Чтение онлайн

— Він сказав вам про це?

Штірліц знизав плечима:

— А хто ще міг мені про це сказати?

— Ваш шеф і мій друг Шелленберг, наприклад…

— Мій шеф і ваш друг Шелленберг, мабуть, віддасть мене в руки імперського народного суду за те, що я сприяв зрадницьким переговорам пастора Шлага з англо-американцями…

— А кого представляє Шлаг? За ним хіба стоїть хтось? Він зв'язаний з нами? Чи з партією? Він був і лишився зрадником, Шелленберг знав, кого відправляти в Берн… Мене принаймні Шелленберг поки що не просив зайнятися вами як «пособником ворогів».

— Попросить.

— Ви сказали про це Борману?

— Звичайно.

— Як він відреагував?

— Сказав, що подумає… Але мені здалося, що ви заздалегідь обговорили з ним таку можливість…

Мюллер знову налив чарки, подивився на свою проти світла, похитав головою:

— Якого біса всіх нас потягло в політику, Штірліц?

— Які ми політики? Шпигуни…

— Справжніми політиками на цьому світі є саме шпигуни: вони знають обидва боки медалі, тобто абсолютну правду, а політики звиваються, як змії, аби відчеканити орел і решку на одному боці, а це, погодьтесь, неможливо.

— Саме тому їхня робота буде необхідна в усі часи, ще не кажіть, ілюзія, а люди до неї охочі…

— Борман справді попросив мене подбати про вашу безпеку, ви знову вгадали… Спалося в Швейцарії добре?

— Так само, як і тут.

— Але там не бомблять, тиша…

— А я не реагую на бомбардування.

— Ви фаталіст?

— Ви до чого завгодно доведете, — зітхнув Штірліц.

— Це правда, уміємо, — погодився Мюллер добродушно. — Ну, розповідайте, про що він говорив?

— Про те, що Шелленберг, мабуть, веде й далі своє діло в Швейцарії і готує нове, в Стокгольмі.

— І вам як спеціалістові по зриву переговорів доручено ввійти в ці комбінації Шелленберга?

— Так.

— Але ні Борман, ні ви не знаєте, як це можна зробити?

— Саме так.

— І Мюллер-гестапо, добрий, старий тато-Мюллер повинен допомогти вам у цьому?

— Повинен.

— А як він це зробить? Що він, мудріший за всіх? Я не знаю, як підкрастися до вашого шефа. Я сушу собі голову другий день і нічого не можу придумати. Краще викладайте ваші міркування, Штірліц, ви розумний і хитрий… Сміливо кажіть усе, що спаде на думку, а я вас коригуватиму…

— Групенфюрер, якщо ви вже не знаєте як, то навіть я при всій своїй хитрості взагалі нічого не придумаю…

— Штірліц, я не люблю, коли кокетують… Та ви й не вмієте кокетувати, ви дуже розумні для цього… Розкажіть мені весь хід операції по Вольфу… З самого початку… Англійці, мабуть, все-таки були праві, коли вирішили — у судовому розгляді — жити за законами аналогії… Я слухаю…

Штірліц зрозумів: почалася перевірка. «Він хоче послухати, як я викладатиму йому свою версію всієї справи… А він ще раз перевірятиме її, виходячи з донесень агентури, розшифровки моїх телефонних розмов, рапортів служби спостереження… Зараз він підніметься й підійде до шафи або кудись іще, де в нього є кнопка, яка вмикає запис… Навряд чи він зважиться, сидячи навпроти мене, шарити рукою в кишені, щоб увімкнути диктофон, він надто великий професіонал, він вичисляє контрагента заздалегідь…»

Але Мюллер не встав з крісла, він просто присунув до себе маленький пульт, що лежав на столі, натиснув на кнопку й сказав:

— Я запишу вас, потім послухаємо разом, коли якийсь вузол буде незрозумілий, повернемося до нього й проаналізуємо заново. Згодні?

— Звичайно, — відповів Штірліц і знову, уже вкотре, подивувався з цієї людини, з її зовсім особливої логіки. — Так от, мені доручили вести роботу з пастором, якого Шелленберг, мабуть, уже давно тримав на думці для прикриття Вольфа — на випадок, коли переговори з Даллесом закінчаться невдало чи відомості про них дійдуть до фюрера… Я працював із Шлагом не без інтересу: це — достойна людина, в цього своя позиція, він безстрашний, готовий на все, аби тільки з німцями уклали мир якнайшвидше… У Шлага досить широкі зв'язки серед учасників руху пацифістів, про нього знають у Ватікані, з екс-канцлером Брюнінгом його зв'язує давня дружба… За легендою він мав увійти в контакт з Даллесом, назвавши імена кількох достойних людей у переговорах про мир, бо він — за словами агентів Даллеса — немає в рейху опори на ті реальні сили, які зможуть утримати в країні порядок і не дозволять, щоб Німеччина стала поживою для росіян — повною мірою, а не так, як було вирішено в Ялті. Від Брюнінга до Шлага надійшли дані, що Даллес почав переговори з обергрупенфюрером Вольфом. Але й це не все: Шлаг — і це найголовніше, з чим я до вас приїхав, я не сказав про це Борману, цініть мою вірність — вичислив, що операція Вольфа планувалася не тільки вашим другом і моїм шефом, а й досить серйозними силами в генеральному штабі і в міністерстві закордонних справ…

— Факти? — закашлявшись, запитав Мюллер.

