Чтение онлайн

Не відаєш, що матір чує в дітях?

В них все життя, всі думи, всі гадки,

Всі матерні найкращі поривання,

Утіхи всі, і радощі земні,

І пам'ятка перебутого щастя...

Сохрон (хапа її за руку)

Так щастя? А?! Зазнала, значить, втіх?

Учаділа від пестощів... з коханцем?

Мене ж... ха-ха!.. забула? Продала

І честь свою, і гонор мій, і бога,

І всі клятьби невірі з-за розкош?

Змія! Убить!! (Добува запоясника.)

Маруся (розпахує одіж)

Пройми це серце наскрізь,

Нехай воно заклякне у крові!

О, буде то мені рятунок в скруті!

Сохрон (кида ніж)

Кінець всьому! Тут пустка! (На перса.)

Маруся (по паузі)

О, прости!

Бог попустив, чи сатана піднадив...

Я не змогла перебороть жаги,

Яка мене зненацька охопила;

Чи чарами це серце понялось,

Чи хто надав мені отрути-зілля,

Чи нашептав... не відаю... а вмить

Вогнем занявсь мій мозок... кров збуяла!

Любила перш як друга я тебе,

Як лицаря, як брата... а кохання

Іще тоді не відала цілком;

Але воно озвалось самовладно

І всю мене спалило нанівець!

Сохрон

І ти забуть невіри не здолаєш?

(Важко дише.)

Дітей... турчат покинуть...

Маруся (сплеснула руками)

Боже, ні!

Над силу то, над силу!

Сохрон

А! Так годі ж!

(Добуває шаблю.)

Поквитовать з ним горе!

Маруся

(кинувшись, уздріла, що палац горить; хапає Сохрона за руку)

 Ай! Рятуй!!

Горить палац... із вікон дим і пломінь!

Ой, діти там! (Біжить.) На бога! Пробі!

(Кидається в двері; але вони затасовані і горять; пробує марно влізти в вікно.)

Сохрон

(спочатку остовпів, але зараз до Марусі)

Стій!

Погинеш враз!.. Я вирятую діти...

Іще тобі востаннє послужу

Своїм життям огидлим!

Ті ж і Ганна.

Ганна (перебігає кін)

Помсти! Помсти!

Сохрон

Гей, матінко! Марусю стережіть,

(Держачи Марусю.)

Не випустіть, бо кинеться у пломінь...

А я мерщій... (Вскакує в двері, що горять.)

Маруся (пручається)

Пустіть!.. Ой нене... там

В вогні... в диму... мої кохані діти...

Моє життя!.. Кричать... мене зовуть...

Ганна (держить)

І ти для них... для тих байстрят на згубу

Дружину ще послала? О звіря!

Зламала все, збруднила честь жіночу...

І зрадила дружину, віру, край...

Маруся

Ой леле, ні! Україну люблю я...

Але ж і їх, моїх діток, люблю...

Не можу їх покинуть! Мамо, мамо!

Ти ж відаєш любов оту й сама!

Ганна

Покинь їх тут...

Маруся (рветься)

Пустіть! Пустіть на бога!

Ганна

Не вирвешся!.. (Удержує.)

Ті ж і Леся з невольниками.

Леся (вибіга з факелом)

До помсти, гей! Плюндруйте! Місто - ваше!

Ганна (до них)

За сором, глум, замучений наш край!

Щоб тямились!!

Леся

За мною, браття милі!

Всі з гиком забігають. Чути за коном ґвалт, лемент; тюрма, мечеті горять. Жарке зарево обіймає весь кін.

Ганна, Маруся, а потім Сохрон. У палаці щось рухнуло. Полум'я язиками вибухає з вікон. Почувся крик.

Маруся (божевільно)

Пустіть!.. Горять... і я до них.

Ганна (не пуска)

Ні, ні!

Маруся (б'ється)

Пожальтеся!.. Вже кучері шовкові

Поняв вогонь... До мене рученьки

Там в лементі нещасні простягають.

(Рветься.)

Ой, пробі, ой!!. (Грізно.) Не мати ви!!!

(Виривається.)

Ганна (зрушена, кидається)

Ні, стій,

Моє дитя! Я, я піду... я - мати!!

Сохрон (показується з дітьми на руках у дверях)

Живі дітки!.. Візьми їх! (Ставить.)

Маруся (кидається навколішки, обніма ноги Сохрону).

Діти тремтять.

Боже мій!

(Припада до дітей.)

Лемент і ґвалт мов віддаляються.

Ти... ти? Мені? Що зрадила?.. Не можу...

Розірветься вже серце... О, мої

Любесенькі, милесенькі... хороші!

(Обніма, пригорта.)

Ганна

Невже й тепер за вчинок сей святий

Не кинеш їх?

Маруся

Ой леле! Мамо! Друже!

Вони зрослись з цим серцем навісним...

Для матері всі діти рівні, любі...

Я гріх тяжкий терпіла задля них,

Під серцем їх носила... Муку, сором...

Все винесла - за усміх дорогий:

В їх очах - рай, в їх голосках - музика,

В орлятах цих - всі радощі мої!

О зірочки, о мої ясні квіти,

Як вас люблю!

Ганна

Так ти лишишся тут?

І лицаря-дружину зацураєш,

Та ще яку дружину?!

Маруся