Чтение онлайн

З другого боку мав Мазепа не раз добру нагоду переконати ся, що московська ласка швидким конем їздить. В неспокійній голові царя Петра виникали все нові й нові проекти, і між ними дуже часто випливали й ріжні комбинації що до України. То він задумував скасувати військо козацьке й завести на Україні рекрутчину. То думав зробити з України князівство для якогось потрібного чоловіка (напр. для англійського герцога Марльборо, через котрого цар думав втягнути в свої гіляни Англію), і навіть на потїху Мазепи Петро був випросив уже у німецького цїсаря титул князя німецького цЇсарства; виготовлено вже для нього і грамоту від цїсаря і герб (див. мал. 298). Знаючи близше Петра, Мазепа бачив, що як справді трапить ся якась користна комбінація з Україною, то не пожалує він анї гетьманських заслуг, ані його вірности.

Неможна було на нього полягати, а треба було самому думати про себе. До ріжних иньших болючих справ приєднала ся ще одна, а то про правобічну Україну. Правобічні полковники, задумуючи боротьбу з Поляками, хотїли зєднати ся з Гетьманщиною, щоб мати вія неї поміч. Почавши від 1688 р. Палїй і иньші полковники раз-у-раз просили Мазепу, щоб прийняв їх під свій „реймент". Мазепа луже рад був взяти під свою вдасть правобічне Подніпрове, але цар тому протививсь, 60 був в союзі 3 королєм польським і не міг прийняти земель, котрі Польща вважала своїми. Тим часом на правобічну козаччину налягла польська хмара: гетьман польський Сенявский в 1793 р. ударив на полудневі полки, в Ізраславшхнї і на пограничу подільськім; тут козаччина була найслабша і Сєнявский погромив тутешніх полковників і залив кровю тутешнє повстаннє. Палїя він зачепити не насмілив ся, бо той був сильнїйший. Але і Палієви не було безпечно, і він по сїм ще пильнїйше просив Мазепу взяти його в оборону. Але цар не тільки не хотїв сього, а навпаки ще пообіцяв Полякам, шо сам приборкає їм Палїя. Тоді Мазепа, не хотячи упустити провобічну Україну, постановив поступати, не оглядаючи ся на царську волю.

Лїтом 1704 р. цар поручив йому йти в правобічні сторони, нищити панів, що тримали ся шведської партиї; от при сїй оказії Мазепа й постановив забрати правобічну Україну. Але він бояв ся, що Палїй може стати йому небезпечним противником, через свою велику погіулярність між козацтвом. Тому обернув справу зовсїм несподівано: закликавши до себе Палїя, звелїв його взяти, а до Білої Церкви на місце Палїя післав полковником свого племінника Омельченка. Палїєві козаки здебільшого були при війську Мазепи; котрі були в Білій Церкві, хотїли боронити ся, але міщане білоцерківські, не хотячн усобиці, піддали місто, і Омельченко став правити Хвастівщиною. Перед Петром Мазепа неправедно обвинуватив Палїя, що він накладав з шведською партією, і його заслано на Сибір. Палїєву пригоду оспівано в пісні, дуже росповсюдненій між народом, шо довго памятав Палїя й богато зложив про нього ріжних оповідань і казок:

Так Мазепа заволодів правобічною козаччиною. Вперше отеє відважив ся Мазепа поступити против царської волї, але з початку пройшло се гладко: він виправдував ся, що поки в Польщі була сильна шведська партия, не годило ся віддавати Полякам правобічних земель, і цар прийняв сї пояснення. Під Мазепиною рукою правобічна козаччина знову починає поширювати ся сильно. Одначе кінець кінцем в 1707 р. цар наказав Мазепі віддати правобічні землї Полякам. Мазепа не слухав і під ріжними вимівками далі держав правобічні землі, бо дуже дорожив ними і сподївав ся затримати їх за Гетьманщиною.

Між ріжними доказами на Мазепу переслав Кочубей при своїм доносі пісню Мазепою зложену. Як близькому до гетьмана чоловікови можна Кочубеєви повірити, що зложив її справді Мазепа.

