Чтение онлайн

– Ні, – признався Тарас, не рухаючись із місця.

– Чого стоїш? – усмішка зникла з губ Оксани. Вона показала поглядом на сумку. – Бери, занось! Тільки обережненько!

У колі спільних знайомих було заведено слухатись Оксану. Не те щоб вона командувала або вирішувала, що кому робити. Просто, хоч вона й була актрисою, але природа дала їй характер режисера.

Тарас підняв сумку, відразу відчувши її вагу. Позадкував із сумкою коридором просто до кімнати. Оксана зайшла слідом. Зачинила за собою двері. Зняла і повісила на гачок вішалки пальто, скинула чобітки. Знайшла капці й – до кімнати.

– Ну, давай я тебе поцілую! За вуха смикати буду потім!

Потягнулася до Тараса, що розгублено зупинився біля столика.

– У мене що, день народження? – сам себе запитав він. – А яке сьогодні число?

Оксана розсміялася.

– У паспорті подивись, яке сьогодні число! Вісімнадцяте вересня!

– Бляха-муха! – видихнув Тарас.

І тут же потрапив у міцні руки Оксани. Обидві її долоні теплими лещатами стиснули його скроні й присунули голову до її губ.

– Ну, з днем народження, Тарасику! – сказала вона і смачно поцілувала його спочатку в губи, а потім, як дитину, в лобик і в щічку.

Відпустивши голову іменинника, Оксана озирнулася на всі боки.

– Я чогось не розумію, – сказала. – А шампанське що, в холодильнику?

Її погляд вимогливо вперся у вічі хазяїна квартири.

– Я зараз, п'ять хвилин… – забелькотав він. – Тільки перевдягнусь. Якраз і гроші вчасно поміняв!

Кинувши халат на розстелену канапу, Тарас натягнув брюки, светр.

– Секунду! – крикнув він уже від дверей.

І двері гримнули, зачиняючись. Заскрипіли, як закричали, сходинки під його ногами.

Оксана всілася на стілець. Її увагу раптом привернуло ледве чутне дзижчання з боку завішеного двошаровим тюлем вікна.

Підійшла, трохи не спіткнувшись об принесену із собою господарську сумку, відсунула тюль і побачила на широкому підвіконні саморобну теплицю із плексигласу, всередині якої росли кругленькі кактуси без колючок, а над ними сяяли три тонкі довгі лампи денного світла.

Оксана так захопилася розгляданням дивних лисих кактусів, що росли у пластикових кубиках, що не почула, як скрипнули, відчиняючись, двері й як увійшов до квартири Тарас із пакетом у руці.

– Все, шампанське є! – радісно оголосив він.

Швиденько дістав зі старенького буфета два келихи. Виклав із пакета вже в магазині нарізану шинку та ковбасу, сир.

– Почекай, а подарунок?! – зупинила його метушню Оксана. – Так, іди сюди!

Вона нахилилася до сумки, бжикнула «блискавкою» і розвела в сторони краї сумки, що розімкнулася.

Насамперед дістала з неї й передала до рук іменинникові маленький порожній акваріум.

Тарас сів навпочіпки поруч. Опустив акваріум на паркет. На обличчі – здивування, погляд застиг на сумці, немов звідти зараз Оксана, як фокусник, збиралася дістати за вуха величезного кролика.

– Бери і красиво розклади на дні! – простягнула Оксана Тарасу важкий пакет із морськими камінчиками.

Настрій Тараса потихеньку ставав дійсно святковим. «Ну, молодець, – подумав він про Оксану. – Не може без сюрпризів!»

Слідом за пакетом з морськими камінчиками із сумки було витягнуто шестилітровий пластиковий бутель із не дуже прозорою водою.

– Спеціально у Винники на озеро заїжджала, – пояснила Оксана походження води. – Бачиш, скільки через тебе моя «Чебурашка» сьогодні наїздила! Виливай, тільки акуратно!

Тарас наповнив акваріум водою, а перед ним уже з'явився прозорий пакетик, в якому, теж у воді, тільки абсолютно прозорій, гойдалися водорості, що росли в коричневих пластикових міні-горщиках.

– Цю воду теж туди? – обережно запитав Тарас.

– Можна!

Акваріум на очах наповнювався життям. Іменинник опустив три горщики з водоростями в акваріум, і довге листя-лопаті загойдалось у потривоженій руками Тараса воді.

А з сумки вже з'явився черговий пакет із прозорою водою, в якій нервово, короткими ривками плавали червоно-сині екзотичні рибки – деякі не довші за мізинчик, а інші не менші за вказівний.

Через хвилину акваріум був уже наповнений не лише водою та камінням, але й рухливим життям.

– Ну от, тепер тобі буде тут не так самотньо! – сказала Оксана, з гордістю дивлячись на свій подарунок. – Подобається?

– Немає слів! – здивовано хитнув головою Тарас. – Тільки куди його краще поставити?

– Як куди? – здивувалася гостя. – У тебе на підвіконні якраз вистачить місця! Поряд із кактусами.

– Та я хотів туди ще одну теплицю… Може, краще на підвіконня в кухні?

– Якраз туди краще твою другу теплицю! – відрізала Оксана рішуче. – Живим рибкам на кухні не місце! Вони можуть тебе неправильно зрозуміти!

Тарас розсміявся.

– Вони що, ще й людей розуміти можуть? – з єхидством у голосі прорік він.

– Не всіх. Але таких, як ти, – зможуть. Якщо ти будеш до них нормально ставитися. До речі, це дуже корисні рибки! Ти навіть собі не уявляєш! Вони тобі життя врятувати можуть! Мені продавець сказав!

– Ой! – Тарас вищирився в широкій усмішці, й тут же Оксана помітила, що цього ранку він зуби не чистив.

– Будеш сміятися – подарую тобі наступного разу тюбик «Колґейта»!

Тарас натяк зрозумів і заховав зуби за губами, що стулилися.

– Цей вид живе в японських озерах і відчуває наближення землетрусу! Утямив? Якщо раптом вони починають вісімки по поверхні виписувати – можеш одразу вибігати на вулицю!

Тарас замовк. Обличчя його стало нестерпно серйозним. Він втупився у червоно-синіх рибок, які мирно і неспішно освоювали новий водний простір.

– А ти що, теж віриш, що скоро буде землетрус?

– Вірю чи не вірю, а готуватися треба! Вже стільки разів про це писали! Гори ж зовсім близько! Так, став рибок на підвіконня й наливай!

Тарас акуратно підняв із паркетної підлоги акваріум. Ліктем відсунув подвійний тюль і опустив акваріум на підвіконня праворуч від теплиці.

– А навіщо ти кактуси голиш? – запитала із-за спини Оксана.

– Це такий вид! Вони від природи лисі. Називаються лофофора вільямс. Унікальні кактуси! З їх допомогою ацтеки і майя зі своїми богами розмовляли. Як-небудь розповім!

Тільки-но Тарас вистрілив шампанським у високу стелю, від якої тут же відвалився шматочок штукатурки, з коридора долинув довгий дзвінок у двері.