Чтение онлайн

— Даремно ви на лікарку отаке кажете, — заступилася за Оксану Василівну мати, — вона своє знає — лікує хворих.

— Вона вже втекла в партизани.

— Як це втекла? — розгубилася мати. — Я ж її позавчора бачила!

— А сьогодні вночі двинула в ліс, бо відчула, що смаленим пахне. Добре, що я про неї своєчасно і Штарку, і Гофману доповідав. От і їде Штарк перевіряти, чого люди похворіли! Буди, Маріє, Юрка, хай він мені допоможе викрутитися з цієї напасті. Хай піде на Прип'ять і наловить раків. Штарк любить цю поживу. Хай після обіду принесе до мене, почекає, поки приїде комендант, — той любить Юрка, може, й до мене подобрішає.

Юрко вийшов на кухню, вислухав Щупака, пообіцяв все зробити своєчасно.

Хлопець наловив кошик раків і вирішив віднести старості сам. Мати дістала пляшку, подала хлопцю:

— Це відвар білого зілля. Як будеш у старости, постарайся непомітно вилити у горілку, хай і комендант покуштує.

Старостиха, побачивши раки, сплеснула руками:

— Коли ж я встигну їх приготувати? Може, ти, хлопче, допоможеш мені щуки почистити? Нема коли і вгору глянути. Варю Штарку юшку. І на дорогу наказав Юхим дати коменданту індичку. А ще ж треба її зарізати та обпатрати, Так ти чисть рибу, а я піду ловити індичку.

Юрко заглянув у кімнату. На засланому барвистою скатертиною столі стояло дві карафки. Одна з наливкою, а друга з калганівкою. Хлопець налив у склянку трохи наливки та горілки, вихлюпнув у помийне відро, а карафки долив відваром.

Увійшла старостиха, принесла зарізаного індика, патрала його та все ремствувала на німців, на війну, на свого нерозумного чоловіка:

— Дурень старий! Скільки йому жити лишилося, а він забив собі голову хутором. Давайте йому хутір, давайте землю! Чекай, так тобі й дадуть!.. Німець півсела на Олефіренковій леваді поклав, а він гнеться перед тим Штарком. Чує моє серце, що не минеться нам служба в німця!

На подвір'я в'їхав фаетон з комендантом та перекладачкою Вірою Миронівною. Навстріч їм вибіг Щупак, низько поклонився, запросив гостей до хати.

Комендант, побачивши Юрка, усміхнувся, подав руку:

— Дякую, Юрген, за рибу. Ти ловиш її своєчасно і ту, яку потрібно.

— Ростуть мої учні,— похвалилась Віра Миронівна. Гості помили руки, сіли за стіл, і комендант покуштував страву:

— Юшка гут!

Староста наповнив склянки слив'янкою, підняв свою:

— Хочу випити за здоров'я пана коменданта! Сто років вам жити, пане Штарк, і не хворіти!

Комендант усміхнувся, взяв склянку. Юрко попросив Щупака:

— Налийте й мені, Юхиме Мартиновичу, я теж хочу випити за здоров'я пана Штарка.

Комендант доїв юшку, випив слив'янки та калганівки, почервонів, сердито докоряв старості:

— Треба викорінювати непокору. У вашому селі діють вороги великої Німеччини. Зараз їх стало менше. Скоро їх не буде зовсім. І ніякої епідемії в селі немає. Молодь просто саботує, щоб не їхати в Німеччину. Все то більшовицькі витівки. Усіх, хто занесений в списки, відвозити на станцію, вантажити в ешелон і відправляти.

Староста покрутив головою, сказав Вірі Миронівні:

— Не вийде діло, люди тяжко хворі, не доїдуть вони до Німеччини.

Комендант підвівся з-за столу, подякував і наказав:

— Покажіть мені хворих, я навчу їх, як треба працювати, виконувати розпорядження німецьких властей. І ніякі хитрощі їм не допоможуть!

