Чтение онлайн

– Вцiлiла...
– прошепотiв.
– Люба моя, дорога! Ах, ти ж... Колос викинула!
– i розкотисто розсмiявся.

– Даниле Кузьмовичу!

Обернувся i побачив... лiкаря. Той наближався до нього з простягнутими руками.

– Що з вами, Даниле Кузьмовичу? Заспокойтеся...

– Легко сказати "заспокойтеся"... Ви ж бачите, скiльки колосу!

– Ну то й що?

– Витримала, не загинула! Навiть розвивається!

– А чому вона мала загинути, оця пшениця?

– Та це ж Марсiанка! Розумiєте, Назар привiз її з Марса...

– А... Ну, все одно не слiд так хвилюватися. Та ще й тiкати з клiнiки, маючи високу температуру.

– Яка там температура? Менi танцювати хочеться!
– Данила Кузьмович струснув лiкаря.
– Ви ж тiльки подумайте: я тут створив їй марсiанський клiмат, а вона в земному, бач, як пiшла в рiст.

– Тiльки не пробуйте знову гiпнотизувати...
– усмiхнувся лiкар.

– Ага, а як ви... прокинулись?

– Буквально через кiлька хвилин. I це, до речi, ще одне свiдчення того, що ви нездоровий. Пора, пора в клiнiку. I, до речi, мене дивує, що ви, вiдомий невропатолог, займаєтесь...

– Пшеницею?.. Ну, тут нiчого дивного нема. Це моє хоббi. Страх як люблю рослини. Дослiджував передачу iмпульсiв у них i... полюбив. А ви чим захоплюєтесь?

Вiн старався зав'язати розмову, щоб намилуватися своєю Марсiанкою.

– Я, - вiдповiв лiкар, - запеклий рибалка. Вудочки, гачки - все те саме, що й пiввiку тому.

– Ех, i здорово ж!..

– Ви про риболовлю?

– Та нi. Здорово, кажу, як вийде вона з цiєї дiлянки на поля. Бачите, як росте: є колосся при землi, є вище, ще вище. Стiна з колоскiв. I не вилягатиме, як гiлляста... От Марсiаночка!

Лiкар позирнув на годинника:

– Даниле Кузьмовичу! Вiтаю вас з Новим роком!

– I я вас також!

Вони потиснули один одному руки i пiшли до вертольотiв.

В тишi фiтотрона шепталося колосся, наче питало стебло в стебла: "Де це ми прокинулись?.. Де?.."