Чтение онлайн

І от тепер онук клятого Доара приїхав сам до Гасхурна. І Раал знав, що привело його…

Король підвівся назустріч юнакові, демонструючи: ти — рівний, і сказав ядранською:

— Я радий вітати Небесного принца у столиці Десяти королівств.

— І я вітаю вашу величність, — також ядранською відповів Зульфікар.

Приємно здивований, король щось стиха наказав одному з вельмож, той поворушив указівним пальцем, і тієї ж миті двоє старих ядранців (мабуть, товмачі) швидко залишили приміщення.

Король Раал вдивився у молоде чисте лице: не тінь ворога, не згадка, ні — здавалося, сам Доар III, молодий, дужий, сміливий та заповзятий, підвівся з труни, дивився просто у вицвілі блідо-жовті королеві очі та приязно посміхався. «Такого мати за ворога — честь», — вирішив старий воїн, але погляду не відвів.

— Що привело тебе, принце, у мої землі? — спитав.

— Сталась у мене велика неприємність, — почав Зульфікар. — Вкрали в мене одну річ, дуже дорогу й пам’ятну. Я майже наздогнав крадіїв. Але…

— Щось завадило? — підтримав розмову Раал.

— Подія, якої пояснити я не можу… Коли ми таки знайшли їхній корабель в океані, він був покинутий…

Ну й погляд у цього принца, таким тільки олово плавити. Раал на секунду опустив очі і зрозумів: знову програв, і знову прангові на прізвище Гадруз!

Але принц чомусь замовк, хапнув повітря ротом, ковтнув і наважився:

— Розумієш, я думав — то казка, міф, якими повниться Тера…

— Терою ти звеш планету Ядран? — уточнив король.

— Нашу планету, — пояснив Зульфікар, хоч, ядранець не міг не знати, як зветься ця планета Небесною мовою…

— Наша планета сповнена міфів, — погодився Раал. — І який же міф ти зустрів?

— Ми майже наздогнали кліпер крадіїв. Він був розфарбований у ваші кольори, але я здогадався, що це не ядранський корабель, точніше, мій капітан здогадався, — Зульфікар кивнув у Гиреїв бік. — І коли вже наша гармата збила одну щоглу на кліпері, коли готові були абордажні гаки, коли я бачив у трубу метушню на їхній палубі, впав туман із ясного неба, закрив увесь світ, і прямо на нас на величезних човнах нізвідки, бо їх не було на небокраї, вийшли, оповиті імлою…

— Морські Мольфари! — закричав король.

— Ти також бачив їх? — здивувався принц.

— Так, — оволодів собою король. — Двадцять п’ять років тому…

— Тоді ж їх бачили з нашого фреґата «Морський носоріг».

— Вони з’явилися, — сумно посміхнувся король, — між ютом мого корабля і носом вашого… Як ти сказав — фреґата «Морський носоріг»?

Принц мовчав: здається, він припустився невиправної помилки: саме тоді була та знаменита війна, яку гучно виграли пранги…

— Так, якби не вони, — король кивнув головою, — Доар, мабуть, убив би і мене, і мою команду.

— Прошу у вашої величности пробачення, — схилив голову пранг.

— І що тобі сказали Мольфари? — змінив тему Раал.

— «Йди на Ядран».

— А мені тоді: «Чекай на молодого пранга!». От і дочекався! Дайте нам сильбертальського рому! — наказав.

Майже оголена, дивної вроди, ядранка принесла тацю з двома кубками. Жестом король запропонував гостеві кубок, той узяв, чомусь — дальній від себе. Король помітив це, взяв іншого, підніс до Зульфікарового:

— Перелий частину з твого кубку! Так колись робили твої предки, коли тільки з’явилися на Ядрані.

Зульфікар зробив те, чого вимагав од нього старий ядранець, і той одразу добряче ковтнув — принц згадав адмірала… Король так само, як і Блек, хукнув, Зульфікарові на мить здалося — зараз скаже, як адмірал: «Гидота».

Принц для годиться зробив маленький ковток.

— А яку саме річ шукає ваша Небесна високість? — поцікавився Раал.

Принц задумався: як пояснити?

— Чи не цю? — не давав продихнути король.

Зульфікар повернувся за рукою старого ядранця, ворога його діда… Брат короля, князь Олол, який зустрічав принца ще в океані, і привіз сюди, на двох долонях, обережно, мов дитину, тримав меч Гадрузів. Зульфікар зробив зусилля і — зміг, не здригнувся. Незворушно підійшов, глянув — достеменно, і сталь таку робити давно вже розучилися, і надпис мовою інґлішів: «Born for glory».

— Що хоче ваша величність за цю річ? — утримав у голосі спокійні інтонації молодий Гадруз.

— Нічого… Зовсім нічого, — стиха відповів король. — Я знаю, що це за річ. Я бачив цей меч у твого діда на поясі тоді, у Триарсі… Це — той меч, якого король прангів віддає у день повноліття спадкоємцеві престолу?

Про всі ці подробиці Раал довідався тільки вчора, коли отримав клинка, але вразив цим знанням юнака…

— Той, той, я бачу, — подовжував замилювати очі ядранець. — Я віддам його тобі з одним проханням: якщо коли-небудь зберешся воювати з Ядраном, згадай цей день, і, якщо буде можливість зберегти мир, — не воюй.

— Я обіцяю тобі це, — сказав принц, до смерти взявши на себе важку ношу, яка під силу тільки порядній людині: необережну обіцянку.

Меч Гадрузів виявився довшим і важчим, ніж батьків, що висів у Зульфікара на поясі. Принц відчепив Доарового меча, віддав Гиреєві, а натомість прилаштував — меч Гадрузів.

— Вчора якісь моряки принесли його і продали за досить незначну суму, — сказав король Раал.

— Які моряки? — загорівся юнак.

— Звичайні. Не ядранці, з ваших, Небесних… В одного — досить свіжий рубець на лиці.

— Вони хотіли посварити Гряду та Ядран, — припустив принц. — І кліпер розфарбували під ядранський, і меч завезли у Гасхурн, наче і вкрали його ядранці…

Раал дивися на нього — юнака, майже підлітка, і не розумів себе: ще вчора він знав, що Зульфікар прийде, і хотів — ні, не вбити, — війна зі зміцнілим королівством Гряди йому ні до чого, але хотів принизити, примусити просити…

Хотів, але чомусь одразу віддав меч і сповнився поваги, навіть, що там брехати собі, почуття теплої прихильности.

— Ти вмієш читати руни, що викарбовані на мечі? — поцікавився король.

— Там написано: «Народжений для слави», — пояснив юний Гадруз.

— Меч — народжений? — здивувався старий ядранець. — Чи його володар? Хоча, чому б — ні? Справжній меч не виготовляється, він справді — народжується. Скільки йому років?

— Не знаю… Можливо, його принесли ще з неба…

— З неба? — загадково посміхнувся король. — Тобто, на Ядрані він дві тисячі років…

Зульфікар вп’явся поглядом в уста старого: ніколи навіть приблизної дати появи на Тері Небесних народів він не чув від мудреців королівства Гряди і не читав у найдавніших книгах.