На подвір'ї спаленої поліції, навколо кам'яного льоху, сиділи й лежали на землі люди, занесені в списки для вивезення в Німеччину. Обличчя в них були бліді, очі горіли хворобливим блиском. Комендант Штарк став на підніжку фаетона, підняв руку:

— Ми розуміємо вашу хворість! Це є симуляція! Ви хочете уникнути відправлення в Німеччину…

І раптом замовк, зблід, повільно опустився на сидіння фаетона. До нього підбіг староста:

— Що з вами, пане Штарк?

Той сидів мовчки, ніби й не чув. Староста ще хотів щось сказати, але і в нього забракло голосу.

— Пані Віро, — нарешті вимовив комендант, — негайно їдемо. Я дуже погано себе почуваю. Мені треба в ліжко…

Кучер хльоснув пугою коней, фаетон виїхав на вулицю. Люди обступили Юрка:

— Що він казав?

— Куди поїхав?

Юрко розвів руками — мобілізація відкладається. На ґанку хати хлопець застав блідого, розгубленого Щупака. Той покликав:

— Ходи сюди, Юрко… Бо і підвестись не можу… В криницю якоїсь гидоти налили. І в Івана Хомутця вся родина лежить… А ти як?..

— Нічого!

— Дивно! Тут, мабуть, який у кого організм. Ти ще молодий, то воно й не діє! Господи, твоя воля… І все на мене валиться… А що я зроблю? Усіх не переловиш…

Юрко розповів Лесі про Штарка і, випивши про всяк випадок навару з подорожника, сів обідати.

Наступного дня вранці перед ворітьми зупинилася машина Маєра. Водій вніс до хати шкіряний жовтий чемодан, запитав матір:

— Де Юрген?

— Спить!

— Потрібен Юрген! Наказ пана Маєра.

Мама збудила Юрка. Водій вручив чемодан, в якому лежав, німецький мундир, сірий светр, черевики, чоботи.

— Одягайся — і ходім! — квапив хлопця водій, — через годину виїжджаємо.

— А куди?

— У командира батальйону гера Лернера захворів перекладач, — солдат притишив голос, — його поранили бандити в селі Дібровному. І вбили ще одного офіцера. Зараз готується акція. Село має бути сьогодні спалене. За вбивство німецького офіцера всім має бути капут! Гер Маєр порадив взяти тебе, бо потрібен перекладач. І ти повинен стати справжнім солдатом. Поспішай! На Дібровне рушає батальйон, танкетки — небезпеки немає ніякої. Це буде весела прогулянка.

Юрко зайшов у хатину, знайшов папірець і написав: «Лесю! Сьогодні німці мають палити село Дібровне. Терміново повідом Кравця. Скоріше!»

Склав папірець учетверо, одягнув німецьку форму і забіг у кімнату, де спала Леся. Дав дівчині записку:

— Негайно віднеси Кравцеві!

На подвір'ї палацу шикувалися солдати, гурчали мотори чорних фургонів, осторонь стояло три танкетки. Посеред подвір'я походжав Маєр з цибатим, схожим на півня офіцером. Побачивши Юрка, гестапівець махнув рукою, запрошуючи підійти ближче.

— Пане штурмбанфюрер! Оце і є мій юний друг Юрген Берг, мій рятівник, неперевершений рибалка, — підкликавши Юрка, сказав Маєр. — Юрген чудово знає навколишню місцевість, крім того, він гарний перекладач. А тобі, Юрген, нинішня поїздка теж буде корисна. Ти стаєш солдатом великої армії фюрера. Ти німець! І повинен допомогти встановлювати новий порядок!

— Дуже приємно познайомитись, — усміхнувся офіцер. — Зараз ми зробимо невеличку, але захоплюючу прогулянку.

Команда зайняла місця в машинах. Біля одного з фургонів Юрко побачив Скрипаля в чорній есесівській формі, з автоматом на грудях. Той догідливо зігнувся перед огрядним фашистом, щось йому розповідав, вказуючи в напрямку Дібровного. До Юрка долітали тільки окремі слова Скрипаля: