Чтение онлайн

І рухами сонливими...

Гірей

Тривай,

Ми й інше ще покажемо пашині,

Цікавіше! (Б'є в долоні.) Покликать арапчат!

Вбігають маленькі чорні хлоп'ята й ведуть оригінальний танець.

Маруся (всміхається)

Які смішні! Та жваві, мов ті дзиги...

Так крутяться, що й оком не змигнеш!

Але у нас танцюють в парах...

Гірей

Зараз

Я покажу тобі черкесів... Гей! (Б'є в долоні.)

(До музики.)

Лезгинку тни! (Марусі.) Накинь мерщій чадру!

Вибігають одна чи дві пари черкесів і танцюють з кинджалами запальну лезгинку.

Маруся

Це гарно! От спасибі за утіху...

Нагадує лезгинка й наш танець...

Тільки козак буйніший... Дуже рада!!

Гірей

А я й по тім!! (До всіх.) За втіху ясній кралі

Їх наділить з скарбниці! Ласка всім!

(Робить жест рукою. Всі виходять.)

Маруся і Гірей.

Маруся (бере за руку пашу)

Прости мою сльозу нудну - я справді

Зурочена, чи що... Ну, к дідьку нуд!

(Обніма його.)

Ти, любий мій, та діточки й кохання...

Та тихая порада... мій конак...

Втішатимуть мене... і навіть з часом

Всі болещі вгамуються...

Гірей

Мій рай,

Найкращий мій з веселки ясний промінь!

Царицею ти мусиш бути тут,

Хай над усім твоя панує воля!

Я сам - твій раб! (Обніма.) Ахмете! Гей,

сюди!

Ахмет(з-за дерева виходить)

Величний мій владико!.. До послуги!

Гірей

Оповісти всіх одалісок ти,

Що над усім владичиця тут пані,

Моя ханим, моє життя, мій дух:

Усі, й я сам, коритися їй мусим,

Її наказ для всіх вас "іраде"*!

(Цілує.)

Ну, прощавай! Мене чекають справи...

Ахмет кланяється і одходить.

Як одженеш смутний од себе нуд

І серденьком зріднишся з нашим краєм,-

Від радості, від щастя я умру...

Я сам піду оружною рукою,

Куди твоє жадання поведе.

Маруся

О світе мій! Яка ж то я щаслива! (Обнімає.)

Гірей

Ховай тебе з дітками наш аллах!! (Виходить.)

Маруся і потім Ахмет.

Маруся (після паузи)

Так, справді... нуд, журбу забути треба:

Я коренем в турецькій вже землі,

Кохання тут, і найлюбіша втіха,

І ласощі, розкоші, і пиха...

А там у млі за темно-синім морем,

За килимом степів... там вже нема

Ні батенька, ні неньки, ані брата,-

Там тільки люд коханий та церкви,

Та дорога, співоча, рідна мова,

Та... ох, нехай усе те буде сном

В моїй душі, розкішним сном, яскравим

І мрією моїх дівочих літ!

Так, так! Розвійсь ти маревом, минуле,-

Не вернешся... з теперішнім тра жить...

Час і пора туркенею ставати...

Прощай, прощай! (Замислюється.)

В цю хвилину оддалі стає чути хорову пісню, яка зближається й росте.

Хор (за коном)

Ой у полі два явори,

Третій зелененький,

Та занедужав при дорозі

Козак молоденький... і т. д.

Маруся, зачувши пісню, здригнула і мов остовпіла, а далі аж потяглась невидимою силою за дорогими згуками, ридаючи і ламаючи руки.

Маруся (задихаючись, уривочно проміж куплетів)

Козачий спів?.. З моїх країн святих?!

Ой, серце рве! Прокинулось все знову!

(За другим куплетом.)

Горить... пече... Україна моя

Озвалася сльозами... застогнала!

(Ламає руки, потім кидається, як ужалена.

За третім куплетом.)

Ай! Хто там, хто?.. Мій мозок запалав...

Почувсь мені коханий, кревний голос...

Ой! Боже ж мій! (Натикається на Ахмета.)

Який співа то гурт?

Ахмет

Невольники...

Маруся (сплеснула руками)

Невольники?! У пана?!

В моїм садку?! В кайданах кревний люд?

І, може, там... Лукаве ошукання!!

Все кола йде... Веди мене до них!

Ахмет, поклонившись, руша, Маруся за ним.

Завіса хутко спада.

Берег моря. Кін перегороджено барканом. Зліва за ним видко садок паші. Просто за деревами видко навдалі місто. Коло моря накидано дуже каміння; невольники його зносять сюди для якогось забудовання, що розпочате.

Сохрон Мальований, Степан, Охрім, Колій, Андрій Лобань, Іван Карпенко, запорожці. Невольники в кайданах сидять на каміннях, на піску, на розпочатій будівлі. Навдалі турецьких два вартових. Деякі перев'язують рани; другі видирають шпички з тіла, дехто щось замиває, інший палить люльку і передає один одному затягтись, дехто щось їсть і ділиться. Степан лежить і стогне.

Андрій (по паузі зачина пісню)

Та не знав козак, не знав Сохрон,

Як славоньки зажити.

Гурт

Гей, зібрав військо, військо Запорозьке,

Та й пішов турків бити... і т. д.

Останній куплет може затягти і сам Сохрон, який осторонь сидить зажурений.

Сохрон. Спасибі вам: братці, що про мене пісню зложили; тільки вона докір мені, та ще й великий. По своїй справі, по дорогій... підбив вас до походу та й завів у неволю!

Андрій. Ну, то вже боже попущення, а бився ти, як і чортяки не б'ються удосвіта.