Чтение онлайн

Потім весь день крутився на виборчій дільниці і намагався хоч одним оком заглянути, чи заходить хто до кабіни, щоб викреслити сина. Але в кабіну ніхто ніколи не заходив. Олег уже двічі балотувався в депутати і завжди обирався одноголосно. Никодим Динька був на сьомому небі.

Саме на цих почуттях батька і вирішив сьогодні зіграти Олег. І чому тільки раніше це не спало йому на думку?

Никодим Динька був здивований, побачивши сина в майстерні, бо сюди той приходив хіба що з комісіями по перевірці готовності до весни.

— Тату,— без вступу почав Олег, добираючи серйозних і заковиристих слів,— вчора ви ще раз підірвали мою репутацію і авторитет…

— Ні, ні, сину, я нічого не підривав, бо проснувся і зразу ж пішов до клубу,— змів із фартуха стружки Никодим.

— У клубі й підірвали…

— Що, сину, сталося? Може, мати підірвала, а я ні…

— А навіщо ви прогнали Чугая?

— Тю,— полегшено зітхнув Динька,— а я думав бозна-що. Прогнав, бо не хочу з ним і однієї колоди тесати…

— Бачите, а через вас і мені доведеться подавати у відставку.

— Що? — тут уже не до жартів.— Як, у відставку? По якому закону?

— Усі говорять, що ви з матір'ю порушуєте моральний кодекс, а я дивлюсь на це крізь пальці…

Динька пригадав великий плакат про моральний кодекс, що бачив його в сільраді, і замислився.

— Я, сину, наче й не порушую… Мати — більше,— по хвилі сказав Никодим, боячись взяти на себе вину за майбутні неприємності сина.

— Ото як хочете мені добра, то йдіть з матір'ю до Полікарпа та помиріться.

— Гм, а може, хай мати сама піде? — нерішуче запропонував Динька.

— Ні, вдвох. І то сьогодні, бо мій авторитет на волосинці тримається, а я ще той… і женитись хочу.

Не знаю, що робив би хтось інший за такої ситуації, а Никодим Динька ледве дочекався вечора.

Свою розмову з сином передав ошелешеній Теклі дещо в спрощеному вигляді, але набагато дохідливіше і переконливіше:

— Якщо ми не помиримось з Полікарпом Чугаєм, Теклю, то нашого Олега скинуть з депутатів, як порушника Конституції і всіх законів…

У Теклі на устах присохло кілька прокльонів, і вона, наче підкошена, сіла на лаву. Никодим, знаючи свою дружину, скористався з цієї нежданої тиші для нової атаки:

— Гайворон може зібрати всю партійну організацію, і це дійде до району або й до Києва. Напишуть про Олега в газету і тоді його не тільки в сільраду, а й до загсу не пустять… Бо який же він депутат, коли його батьки щодня порушують закони?

І Текля, якій легше було б лягти в домовину, ніж простити Чугая, здалася:

— Якщо закон за Чугая, Никодиме, тоді я не проти закону. І в святому письмі сказано: прости ближнього свого, то й сам прощен будеш… Іди та приведи вже того Полікарпа, щоб йому…

— Теклю!

— Та приведи, кажу…

Вранці Полікарп Чугай і Никодим Динька йшли на роботу разом…

*

Щодня Платон збирав до клубу хлопців та дівчат. Усім нічого було робити в маленьких кімнатках ясел, і Світлана Підігріта запропонувала розбити клумби, посадити дерева. Хлопці привозили з лісу кількарічні сосонки і берізки, розбивали алеї та обсаджували їх.

Під їдальню відвели найбільшу кімнату, побілили, але дівчата були незадоволені: дуже буденно, ніякої краси. Найбільше псувала загальний вигляд величезна груба. І Платон подав думку:

— Обкладемо її кахлем.

— А де його взяти?

— На фермі.

Коляда був у районі, і всю відповідальність на себе прийняв Макар Підігрітий:

— Обійдуться свині без кахля.

Хлопці стамесками відколупували кахель зі стін, а дівчата, нагрівши котел води, мили і витирали до блиску білі та сині плитки…

Білим кахлем обклав Іван Лісняк стіни, ще й підлогу на кухні, в умивальнику збирався вимостити. Працював і ввечері, бо просив Платон швидше закінчити. Він не чув, як у кімнату ввійшов Коляда, тільки побачив його великі чоботи, коли збирався узяти плитку.

Голова кричав, тицяючи в обличчя Іванові кахельну плитку. Той повільно вмокнув трісочку у відерце з фарбою, написав на грубці: «Це ж для дітей!» Семен Федорович махнув рукою і вибіг.

Коляда викликав до себе Платона офіційно, через Горобця. Сидів у своєму кріслі, наче вилитий з воску, і дивився холодними скляними очима:

— Ви що, хочете з Макаром Підігрітим спровадити мене до тюрми!

— Це не входить у наші плани, Семене Федоровичу. А що, є анонімка?

— Навіщо ви свинарник обідрали, га?

— Та свиням кахель ні до чого…

— А завтра ти всі ферми по камінчику рознесеш, так?

— Ні, ферм не чіпатиму,— пообіцяв Платон.

— А ти знаєш, що в ті ферми я свою душу вклав, знаєш? Скільки в газетах про них писали? — Коляда виймає з ящика папку.— А що тепер мені в районі скажуть? Доведеш ти мене, Гайворон, до того, як його… до розриву в серці… Якби це не ти придумав, а хтось інший, то з колгоспу виключив би, а так — напишу тобі догану…

— Пишіть. Мені все одно.— Платон згадав, що сьогодні мав прийти Динька оглядати хату.

Динька прийшов з Теклею. Для годиться посиділи трохи, поговорили, а там і до діла взялися. Гості обійшли кілька разів хату, обмацуючи стіни та підмурок, потім оглянули стелю і дах.

— Воно, конешно, хата є,— промовив Никодим.— Якщо наш Олег ожениться, то буде жити… Скільки ж ти за неї хочеш?

— А яке ваше слово?

— Півтори тисячі їй красна ціна,— сказала Текля.

— Малувато…

Саме на цей торг і нагодився Васько. Він стояв у кутку і довго не міг збагнути, про що йде мова.

— Бери півтори і ще десять,— казав Никодим.

— Ні, не буде,— відповів Платон.

— Та це ж які гро-оші! — тоненько виводила тітка Текля.

— Ще накину десять — та й по руках,— простягував свою долоню Динька.

— Ви забуваєте, що й садок при хаті є, і хлів,— ніяковіючи, говорив хлопець.

— Ви хочете купити нашу хату? — здогадався Васько.

— Як у ціні зійдемось, то й купимо, бо син думає женитись,— пояснила Текля.

— А ми де подінемось? — спитав Васько Теклю.

— Та це вже брата питай…