Чтение онлайн

— Я представниця журналу «Домашнє і декоративне собаківництво», — з гідністю заговорила вона. — Прошу вас відповісти на запитання, яке, безумовно, може зацікавити наших читачок: чи є домашнє і декоративне собаківництво на тій планеті, звідки прибув наш шановний космічний мандрівник?

— Безперечно, є, — підтвердив Мига.

— Які породи декоративних собак там найбільше розповсюджені?

— Різні, мадам.

— Які породи мають перевагу?

— Перевагу мають найкращі і найменш кусючі, — відповів Мига, всіляко стараючись зберегти на обличчі приємну усмішку. У приймальні тим часом з'явилася представниця однієї з рекламних фірм. На ній була вузенька, яскраво-зелена сукня, на голові такий самий яскраво-зелений модний берет, з-під якого вибивались у всі боки косми. Видно було, що, поки вона пробиралась крізь натовп вулиці, зачіска її зазнала значних змін. Обличчя у неї було суворе і рішуче, з рівним, гострим, трохи червонястим носом і крихітними сірими очками, в яких світилась упертість. У руках вона тримала кілька фанерних плакатів, закріплених на палицях, на грудях висів невеличкий фотографічний апарат у шкіряному футлярі. Підбігши до Незнайка, вона сунула йому в руки плакат, на якому було написано:

Відскочивши кроків на два-три назад, вона спрямувала на Незнайка фотографічний апарат і зробила знімок. Побачивши це, Мига зовсім втратив витримку. Він підскочив до Незнайка, вирвав у нього з рук плакат і люто шпурнув його на підлогу, після чого підскочив до представниці рекламної фірми і штурхнув її ногою. Представниця, однак, не захотіла лишатися в боргу і в свою чергу дала йому стусана, вдарила по голові плакатом та ще й на довершення всього плюнула йому на рукав піджака.

Діставши такого відкоша, Мига затрясся від обурення.

— Геть звідсіля! — загорлав він, шаленіючи. — Заберіть її, або я за себе не відповідаю! Геть усі звідси! Припиніть телевізійну передачу зараз же! Ви повинні підписати з нами контракт і заплатити гроші. Ми не зобов’язані показувати вам космонавта безплатно!

Але ніхто не хотів виходити, й Мига накинувся на хазяїна готелю.

— Пане Хапсе, це неподобство! Хто дозволив напустити сюди всю цю публіку? Ми зараз же виїдемо з вашого готелю!

— Панове, прошу звільнити приміщення! — закричав, злякавшись, Хапс. — Панове, прошу вас усіх геть звідси! Через вас я можу втратити постояльців. Аудієнція закінчена!

Побачивши, що ніхто його не слухає, Хапс кивнув поліцейським, що стояли біля дверей, і ті почали орудувати своїми кийками.

Телеглядачі, що стежили за цим побоїщем, бачили, як нещасні кореспонденти й кореспондентки вискакували з кімнати, старанно уникаючи ударів електричних кийків. Працівники телестудії тим часом витягували за двері свої трансформатори, реостати, прожектори та іншу апаратуру. Останнім з кімнати виїхав телеоператор, сидячи верхи на своїй телекамері.

На цьому телевізійна передача закінчилася.

Наступного ранку в усіх газетах з'явилося повідомлення про те, що в місячне місто Давилон прибув космічний мандрівник. Тут були знімки, на яких Незнайко був сфотографований тоді, коли він вилазив з автомашини, і тоді, коли вже виліз, і тоді, коли появився в готелі.

Найбільший інтерес викликала фотографія, де Незнайко був знятий з рекламним плакатом, що закликав місячних жителів купувати пряники кондитерської фабрики «Зоря». Того дня в кондитерських магазинах продали стільки пряників, скільки раніше не продавали за цілий місяць. Магазини збували покупцям весь залежалий товар, бо ніхто не хотів нічого їсти, крім цих пряників, а хазяїн кондитерської фабрики збільшив випуск пряників у кілька разів і заробив великі гроші.

У газетах була вміщена також фотографія лікаря Шприца, знятого якраз у той час, коли він оглядав Незнайка. Під знімком надрукували не тільки ім'я лікаря Шприца, а й його адресу. Тому всі хворі, які мали ще досить сил, аби пересуватися самим, кинулися до нього, а ті, що не могли вийти з дому, почали дзвонити йому по телефону. Кожному хотілось лікуватися тільки у лікаря Шприца. Біля його будинку вишикувалась черга завдовжки на всю Холерну вулицю. Лікар Шприц нікому не відмовляв у медичній допомозі, але одразу ж збільшив плату за лікування. Гроші рікою потекли до нього.

Такі вже звичаї у місячних жителів! Місячний коротулька нізащо не їстиме цукерок, пряників, хліба, ковбаси чи морозива тієї фабрики, яка не друкує об'яв у газетах, і не піде лікуватися до лікаря, що не придумав якоїсь карколомної реклами для залучення хворих. Звичайно місячний коротулька купує лише ті речі, про які читав у газеті, коли ж він побачить десь на стіні ловко написане рекламне оголошення, то може купити навіть ту річ, яка йому зовсім непотрібна.

У ці дні місто Давилон гуло, ніби розтривожений вулик. Кожний житель, прокидаючись ранком, зараз же хапав газету, щоб скоріше узнати якісь новини про Незнайка. Багато коротульок бігали до готелю «Ізумруд» і товпилися там цілими днями, сподіваючись хоч краєчком ока побачити коротульку, що прибув з глибин космосу. Приїжджі з інших міст не хотіли поселятися ніде, крім готелю «Ізумруд», бо там вони могли запросто зустрітися з космонавтом і подивитись на нього зблизька. Прибутки пана Хапса одразу подвоїлись, тому що він умить підвищив плату за номери, а приїжджих було багато.

Мига і Жуліо добре скористалися з цього становища: вони настрахали пана Хапса, що переїдуть з Незнайком в інший готель, після чого пан Хапс дозволив їм жити в готелі зовсім безплатно.

Багато місячних коротульок сиділи з ранку до ночі біля своїх телевізорів і дивились усі спектаклі та передачі, боячись пропустити передачу з Незнайком. На їхній подив, такої передачі все не було. Це пояснювалося тим, що Мига й Жуліо не погоджувались показувати Незнайка безплатно, а власник телевізійної студії хоч і не відмовлявся від оплати, але пропонував таку сміховинно малу суму, що Мига навіть розсердився. Він сказав, що власник студії, очевидно, має їх за якихось недоумків, а вони цілком при своєму розумі й за таку нікчемну суму не погодилися б показувати по телебаченню не те що прибульця з космосу, а навіть простого пуделя.

Кінчилось тим, що розгнівані телеглядачі почали дзвонити власникові телестудії по телефону, погрожували, що перестануть платити внески за користування телевізорами. Ці погрози вплинули, і власник змушений був погодитись на ті умови, які запропонував Мига.

Після успішно завершених переговорів відбулася телевізійна передача так званої космічної конференції. Учасниками цієї конференції були представники газет і журналів, а також численні вчені: математики, фізики, хіміки, астрономи, місяцезнавці. Всі вони зібрались у великому залі, що належав телевізійній студії. На підвищенні стояв стіл, за яким сиділи Незнайко, Мига, Козлик і Жуліо.

Конференція почалася з того, що Незнайко розповів присутнім усе, що знав про ракету, на якій здійснено переліт, про її будову й керування, а тоді вчені й журналісти давали йому запитання.

Журналісти цікавились головне тим, що їв Незнайко, перебуваючи в ракеті, і що пив, які бачив сни і чи сподобались йому жителі Давилона. Запитання вчених мали трохи інший характер і стосувалися переважно того, що бачив Незнайко під час своєї космічної мандрівки, що спостерігав на поверхні Місяця і який вигляд має планета Велика Земля.

Відомо, що місячні астрономи називають нашу планету Великою Землею, на відміну від своєї власної планети, яка зветься у них просто Землею. Місячних астрономів дуже цікавило, чи є навколо Великої Землі тверда оболонка, і вони були вкрай здивовані, коли Незнайко сказав, що навколо нашої Землі ніякої твердої оболонки нема і що земні жителі живуть, так би мовити, під відкритим космосом.

Космічна конференція закінчилась досить пізно, а другого дня була організована передача розмови Незнайка з двома вченими, з яких один був астрономом — його звали Альфа, а другий — місяцезнавцем, його звали Мемега. Альфа й Мемега докладно розпитали Незнайка, який вигляд має нічне небо, коли на нього дивитися з Землі, які на ньому видно окремі зірки й сузір'я, а також планети, який вигляд має Сонце й самий Місяць.