Чтение онлайн

3. Органи безпеки покликані зробити вагомий внесок у формування економічної бази нової України. При цьому слід мати на увазі, що майбутнє є тільки у тієї держави, економіка котрої спирається на новітні технології. Тому, на думку автора, першорядного значення в діяльності спецслужб повинні набути економічна й науково-технічна розвідка.

4. Подальша розбудова та вдосконалення спеціальних відомств ні в якому разі не повинні здійснюватись на засадах ідеологічної чи політичної кон'юнктури, вони мають працювати лише на наукових і правових підвалинах, застосовуючи в своїй діяльності визначені законом механізми, виходячи з реальних потреб державотворення, в інтересах суспільства і людини. Проте захист прав громадян не повинен створювати можливість паразитувати на цьому злочинцям. Розв'язання проблеми забезпечення прав людини і впровадження ефективних механізмів розкриття злочинів є важливим напрямом удосконалення чинного законодавства. Зокрема, є потреба більш чіткого визначення правових підстав та процедур використання результатів оперативного документування, негласного звуко- та відеозапису, кіно- і фотозйомки у кримінальному судочинстві. Ці дії не суперечать Конституції, яка зобов'язує державу всіляко забезпечувати права людини та безпеку своїх громадян.

5. На думку автора, заслуговують на позитивну оцінку сучасні заходи щодо створення в Україні Національного бюро розслідувань. Це відповідає практиці провідних демократичних держав по розмежуванню спецслужб, зокрема США (ЦРУ - ФБР - органи військової розвідки і контррозвідки). Але при цьому слід враховувати традиції національно-державного будівництва, положення Концепції національної безпеки України, а також економічні можливості держави.

6. Одним з головних завдань органів безпеки повинна бути добре організована відповідно до Закону України "Про освіту" та потреб практики професійна підготовка особового складу, оскільки належний рівень кваліфікації, високий професіоналізм співробітників - це не тільки запорука успіху в роботі, а й імідж відомства в державі, суспільстві. Шлях до такого професіоналізму пролягає через використання в процесі підготовки кадрів кращих прикладів світової та вітчизняної розвідувальної і контррозвідувальної майстерності, глибоке вивчення сучасної оперативно-розшукової теорії та практики, активізацію наукових досліджень у цих галузях. Характер діяльності працівників спеціальних структур, а також статус військовослужбовців вимагають і їх відповідної військової та оперативно-бойової підготовки. З огляду на це проведене наукове дослідження може стати, на думку автора, основою майбутнього предметно-програмного навчального курсу з історії спецслужб України, що викладатиметься в навчальних закладах правоохоронних органів спеціального призначення.

7. Не менш важливим є питання патріотичного виховання особового складу спецслужб, котрий повинен бути провідником національної ідеї як духовної основи державотворення. Без такого гарту не може бути повноцінного співробітника, навіть якщо він з високою професійною підготовкою, тому що невідомо, в чиїх інтересах цей професіоналізм може використовуватись.

А виховувати належить громадянина - патріота незалежної Української держави, готового в разі необхідності стати на її захист, а коли знадобиться, - то і зі зброєю в руках. І це зовсім не суперечить демократичним засадам патріотизму. За Конституцією України наша держава є демократичною і правовою. Разом з тим, в ст. 65 зазначається: "Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України" [736] . Безперечно, справжній патріотизм - це і висока духовність, і повага до загальнолюдських цінностей, прагнення до громадянського миру і злагоди.

Поруч з патріотичним має стояти і професійне виховання кадрів спецслужб. Воно передбачає формування у них високих почуттів: великої відповідальності перед народом і керівництвом України за надійне забезпечення державної безпеки; поваги і любові до обраної професії, усвідомлення свого покликання вести на таємному фронті боротьбу з посяганнями на державні інтереси, діяти в нестандартних та екстремальних ситуаціях з використанням специфічних методів і засобів; глибокої пошани до кращих традицій вітчизняних органів безпеки, героїчних подвигів їх розвідників та контррозвідників.

