Чтение онлайн

— Запросіть, Прокопе Миновичу, Коляду.

Коляда відміряв своїми величезними чобітьми три кроки, клацнув підборами і завмер:

— З'явився, Петре Йосиповичу.

— Сідай, розказуй, що в тебе.

— Як вам відомо,— почав жалісно,— написав на мене Гайворон зі своїми дружками заяву, ніби я дав розпорядження засіяти секретно, значить, сорок гектарів кукурудзи, щоб потім урожай розділити на законні гектари. І догану мені винесли…

— Пробач, Коляда, а в тебе варить казанок? — постукав пальцем по голові Бунчук.

— Здається,— невпевнено мовив Семен Федорович.— Я, конечно, таку вказівку Кутневі дав, бо те, що сказали ви, для мене…

— Я тобі ніколи нічого не казав. Зрозумів?!

Коляда аж здригнувся від грізного скрику:

— Зрозумів, ви нічого не казали. Значить, це я сам… Скільки років дадуть за окозамилювання? Два? Але ж я…

— Що ти верзеш? — розсміявся секретар.— Скажеш на бюро, що хотів посіяти кукурудзу понад план і не думав робити з цього ніякої таємниці. А те, що написав Гайворон, ніби ти хотів приховати ці гектари, аби блиснути високим урожаєм,— брехня. Брехня.

— Спасибі вам, Петре Йосиповичу, врятували мене, вік не забуду.— Коляда, мабуть, від нервового збудження разів зо два оббіг кругом столу.

— Отак і скажеш.— Бунчук подав Семену Федоровичу склянку води.

Той випив і охолов:

— Але ж я, дурний, Кутневі говорив, що це будуть секретні гектари…

— Хто чув, окрім нього?

— Ніхто, Петре Йосиповичу.

— Значить, ти нічого і не говорив. А Кутневі, до речі, не обов'язково бути присутнім на бюро.

Все сталось так, як було задумано. Коли порядок денний засідання бюро був вичерпаний, Петро Йосипович сказав:

— Товариш Мостовий весь час наполягав, щоб бюро розглянуло заяву Платона Гайворона на товариша Коляду. Я був у Сосонці, розмовляв з народом, з товаришем Колядою, і знаю, що ця справа не варта дірки з бублика. Але товариш Мостовий дуже наполегливо проштовхував це питання на бюро. Є така думка, товариші, розібратися з цим питанням. Олександр Іванович — молодий секретар, і, можливо, це допоможе йому уяснити деякі питання партійної роботи. Запросіть, будь ласка, сосонських товаришів.

Вслід за бадьорим Колядою до кабінету ввійшли Макар Підігрітий і Платон.

— А де товариш Кутень? — запитав Мостовий.

— Його викликав батько, у них щось трапилось,— пояснив Семен Федорович.— Прийшла з маслозаводу машина і забрала…

— Нас деталі не цікавлять. Що ви хочете сказати, товаришу Гайворон? — звернувся до Платона Бунчук.

— Я про все написав,— відповів той.— І вважаю: те, що хотів зробити Коляда і, напевне, зробили в інших колгоспах, є злочином.

— Ви маєте на увазі понадпланові посіви кукурудзи? — перебив Платона перший секретар.— Я чув колись ваші досить дивні розмови про цю культуру…

— Як ви можете так говорити, товаришу Бунчук? — промовив Гайворон.— Ніколи я не казав, що сівба кукурудзи взагалі є злочином. Я писав про окозамилювання і брехню… А про планування в колгоспах у мене є свої думки, і я їх не приховую. Я вважаю, що вчинок Коляди не достойний комуніста. За обман навіть малі діти перестають поважати своїх батьків. А голові колгоспу довірено долю сотень людей, ідею…

— Товаришу Підігрітий, прошу,— широким жестом запросив до столу Бунчук.

— Я погоджуюсь з усім, що сказав Платон Гайворон,— відповів Макар.— Усі комуністи нашого села погоджуються.

— Ви теж щось хочете сказати, товаришу Мостовий? — постукує олівцем Бунчук.

— Звичайно. Випадок, що стався в Сосонці, не є сенсаційним. Свого часу у нашому районі були такі феномени, яким Коляда не годиться і в підметки… Я маю на увазі тих, що скуповували худобу за гроші колгоспників і здавали її, ніби вирощену на наших фермах…

— Ближче до діла, товаришу Мостовий,— зауважив перший секретар.

— Партія суворо засудила такі методи,— продовжував Олександр Іванович.— Брехуни, кар'єристи, чинодрали притихли. Минув час, і знову брешуть, приписують, жонглюють цифрами. І все це з однією метою: щоб їх помітили, похвалили, висунули на вищі пости, на м'які крісельця… Цьому треба покласти край, коли ми хочемо, щоб економіка нашої держави міцніла, щоб наближався комунізм. Тому я вважаю заяву товариша Гайворона принципово важливою. І Коляда мусить відповісти за свої дії перед партією.

— Ви говорили красиво і правильно, Олександре Івановичу,— підсумував Бунчук.— Але перш ніж притягти до відповідальності товариша Коляду, я хотів би надати йому слово.

— Шановні товариші, члени бюро. Усі знають, що Платон Гайворон з тої пори, як з'явився у нашому селі,— почав Коляда,— організував проти мене людей шляхом наклепів і підриву мого авторитету. Зараз він написав на мене анонімку…

— Я анонімок не пишу,— кинув Платон.

— Що я, що я,— вимучував Коляда,— хотів обдурити державу. А я не хотів обдурювати, а навпаки, хотів… перевиконати план сівби і доповісти райкому. То хіба карають у нас за свідоме перевиконання плану найціннішої продовольчої культури, яка… А мені догану записали в селі.

— Почекайте, товаришу Коляда,— промовив Мостовий,— ви кажете неправду. Ви хотіли втаїти сорок гектарів, адже тієї площі нема в плані. І наказали Кутневі, щоб він і не думав показувати ці сорок гектарів кукурудзи в зведеннях…

— Не було такого,— заперечив Семен Федорович.— Він просто не зрозумів мене, бо я спішив і говорив швидко… Чого б це я брехав бюро?..

— Але Кутень про це розповів Гайворону і завернув трактора з площі,— не міг заспокоїтись Мостовий.

— Я нікого не хотів обдурювати і нічого не знаю,— стояв на своєму Коляда.

— Гадаю, що в членів бюро нема підстав не вірити комуністові, голові колгоспу, і надавати серйозного значення тому, що хтось когось не зрозумів,— торжествував перший секретар.

— Я прошу викликати Кутня,— зажадав Мостовий і, не дочекавшись відповіді, вийшов з кабінету.

— Якими дрібницями доводиться нам займатися,— звернувся до членів бюро Бунчук.— Розбираємо якісь плітки, шельмуємо чесних людей. Людина сіє кукурудзу понад план, а ми, замість того щоб оголошувати подяки, викликаємо на бюро…

Увійшов Олександр Іванович і сказав, що Кутень зараз прийде. Оголосили перерву.

Дмитро смиренно зайшов до кабінету, потупив очі і промимрив:

— Я пробачаюсь… Я в усьому винен. Я не зрозумів, що сказав мені тоді Семен Федорович. А тепер пригадую, що Семен Федорович говорив… Він сказав, що треба посіяти кукурудзу понад план, а не приховувати…

— Але ж мені ти говорив зовсім інше,— пригадав Кутневі Мостовий.

— Я… не зрозумів тоді Семена Федоровича… так вийшло, і я… пробачаюсь,— видавлював кожне слово агроном.