Ілюзії
Шрифт:
Згадувати про це йому було боляче, i я вiдчув провину за те, що завiв таку розмову.
Вiн сидiв на покосi й говорив, нiби дивлячись крiзь мене:
— Ось що я хотiв би сказати в iм’я Господа нашого: коли ти так сильно жадаєш свободи i радостi, то хiба не можеш збагнути, що вони не десь там поза тобою? Скажи: я маю їх. I ти матимеш їх! Чини так, нiби вони твої, — i вони твої! Рiчарде, скажiть менi — що в цьому аж такого недосяжного? Та вони й слухати не хочуть! Чудеса їм подавай. Подiбно до того, як вони йдуть на автомобiльнi перегони, аби побачити катастрофи, так i до мене сунуть по чудеса. Спочатку це розчаровує, а згодом викликає нудьгу. Не уявляю собi, як витримують це iншi месiї.
— Коли так дивитися, то дiло й справдi втрачає свою привабливiсть, — зауважив я, затягуючи останнiй болт. — Куди нам сьогоднi лежить дорога?
Дон пiдiйшов до моєї кабiни i замiсть того, щоб очистити вiтрове скло вiд решток комашнi, провiв над ним рукою… i раптом цi розбитi вщент iстоти ожили й полетiли собi геть. Чiльне скло його лiтака не потребувало чищення, i я, звiсно, вже дотямив, що й двигун його мiг обiйтися без догляду.
— Не знаю, — сказав вiн. — Не знаю, куди нам лежить дорога.
— Як це розумiти? Вам же вiдоме минуле й майбутнє всього сущого. Ви достеменно знаєте, куди ми маємо вирушити. Вiн зiтхнув.
— Воно-то так. Але я намагаюсь про це не думати.
Перед тим, морочачись iз цилiндрами, я мiркував собi: гей-гей, усе, що менi треба, то це не розлучатися з цим чоловiком — i я не знатиму нiяких проблем, зi мною не скоїться нiчого лихого, i все буде просто чудово. Одначе тон, яким вiн мовив: «Але я намагаюсь про це не думати», — змусив мене пригадати, що сталося з iншими месiями, посланими в цей свiт. Здоровий глузд волав до мене: здiймайсь у повiтря, одразу ж повертай на пiвдень i лети геть вiд цiєї людини, лети якнайдалi, так далеко, як тiльки подужаєш. Проте, як я вже згадував, у моїй роботi часом почуваєш себе надто самотнiм, аби нехтувати зустрiчним, з яким можна погомонiти i який до того ж здатен вiдрiзнити елерон вiд вертикального стабiлiзатора.
Атож, краще було б менi повернути на пiвдень, але, злетiвши, ми взяли курс на пiвнiчний схiд — назустрiч майбутньому, про яке вiн намагався не думати.
— Де ви всього цього навчилися, Доне? Ви так багато знаєте! Чи, може, менi це тiльки здається? Нi. Знаєте ви багато. I все завдяки досвiду? Чи вас якось готували на роль Учителя?
— Тобi дають книгу, i ти читаєш.
Я повiсив на розчалку щойно випрану шовкову хустину i витрiщився на нього:
— Книгу?!
— «Пiдручник Спасителя». Це — своєрiдна бiблiя для Вчителiв. Десь у мене був примiрник, якщо вас цiкавить.
— Так, звiсно! Ви маєте на увазi звичайну книгу, що пiдказує вам?..
Якусь хвилю вiн порпався в багажнику — у «Тревел-ейра» вiн одразу ж за пiдголiвником — i видобув звiдти невеличку книжку в оправi, що мала вигляд замшевої.
Посiбник Месiї Нагадування для розвиненої душi
— Що ви мали на увазi, коли сказали:«Пiдручник Спасителя»?Це ж «Посiбник Месiї».
— Що так, що так — хiба не однаково?
Вiн почав збирати порозкиданi довкола лiтака речi, наче настав час збиратися в полiт.
Я гортав сторiнки книжки. То була збiрка афоризмiв i стислих приписiв.