Не викликає сумніву необхідність правового виховання співробітників спецслужб, оскільки вони повинні працювати згідно з Конституцією і законами України, у її правовому полі взагалі. Крім того, як відомо, виховання поваги до Конституції та законів держави - це водночас виховання поваги до самої держави, суспільства в цілому.

Уявляється корисним виховання особового складу органів безпеки і в дусі корпоративності в хорошому розумінні цього слова, тобто належності до когорти людей високого покликання й обов'язку, професіоналізму і самовідданості, гідності і честі, духовності й порядності.

Аксіомою є те, що повноцінне виховання співробітників спеціальних служб можливе за умови кваліфікованого відбору кандидатів для роботи в цих відомствах. Як свідчить досвід, це повинні бути прихильники української державності, фізично здорові, чесні, принципові, працьовиті люди, здатні до творчого мислення та дій в екстремальних умовах, а також якщо вони свідомо готові присвятити такій професії своє подальше життя.

Наслідком комплексного підходу до виховання співробітників сил безпеки повинна стати їх потреба працювати в інтересах Української держави та її народу наполегливо, завзято й ефективно. В сучасних українських спецслужб для цього є всі підстави і можливості.

1. Андрієвський В. З минулого: У 2 т..
– Берлін: Укр. слово, 1923.
– Т.2. Від Гетьмана до Директорії.
– 310 с.

2. Антисоветская интервенция и ее крах. 1917-1922.
– М.: Политиздат, 1987.
– 208 с.

3. Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне: В 4 т.
– М.: Госиздат-Госвоениздат, 1924-1933.

4. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.).
– Берлин: Изд-во "Группы русских анархистов в Германии", 1923.
– 258 с.

5. Ауссем В.К. К истории повстанчества на Украине // Летопись революции.
– 1926.
– № 5.

6. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст.: Програмні документи перших українських політичних партій.
– К.: Україна, 1992.
– 96 с.

7. Белое дело: Избр. произведения: В 16 кн.
– М.: Голос, 1993.

8. Бібліотека Народова у Варшаві.

9. Біденко Й. Лист редактору журналу "Україна" в Парижі І.Борщаку щодо М.Чоботаріва від 13.09.1956 р. // Особистий архів професора А.Жуковського.

10. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн.
– К.: Либідь-Військо України, 1994.

11. Биншток М. Николаевское подполье // Летопись революции.
– 1926.- № 3-4.

12. Бонч-Бруевич М.Д. Вся власть Советам. Воспоминания.
– М.: Воениздат, 1958.
– 358 с.

13. Бородиєвич Є. В чотирикутнику смерті (причинки до трагедії УГА на Великій Україні).
– Львів: Нове життя, 1921.
– 86 с.

14. Борьба с преступностью в Украинской ССР: В 2 т.
– К.: ВШ МООП УССР, 1966.
– Т.1. (1917-1925).
– 454 с.; 1967.
– Т.2 (1926-1967).
– 952 с.

15. Брайко П.Е., Старинов И.Г. Партизанская война.
– М.: Войсковая часть 64510, 1983.
– Ч.1. Основы организации партизанской войны.
– 335 с.

16. Брилинський М. Хресний вогонь (воєнні нариси).
– Львів: Червона Калина, 1929.
– 148 с.

17. Бурнашов Г. Генерал-хорунжий Юрій Тютюнник. Чекістська "Справа № 39".
– Івано-Франківськ: Івано-Франківська обласна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців, 1996.
– 71 с.

18. Бычков Л. ВЧК в годы гражданской войны.
– М.: Госвоениздат, 1940.
– 77 с.

19. Ващенко П. До рейду 1921 р. // За державність. Зб. 3.

20. Велика історія України: У 2 т.- К.: Глобус, 1993.
– Т.1.
– 352 с.; Т.2.
– 400 с.

21. Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навч. посібник.
– К.: Заповіт, 1997.
– 344 с.

22. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник.
– К.: Наукова думка, 1995.
– 685 с.

23. Верстюк В.Ф. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918-1921).
– К.: Наукова думка, 1991.
– 368 с.