Пісня може служити до певної міри поясненнєм політики Мазепи. Він хотів сотворити сильну вдасть гетьманську, оперту на відданій їй старшині, піднести особу гетьмана високо в очах громадянства і народу і заступити розномисленність демократичного устрою однодушністю монархії обєднаноі в особі гетьмана. На се й пішли двадцять лїт пановання Мазепи. Але коли настав час, не зважив ся старий гетьман сміливо і одкрито покликати Україну до повстання, як писав у сій „пісні". Він все чекав, мудрував до останньої хвилї. Правда, їдо й риск був великий і небезпека страшна. Трівожно приглядаючи ся до успіхів Кардових, Мазепа вже досить давно забепечив ся на обидві сторони-держачи далї лінію вірного слуги московського, мав зносини з шведською партиєю через своїх знайомих, і через них в 1707 р. завів переговори з новим польським королем з Карлової руки-Стан. Лєшиньским. Подробиць тих переговорів досі не маємо: Мазепа вів їх дуже секретно, не відкриваючи навіть перед найблизшими своїми повірникам”, дарма їдо між ними декотрі дуже налягали на нього, аби заводив зносини з Карпом—не знали, їдо гетьман уже мосгить в той бік стежку. Та власне ся обережність найбільше підрізала Мазепу. Він все бояв ся чимсь показати себе аж до останньої хвил, ждав, що може без нього самі справи вияснять ся, і через сю обережність власними руками нищив те, що могло б потім йому дуже стати в пригоді. Не важив ся нічим показати народови свою неохоту до Москви. Посилав війська далї, куди йому цар казав. А як на Дону, при самій границі українській підняло ся в 1707 році дуже небезпечне для Москви повстаннє донських козаків, під проводом Булавіна, Мазепа не тільки нїчим не підтримав Донцїв, а ще й своїми козаками поміг Москві задавити се повстаннє—саме перед тим як сам він підняв ся против Москви. Правда, за те йому до останьої хвилї удало ся затаїти ся перед Москвою, і цар йому вірив у всім.

Весною 1708 р. військовий судя Кочубей, розгніваний на Мазепу, що збаламутив йому доньку, з свояком своїм полковником Іскрою подали донос цареви і в нїм оповіли про зносини Мазепи з шведською партиєю; та цар не увірив тому й віддав Кочубея й Іскру на військовий суд, а той засудив їх на смерть. Але виграшка з того була невелика. Мазепа, видко, покладав ся, як свого часу Бруховецький, що нарід український так уже на Москву розів ся, що кождої хвилї за ним повстане на неї. Але вийшло, що премудрив у тім, бо не приготовивши ґрунту для повстання, наперед знищив для нього всякі надії; але того він не знав.

В 1708 р. в осени Карло воював в землях литовських, на пограничу України і Московщини. Саме мав рішити ся дальний плян шведської війни—чи буде вона перенесена вземлї московські чи на Україну. Як би Карло пішов на Московщину, Мазепа міг би зістати ся далї глядачем, і по тім, котра сторона взяла, гору, міг би безпечно виміркувати собі, коготрймати ся. Отже трудно вірити оповіданням, буцім Мазепа кликав Карла на Україну: дуже не на руку було се йому. Взагалі про переговори Мазепи з самим Карлом досі нїчого не відомо. Знаємо, що Карло збирав ся йти на Смоленск, на Московщину, аж раптом побояв ся, що в спустошених московських сторонах не буде чим прогодувати військо, і в місяці вереснї (сентябрі) повернув на Україну, на Стародуб.

Ся вістка захопила Мазепу зовеїм не приготованим. Саме перед тим за наказом царським повисипав він козацькі полки з України—в землї литовські (білоруські) і за Днїпро, на Поляків, а на Україну, в саму середину її Петро прислав московське військо, вважаючи на нарікання Мазепи на непевний настрій українського народу. Тепер, одержавши вість про рух шведського війська, цар вперейми післав своє військо, що й перехопило Стародуб у Шведів, а Мазепі наказав післати туди ще й своїх козаків, в поміч московському війську. Слїдом і сам пар рушив на Україну і Мазепі звелів прибути до нього самому. Настала страшна хвиля, де треба було рішити ся в той або другий бік. Властиво під ту хвилю Мазепа був уже так обсочений, їдо не міг і рушити ся против Москви. Але він і старшина горіли бажаннєм не упустити сеї нагоди, коли можна було ще визволити Україну; ся думка, очевидно, так глубоко впила ся в їх голови, що вони вже не міркували, як обставини обертають ся против них, рішили своїм переходом на шведську сторону і переважити справу в шведський бік.

День у день старшина наставала на Мазепу, щоб посилав до Карла, порозумів ся з ним що до дальшої боротьби з Москвою спільними силами, і нарештї Мазепа за спільною радою розпочав зносини з Карлом, просив його—як каже Орлик, перейти за Десну, щоб зійти ся з Мазепиним військом. А в 20-х числах жовтня, обсадивши козацьким військом свою резідепцію Батуринську, з тим військом козацьким, яке йому зістало ся, і з„старшиною поїхав до шведського табору, що стояв саме над Десною. На чім тут стало порозуміннє між ними, не маємо близших відомостей, і тільки з пізнїйших документів можемо міркувати, чого хотїли Мазепа й старшини, пристаючи до шведського короля: „Україна обох сторін Днїпра з військом Запорозьким і народом малоросийським має бути вічними часами свобідна від всякого чужого володіння". Швеція чи иньші союзні держави „анї для визволення анї для опіки анї для иньших цїлей не мають претендувати на вдасть над Україною і військом Запорозьким, чи на зверхність або яку небудь підвластність, анї не мають брати яких небудь доходів чи податків. Не мають забирати собі або займати своїми залогами кріпости українські, які були б зброєю чи трактатами здобуті від Москви. Мають Україну содержувати в цілости і иньшим не позволяти її неволити яким небудь чином. Мають свято заховувати цілість границь, непорушність вільностей, законів, прав і привілегій, аби Україна вічними часами свобідно уживала своїх прав і вільностей без усякого ущербку".

Се може служити за характеристику бажань і змагань Мазепи і його однодумців в сїм моментї. Та скоро вони мусили переконати ся, що помилили ся в своїй рахубі.

Свою політику Мазепа вів у такім секретї, що навіть козацьке військо, яке він вів з собою до короля, не знало про його замисли і довідало ся тільки на дорозї Про союз Мазепи з Карпом довідав ся цар Петро скорше, нїж українське громадянство; перше нїж Мазепа встиг оповістити українську людність про свій союз з Шведами, цар уже наложив свою тяжку руку на Україну, не дав і рушити ся. Зараз же московське військо обложило Батурин, здобуло його через зраду одного чоловіка, захопило Мазепині запаси і скарби, армату і всякий припас і страшно росправило ся з людністю людей порізало, місто зруйновало до решти, начальників віддало на страшні муки. По иньших місцях також всіх підозрених в спілцї з Мазепою і Шведами страшно карано, але з старшиною велено поводити ся ласкаво, аби затримати при московській стороні. Розіслано царські листи між народ, де представлювано, що Мазепа передав ся до Шведів на те, аби Україну віддати під Польщу, завести на Україні унію, а благочестиву віру викорінити; щб був він богоодступник, тайний католик, українському народови ворог, обтяжав його беззаконними поборами. А від московського правління обіцяно Українцям всяку полегкість і ласку. Заразом усю старшину оповіщено, аби зїхали ся до Глухова вибрати нового гетьмана на місце Мазепи. Натомість Мазепа і король шведський в своїх листах, котрі теж розсилали до українських людей, закликали всїх до себе, запевняючи, що король шведський не мислить ніякого лиха, а хоче Україну „од того московського тиранського іга оборонити", вернути давні права і вільности, а Москва хоче Україну поневолити і коли тепер тому не запобіжать, не мине її погибіль.