Перспектива — скористайся нею або облиш її. Якщо ти звернувся до цiєї сторiнки, значить ти забуваєш: усе, що дiється навколо тебе, не є реальнiстю. Подумай про це. Пам’ятай, звiдки ти прийшов, куди йдеш, а передовсiм — чому ти створив халепу, в яку втрапив. Пам’ятай, що конатимеш жахливою смертю. Все це — добра пiдготовка, i ти дiстанеш вiд неї бiльше втiхи, якщо зберiгатимеш цi факти у своїй свiдомостi. А проте, сприймай свою смерть досить поважно. Якщо ти смiятимешся дорогою до мiсця твоєї страти — це, як на загал, буде незрозумiлим для менш розвинених створiнь, i вони називатимуть тебе божевiльним.— Ви прочитали оте — про втрату перспективи, Доне?
— Нi.
— Там говориться, що людина має сконати жахливою смертю.
— Це зовсiм не обов’язково. Залежить вiд обставин. I вiд того, чи вiдчуває людина бажання залагоджувати справи.
— А ви конатимете жахливою смертю?
— Не знаю. В цьому не так багато сенсу, особливо тепер, коли я покинув те дiло. Невеличке спокiйне вознесiння — цього має бути досить. Вирiшу за кiлька тижнiв: коли завершу те, заради чого прийшов.
Я сприйняв це за жарт — адже Дон не раз уже так жартував. Не знав я тодi, що вiн говорив про тi кiлька тижнiв цiлком серйозно.
Я знову заглибився в книжку: менi здавалося, що саме такого знання потребує Вчитель.
Пiзнавати — це навчатися того, що ти вже знаєш. Дiяти — це демонструвати, що ти це знаєш. Навчати iнших — це нагадувати їм, що вони знають усе так само, як i ти. Всi ви — учнi, виконавцi, вчителi. Єдиний твiй обов’язок у будь-якому з життiв — бути праведним перед самим собою. Бути праведним перед кимось або чимось iншим не тiльки неможливо — це ознака фальшивостi месiї. Найпростiшi запитання — водночас i найглибшi. Де ти народився? Де твiй дiм? Куди ти йдеш? Що ти робиш? Замислюйся над цим час вiд часу i спостерiгай за тим, як змiнюються вiдповiдi. Найкраще ти навчаєш того, чого найбiльше потребуєш навчитися сам.— Рiчарде, вам наче мову одiбрало, — сказав Шiмода, так нiби йому кортiло поговорити зi мною.
— Еге ж, — озвався я не полишаючи читати. Якщо ця книга призначена тiльки для Вчителiв, я не мав намiру вiдриватися вiд неї.
Живи так, щоб нiколи не соромитись, як щось сказане чи зроблене тобою стане вiдомим у свiтi — навiть, якщо тi вiдомостi будуть неправдивi. Твої друзi пiзнають тебе краще в першi хвилини зустрiчi, анiж твої знайомi зможуть пiзнати тебе за тисячу рокiв. Найкращий спосiб уникнути вiдповiдальностi — це сказати: «На менi лежить вiдповiдальнiсть».Я завважив у тiй книжцi ще одну дивину.
— Доне, на сторiнках немає номерiв.
— Немає, — пiдтвердив вiн. — Просто розгортаєш її — i там саме те, що тобi потрiбно.
— Чарiвна книга!
— Нi. З будь-якою книгою можна так. Навiть iз старою газетою, якщо читати досить уважно. Хiба не траплялося, що замислившись над якоюсь проблемою, ви розгортали першу-лiпшу книгу, яка тiльки була напохватi, i раптом прозрiвали од того, що вона вам говорила?
— Нi.
— Ну то спробуйте колись.
Я спробував. Заплющив очi i намагався уявити собi, що ж зi мною станеться, якщо я й надалi подорожуватиму з цим дивовижним чоловiком. Його товариство тiшило мене, але я не мiг позбутися вiдчуття, нiби щось аж нiяк не втiшне має скоїтися з ним найближчим часом, i менi дуже не хотiлося бути цьому свiдком. З такою думкою я розгорнув книжку, все ще не розплющуючи очей, потiм розплющив їх i прочитав:
Через усе твоє життя тебе веде внутрiшня жага пiзнання — ця неспокiйна духовна сутнiсть, яка i є твоїм справжнiм «я». Не вiдвертайся вiд можливих рiзновидiв майбутнього, аж поки не пересвiдчишся, що в них немає чого навчитися. Ти завжди вiльний змiнити свiй вибiр i обрати iнше майбутнє чи iнше минуле.