Штірліц зрозумів, що той навмисне закашлявся, не хоче, щоб голос його був на плівці, кашель змінює голос до невпізнанності, однак, відзначив Штірліц, на його пасаж про генштаб і дипломатів Мюллер клюнув, одразу зажадав фактів. «Ну що ж, я дам тобі факти, тільки погано, що я не розповів про цю мою ідею пасторові, вони, я думаю, зараз до нього підкрадатимуться… Треба зробити все, щоб Мюллер, саме Мюллер, доручив мені поїхати до Швейцарії. Я повинен так повести себе під час допиту, а це допит, ясна річ, аби залишити щось таке на денці, що стало б украй необхідним Мюллерові… Потрібен гачок, тільки тут не треба поспішати, тільки б повести мені, тільки б розбудити у цій стомленій людині фантазію… А як її розбудиш? Інтересом, особистим інтересом, він розумний, він знає, що думати тепер треба тільки про себе самого, все програно. Але. ж і він заложник у Гітлера. Вони всі заложники, боягузливі, маленькі заложники в руках хворого, напівпаралізованого маніяка… Он який жах! Чому таке можливо? Правильно кажуть: «Не сотвори собі кумира». Вони думали, що їхній кумир приведе їх до світової могутності, покладе їм до ніг людство… Мала інтелігентність, відсутність справжнього знання завжди породжують доктрини саме такого роду, адже вчитися не всі люблять, а дітей часом примушують читати історію, студіювати іноземні мови. Доктрина націонал-соціалізму розрахована на ледарів, на тих, хто найбільше полюбляє спортивні ігри, розважальні програми по радіо й кухоль пива ввечері, після того, як відсидів роботу…»

— Факти цікаві, — сказав Штірліц. — Хоча Шлаг мені далеко не все відкриває — він багато чого тримає в резерві, для торгу, — але склад його логіки в даному випадку абсолютний. Ось його схема: чому Вольфа зняли наприкінці минулого року з поста начальника особистого штабу рейхсфюрера? Адже це — крах, падіння, чи не так?

Штірліц подивився на Мюллера, ждучи відповіді; той мовчав; Штірліц, чітко уявивши, як повільно й шорстко тягнеться плівка в диктофоні, глузливо запитав:

— Групенфюрер, ви не хочете, щоб ваш голос був на одній плівці з моїм голосом?

Мюллер мовчки кивнув.

— Добре, я зрозумів. Слово «групенфюрер», яке я щойно сказав, легко зітреться, плівка, мабуть, шведська, добре склеюється, ривка при прослухуванні не буде… Продовжую… Так зване «падіння» Вольфа було першою фазою операції, задуманої тут, у Берліні, в цьому будинку… Наступною фазою було підключення генерального штабу, який зобов'язаний був дати згоду на призначення Вольфа заступником командуючого групою військ у Північній Італії. Армія — за підписом генерал-полковника Гудеріана — дала таку згоду. Норми протоколу вимагали, щоб факт приїзду Вольфа в Італію було обговорено по дипломатичних каналах з урядом Муссоліні. Листування з цього приводу зберігається в архіві міністерства закордонних справ. Чорний мундир СС, наш з вами, такий тенденційний, Вольф спритно змінив на зелений френч — військова людина, каста служивих, за всіх часів генерали ворогуючих армій періодично сідали за стіл переговорів… І сталося все це ще напередодні нашого наступу проти союзників в Арденнах. Отже, комбінація справді готувалася заздалегідь? Більше того, Шлаг вважає, що коли Шелленберг заарештував Канаріса, сам на сам, без свідків, адмірал, очевидно, віддав йому такі зв'язки, які гарантували Вольфу цілком надійний контакт з Даллесом, і якби не моя… ні, скажемо, наша з вами робота по пастору, переговори напевне могли б закінчитися повним успіхом… Ви просили мене викласти факти; я виклав вам хід логічних роздумів пастора — це, якщо хочете, факти. Їх тільки треба ретельно перевірити: хто конкретно готував у штабі вермахту наказ про Вольфа для Гудеріана? Шелленберг напевно діяв через свої особисті зв'язки, а може, й через дуже довірену агентуру в армії. Найближче за всіх до Гудеріана стоїть Гелен. Його робота змикається з тією діяльністю, якою займається другий підрозділ Шелленберга. Може, він, Гелен?

Мюллер вимкнув запис, наблизився до Штірліца, запитав:

— Ім'я Гелена вам назвав Шлаг?

— Ні.

— У вас є якісь причини вважати Гелена близькою людиною Шелленберга?

— Ні… Припущення.

— Хитруєте?

— Щирий, як дитя.

Мюллер раптом злякався; страх був несподіваний, бо — вкотре вже! — він ловив себе на тому, що Штірліц немовби читає його думки, на диво поінформований про його вчинки і наперед знає те, що він таємно від усіх замислив. Раніше, ще до того, як він дістав дані про зв'язки Штірліца з секретною службою, найімовірніше з російською, що тепер давали можливість розстріляти його тут, у кабінеті, таке вгадування захоплювало групенфюрера, але зараз він відчув жах, тому що — вперше в житті — усвідомив свою нікчемність і трагічну безнадійність становища, в якому опинився через клятого австрійського психа.

«А якщо зараз спитати його про контакти з росіянами в лоб? — подумав Мюллер. — Я побачу своїми очима, як він здригнеться від жаху, і мені буде не так страшно, як стало тільки що. Ні, — сказав він сам собі, — ти не маєш на це права. Штірліц — твоя козирна карта, і ти розіграєш її так, щоб побити нею будь-якого туза. Але гра буде кривава, і коли він зрозуміє мене, відчує, що я знаю щось, але мовчу, буде непоправний програш».

— Ну, добре, це вже цікаво — з Геленом, спасибі, Штірліц. Ви обговорили зв'язок з пастором?