Невидимий риф
Шрифт:
Прудким ударом Шнайдер звалив його на палубу…
Довкола панувала тиша, напружена тиша. Джеймс Лабала сидів, за звичкою, підібгавши під себе ноги, й дивився на моток линв, де лежав зв'язаний мотузкою Акула, люто вирячивши червоні очі. Так, Лабала не помилявся. На безлюдній пристані саме цей німець, і ніхто інший, зустрічав тоді Одноокого.
Палубою бігли вахтові матроси, задраювали люки; втомлено торохкотіли двигуни корабля. Знову запрацював локатор. Черговий радист пильно обстежував водний простір. У гучномовцях раз по раз лунав капітанів голос.
Два супутники, до яких моряки вже звикли, незмінно супроводжували корабель. І ніхто вже не сумнівався в тому, що ці темні цятки — не кити, не кашалоти й ніякі інші морські велетні. Тепер матроси гадали, що саме так уважно стежить за кожним рухом експедиції: чи то підводні човни, а чи якісь інші розвідувальні пости? Та, здається, вони вже з усім начебто змирилися. І лише Фенімор Кріпс ще й досі непокоївся, що ці таємничі супутники зруйнують його плани. Однак і він так-сяк звик до них. Відколи надійшло повідомлення про те, що невидимий бар'єр виник і навколо острова, який належить конкурентам, Кріпсові нерви заспокоїлись, бо відтепер обидва суперники перебували в однаковому становищі. Нині постала інша проблема — кому з конкурентів першому пощастить перебороти цю загадкову перешкоду й доставити на суходіл дорогоцінну руду.
Певна річ, була ще одна причина, що відвертала увагу директора від загадкових супутників, — це «бунт», який раптом вибухнув на кораблі і мав такий сумний кінець. Під час суперечки з професором Загорським Кріпс зробив для себе висновок — відкрито вчинити розправу над негром не можна. Єдиного свідка вибуху на кораблі треба ліквідувати в інший спосіб. І вся складність цієї операції полягала в тому, що сам Кріпс мав залишатись у тіні.
Джеймс Лабала здогадувався про Кріпсові наміри і, хоч Загорський, Абдул Хамід, Бен Хеда, Жозеф Браун та штурман не спускали з нього очей, він сам теж завжди був напоготові.
Після зустрічі з заарештованими й сутички з Акулою Загорський став ще мовчазніший і похмуріший.
— Що це за великодушність? — звернувся він до Брауна.
— Ви маєте на увазі бандитів?
— Ви що, вже йдете на поступки?
— Поступки? — скипів капітан. — Це Кріпсів наказ! Я боюсь, що він звільнить мене з посади, а це зашкодило б вашій роботі! Якщо я впиратимуся, то більшість членів екіпажу будуть нацьковані на мене! Ми входимо в небезпечну зону, а вони всі тремтять за свою шкуру! Що ж до заарештованих — можете бути спокійні. Жозеф Браун не збирається робити з них біфштекси! Тут потрібен такт, терпіння й кмітливість! Якщо ми з Кріпсом почнемо хапати один одного за барки, то ваша дослідницька робота піде нанівець! Але ми ще схрестимо шпаги! — зітхнув Браун. — Схрестимо! І тоді сповна розрахуємося з Кріпсом і Шнайдером!
Його слова пролунали, як суворий вирок.
Загорський підскочив до телефону й набрав Браунів номер.
— Капітане, людина за бортом!
— За яким? — тривожно запитав Браун.
— Лівим…
— Лівим?! — повторив Браун, і Загорський почув, як той кинув на важіль трубку.
Коли професор відчиняв двері каюти, хтось пробіг повз нього.
— Екскюзе муа! — долинуло до Заїрського м'якою французькою мовою.
Загорський уперше почув на кораблі французьку мову, й це здивувало його. Він замкнув каюту й швидко пішов на палубу. Звідти лунали голоси матросів.
— Грін!
— Грін!
Напевно, саме Гріна й помітив Загорський, коли той падав у море.
Тільки-но Загорський зійшов на палубу, до нього ступив Жозеф Браун.
— Хто тоне? — запитав Загорський.
— Педро Грін, сер! — відповів Браун. — Хіба ви не здогадуєтесь?
Загорський помовчав і сказав:
— Акула не може йому простити…
— Що саме?
— Адже Грін викрив його!
На палубі юрмилися матроси. Скупчившись на лівому борту, вони стежили за рятувальною шлюпкою, що крутилася на тому місці, де зник Педро Грін.
Раптом за борт стрибнув штурман, відплив од корабля, пірнув під воду й за якусь мить виринув на поверхню, тримаючи за комір потерпілого.
Штурмана й Педро Гріна підняли на шлюпку й попливли до корабля.
— Уповільнити хід!
— Повільний хід!
На палубу раптом вийшов Кріпс, але, відчувши на собі погляд Загорського, квапливо одвернув голову.
— Ви повідомили Кріпса? — спитав Загорський Брауна.
— Ні, — змахнув рукою той. — Якось забув!
— А може, він хотів, щоб ви його повідомили?
Жозеф Браун збагнув натяк Загорського.
— В цьому я не сумніваюся, сер!
— Добре все продумано!
— Вони роблять усе можливе, аби тільки не викрили їхнього злочину!
— Тепер слід чекати від німця нових несподіванок! Кріпс ще й досі використовує його!
— Це ж німець і скинув Гріна за борт.
— Атож, він!
— А може, Грін сам спіткнувся! — іронічно додав Жозеф Браун.
— Як це сталося? — підійшов до них Фенімор Кріпс.
— Посковзнувся, мерзотник!
— Ще один інцидент?
— На сьогодні останній! — коротко відказав Браун.
Коли Гріна підняли на палубу, прибіг лікар Раск. Потерпілий був непритомний. Матроси з'юрмилися навколо нього, та, побачивши, що до потерпілого йдуть Кріпс, Загорський і Жозеф Браун, швидко розступилися перед ними.
— Як він, пане Раску? — запитав Кріпс. але було видно, що доля цієї маленької миршавої людини аж ніяк не хвилює директора пароплавної компанії.
— Небезпеки немає! — відповів лікар і схилився над потерпілим:
— Як ви себе почуваєте, Гріне?
Жовтий, з запалими очима, схожий на мерця, Грін поворухнув синіми губами, але не почулося навіть шепоту.
— Пульс? — запитав Загорський.
— Ледве відчутний.
— Віднесіть його в тінь! — наказав Браун.
Фенімор Кріпс трохи постояв і, не промовивши жодного слова, попростував уздовж борту.
Тільки-но Кріпс пішов, Жозеф Браун зробив знак штурманові, аби той переніс Гріна в інше місце. Раск сховав своє лікарське приладдя, вийняв з вух рурки стетоскопа й звернувся до матросів:
— Йому потрібний цілковитий спокій!
За годину Жозеф Браун знову підійшов до Гріна, схилився над ним і запитав:
— Як це сталося?
Грін лежав геть знеможений і тільки кліпав очима. Зібравшись на силі, він прошепотів: