан, закриваючи гримуар. — Духа тут уже немає. Пішов. Повіявся, куди захотів.

Карта, що лежала на столі, була сильно покреслена. Намальовані на ній лінії і риски сполучали Чехію з Лужицею — з Житавою, Будишином, Згожельцем. Одна вела на Опаву і на Шльонськ, до Ратибора і Козле. Іще одна вела в долину Лаби, до Саксонії, інша, найгрубіша, — простісінько на Вроцлав. Більше Рейневан побачити не встиг, бо Прокоп Голий прикрив карту листком паперу. Підняв голову. Вони довго дивилися один одному в очі.