Наталка Полтавка
Шрифт:
В о з н ы й. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловіка, которго - теє-то як його - можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.
В ы б о р н ы й. Або, як той грек мовляв: "Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник"... А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.
В о з н ы й. Сердечний приятелю! Візьмися у Наталки і матері хожденіе іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш - теє-то як його - любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію - теє-то як його - нічого для тебе. Вір - без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню, - божусь в том - єже-єй! єй!
В ы б о р н ы й (немного подумав). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!
В о з н ы й. Осмілься! Ти умієш увернутись - теє-то як його - хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.
В ы б о р н ы й. Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других - од бога гріх, а од людей сором.
В о з н ы й. О, простота, простота! Хто тепер - теє-то як його - не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: "Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!.." - єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда - теє-то як його - що часто лжем ілі ради своєй ви годи, ілі на упад других.
В ы б о р н ы й. Воно так, конечне, всі люди грішні, однако ж...
В о з н ы й. Що "однако ж"? Всі грішні, та іще і як!.. І один другого так обманюють, як того треба, і як не верти, а виходить - кругова порука. Слухай. (Поет).
№ 6 Всякому городу нрав і права, Всяка імієть свой ум голова, Всякого прихоті водять за ніс, | (2) Всякого манить к наживі свій біс.! | Лев роздираєть там волка в куски, Тут же волк цапа скубе за виски; Цап в огороді капусту псує: | (2) Всякий з другого бере за своє. | Всякий, хто вище, то нижчого гне, - Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, | (2) Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. | Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить; Всякого рот дере ложка суха - | (2) Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха? |В ы б о р н ы й. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам'ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, - може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.
Дует № 7 Возный и Виборний Ой доля людськая - доля єсть сліпая! Часто служить злим, негідним і їм помагає. (2) Добрі терплять нужду, по миру товчуться, І все не в лад їм приходить, за що не возьмуться. (2) До кого ж ласкава ся доля лукава, Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава. (2) Без розума люди в світі живуть гарно, А з розумом та в недолі вік проходить марно. (2) Ой доле людськая, чом ти не правдива, Що до інших дуже гречна, а до нас спесива. (2)(По окончании пения уходят).
Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.
Явление 4
Терпилиха прядет, Наталка шьет.
Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобі на думку спало?..
Н а т а л к а. Мені з думки не йде наше безталання.
Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покойний твій батько довів нас до сього.
Н а т а л к а. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.
Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорность.
Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви біду терпите? Мамо!
Т е р п и л и х а. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе - розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду?
Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать - хороші люди!
Т е р п и л и х а. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він і письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко - чому не люди? Кого ж ти думаєш -може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею.
Н а т а л к а. Хотя б і протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні - нехай вони собі тямляться!
Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія.
Н а т а л к а. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться.
Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.
Н а т а л к а (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).
№ 8 Ой мати, мати! Серце не вважає, Кого раз полюбить, з тим і умирає. (2) Лучче умерти, як з немилим жити, Сохнуть з печалі, щодень сльози лити. (2) Бідность і багатство - єсть то божа воля; З милим їх ділити - єсть щаслива доля. (2) Ой хіба ж я, мати, не твоя дитина, Коли моя мука тобі буде мила? (2) І до мого горя ти жалю не маєш, Хто прийшовсь по серцю, забуть заставляєш!.. (2)(Пропевши, говорит).
О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй! (Плачет).
Т е р п и л и х а (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає - може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о другій думає.
Н а т а л к а. Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер так бідні - о, з кінця світа прилинув би до нас на помощ.
Т е р п и л и х а. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в світі, та і о Петрі так думай. А лучче, якби ти була мені покорна і мене послухала.
№ 9 Чи я тобі, дочко, не добра желаю, Коли кого зятем собі вибираю? Ой дочко, дочко! що ж мні начати? Де ж люб'язного зятя достати? Петро десь блукає, може, оженився, Може, за тобою не довго журився. Ой дочко, дочко! що ж мні начати, Де ж люб'язного зятя достати? По старості моїй живу через силу, Не дождавшись Петра, піду і в могилу. Ой дочко, дочко... и проч. Тебе ж без приюту, молоду дитину, На кого оставлю, бідну сиротину? Ой дочко, дочко... й проч.