Чтение онлайн

Галя (надевает ему шапку). Отак краще! Постій, я пришпилю стьонжку. Знаєш, як на весіллі бува у молодого?

Назар. Се ти ще й завтра зробиш...

Галя. Ох, тривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Вынимает из-за пазухи бе­лый, шитый красным шелком платок и подает Назару.) Що, хороша? Я сама вишивала, і гроші на шовк сама заро­бляла.

Назар. Спасибі, серце моє.

Галя. Чи не заспівать оце пісню про хусточку, що я в Чигрині у дядини чула?

Назар. Коли весела, заспівай.

Галя. Ні, не весела, та мені сидіть уже остило. Слухай же.

(Выходит на край сцены.)

Назар стоит задумавшись.

Галя. Чого ж ти зажурився? То не треба було б і співать...

Назар. Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.

Галя. Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально.) Тільки не знаю коли. (Плаче, по­мо­вчавши.)

Назар. Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.

Галя. Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле сизо­кри­лий, скажи, моє серце!

Назар. Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.

Галя. Ба я щасливіша за тебе. Ніколи ж не буду співать про хустку: цур їй!

Назар. Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.

Дивляться одно на другого і цілуються.

Хома і Стеха крадуться із-за [стіни].

Хома. Сюди! Ось де вони! Сюди!

Галя. Батько!.. Пропала я!

Стеха (пробігає коло їх). Полковниця! Полковниця!

Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає ша­блю. Хома торопко веде на його челядь. Стеха ховаєть­ся.

Хома (скаженіє). Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб’ята! (До че­ля­ді.) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!

Челядь торопіє.

Назар. Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми.) Ти чого хочеш?

Хома. Смерті твоєї, злодію!

Назар. Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.

Хома. Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!

Б’ються на шаблях.

Галя (пада між ними на коліна). Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнівила тебе... Убий же мене, таточку, та не бери з собою!

Хома. Цить, кошеня крадене!

Назар (Хомі). Цить, сатано люта!

Хома. Дочку оддай!

Галя. Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!

Хома. Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!

Галя. Топчи, души мене: я твоя дитина!

Хома (до челяді). Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую!

Челядь поривається на Назара.

Галя. Одурить! Одурить!

Хома. Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!

Напада на Галю. Назар заступа її.

Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.

Хома. Ха-ха-ха! Вовче, вовче! чому ж ти не рвеш нас?

Назар. Цить, жабо погана!

Галя (перед Хомою на колінах). Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе - я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму - не вбивай його! Я за полковника піду...

Назар. Галю!

Галя. Ні, ні... (Зомліла, падає.)

Хома (до челяді). Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха со­ба­ка, а ви тим часом шкуру зніміть.

Челядинець замахнувсь києм на Назара.

Хома. Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач - що-небудь, скру­тить йому руки й ноги?

Челядь крутить поясами Назара.

Стеха (падає коло Галі зомлілої). Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!

Хома. Отак добре! Тепер зав’яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

Зав’язують хусткою рот.

Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе... а вовки здалека по­живу чують... от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину - нехай проспиться та по­дума, з ким жартує.

Челядь кладе Назара на сніг.

Хома (на Галю). А ця учаділа... Возьміть її додому... Про­чумається.

Челядь бере на руки Галю і несе з собою.

Стеха (бере Хому за руку і веде його за Галею). А що? Скажеш, що не люблю тебе?

Хома. Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, при­ятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.

Хома з Стехою шепнуться і пропадають. Назар тихо стогне.

Незабаром чути за сценою гомін.

Голос Хоми здалека. Киньте її! В’яжіть його!

Гнат (за сценою). Я тебе зв’яжу, недовірку проклятий!

Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.

Галя. Орле мій! Серце моє! (Розв’язує хустку.)

Назар. Душно мені, душно!

Гнат (веде за груди Хому). Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?

Хома. Ні!

Гнат. Здихай же, собако скажена! (Заміривсь шаблею.)

Хома. Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то...