Чтение онлайн

Всебічно обміркувавши таке становище, пан Крабс вирішив нічого не казати про одержану телеграму Мизі та Жуліо, бо ж, дізнавшись про її зміст, вони теж дійшли б думки, що справи складаються, загалом, успішно, й могли б ще більше підвищити ціну за те, що зникнуть. Зустрівшись з ними, пан Крабс сказав, що ніяких вістей від пана Спрутса нема, але надії на успішне завершення справи втрачати не слід.

Його заява все ж засмутила пана Жуліо, якому кортіло скоріше втекти з усіма грішми.

— Дуже шкода, що пан Спрутс не поспішає, — сказав Жуліо. — Наша торгівля акціями закінчується, і тепер саме час накивати п'ятами, тобто, просто кажучи, вшитися.

— Гаразд, — мовив Крабс. — Я пошлю телеграму Спрутсу і спробую прискорити діло.

Насправді ж Крабс нікому в той день не телеграфував. Натомість він пішов у ресторан і добряче пообідав. Повернувшись до себе в готель, поспав годинку, а тоді, покупавшись у плавальному басейні, знову зустрівся з Мигою та Жуліо. Зібравшись утрьох, друзі спочатку повечеряли, а потім пішли в нічний театр, де за невелику плату дозволялося жбурляти в акторів гнилими яблуками, і як слід повеселилися.

Прокинувшись другого дня, пан Крабс нікому не сказав ні слова і послав Спрутсу таку телеграму: «Два осли вимагають два. На один не згодні. Що робити? Крабс».

У відповідь він того ж дня одержав від Спрутса телеграму, в якій стояло лише одне слово:

— «Умовляйте».

Одержавши цю телеграму, Крабс виждав ще деньок, і нічого не сказавши ні Мизі, ні Жуліо, відповів Спрутсу:

— «Умовляв. Упираються».

Невідомо, до чого довів би цей обмін телеграмами, якби наступного ранку в готелі, де зупинився пан Крабс, не з'явився раптом Скуперфільд із своєю палицею в руках і в звичайному своєму вбранні — у чорному довгополому піджаку з двома розрізами на спині, чорних штанях і чорному високому капелюсі, відомому під назвою циліндра. Зіткнувшись з Крабсом, який саме в цей час виходив з готелю, Скуперфільд широко розставив руки й завищав своїм огидним голосом:

— А, здрастуйте, пане Крабсик! Дуже радий бачити вас!

— Здрастуйте, — сказав Крабс, намагаючись розтягнути свої губи в усмішці, хоча видно було, що зустріч з цим всесвітньовідомим скнарою не давала йому ніякої радості.

— Як поживаєте? Як ваше здоров'я? — явно стараючись зав'язати розмову, спитав Скуперфільд.

— Здоров'я моє добре, — сказав Крабс.

— Я теж себе паршиво почуваю, — підхопив Скуперфільд, не розчувши відповіді Крабса, і вів далі: — Яке щастя зустріти знайоме обличчя в цьому чортовому Давилоні. Наш Брехенвіль у тисячу разів кращий. Як ви вважаєте?

— Брехенвіль — місто прекрасне, але в Давилоні теж непогано, запевняю вас.

— Цілком з вами згоден, — закивав головою Скуперфільд, — такого поганого містечка я ще ніде не бачив, щоб воно провалилося на цьому місці! У мене до вас запитання. Ви, я бачу, живете в цьому готелі. Як він, по-вашому, хороший?

— Дуже хороший готель, — підтвердив Крабс.

— Але дорогий, мабуть. Га?

— Так, трохи дорогуватий.

— От бачте, щоб він провалився на цьому місці! У мене є пропозиція. Якщо хочете, я не братиму для себе номер, а поселюся в одному номері з вами. Отже, кожен з нас платитиме вдвоє менше. Га?

Панові Крабсу не дуже усміхалася перспектива мати такого сусіда, проте, поки точилася ця розмова, він устиг зметикувати, що Скуперфільд неспроста прибув у Давилон. Подумавши про це, він вирішив потіснитися і, користуючись тим, що Скуперфільд буде під боком, постаратися вивідати його плани.

Вернувшись з паном Скуперфільдом у свій номер, пан Крабс сказав:

— Улаштовуйтесь, будь ласка. Місця, як бачите, на двох вистачить.

Окинувши поглядом приміщення і видавивши на обличчі подобу усмішки, яку з таким же успіхом можна було сприйняти за гримасу огиди, пан Скуперфільд подякував Крабсові й подався прямо у ванну. Там він стягнув з голови циліндр, дістав з нього зубну щітку й зубний порошок, рушник, півдюжини носовичків, запасні шкарпетки, два старі гвіздки й шматок мідного дроту, підібрані ним десь на вулиці. Очевидно, циліндр у пана Скуперфільда був не тільки головним убором, а й правив за дорожню валізу, а також склад для утильсировини.

Сховавши всі ці речі в шафу, пан Скуперфільд дістав із свого циліндра ще брусок суничного мила, але в що мить побачив на поличці біля вмивальника другий, точнісінько такий же брусок мила, що належав Крабсу. Поклавши своє мило поряд, пан Скуперфільд якийсь час дивився на обидва ці бруски, після чого почав старанно намилювати руки й щоки; проте не своїм милом, а тим, що лежало поряд. При цьому він щиро радів, що йому вдалося таким чином зекономити.

Умившись як слід, пан Скуперфільд вирішив також почистити зуби, причому совав зубну щітку не в ту коробочку, де був його порошок, а в ту, що належала Крабсові. Почистивши зуби, пан Скуперфільд ще довго відкривав то одну коробочку, то другу, намагаючись визначити, який порошок краще пахне: його чи Крабсів. Кінчилися ці експерименти тим, що він чхнув якраз у ту мить, коли совав свій ніс у коробочку, й весь порошок злетів угору, наче хмара.

Побачивши, як багато зубного порошку втрачено з його власної необережності, пан Скуперфільд засумував. Але помітивши, що в руках він тримав не свою коробку, а Крабсову, Скуперфільд одразу заспокоївся. А коли до того ж упевнився, що в коробочці лишилося ще трохи зубного порошку, він пересипав частину його в свою власну коробочку і вже в зовсім доброму настрої вернувся в кімнату.

— Як добре, що я зустрівся з вами, — сказав він Крабсу, який чекав на нього. — Я, правда, хотів поговорити спершу з цими двома недоумкуватими Мигою та Жуліо, але думаю, що великої різниці не буде, коли поговорю з вами. Я навіть думаю, що так буде краще. Об'єднавшись разом, ми можемо облагодити вигідне дільце. Ви мене розумієте?

— В чому ж полягає ваше дільце? — зацікавився Крабс.

— Як вам, напевне, відомо, великий бредлам погодився виплатити цим двом аферистам три мільйони фертингів… — почав пан Скуперфільд.

Панові Крабсу якраз нічого про ці три мільйони фертингів не було відомо, оскільки він знав, що вимога Миги й Жуліо обмежувалася двома мільйонами. А проте він зразу ж зметикував, що пан Спрутс вирішив нажитися на цьому ділі й збільшити суму, щоб мільйон фертингів покласти у свою кишеню. Не подавши виду, що він узнав від Скуперфільда важливу таємницю, пан Крабс сказав:

— Так, так, мені це, звісно, відомо.

— Ну так-от, — вів далі Скуперфільд. — Можу вас запевнити, що великий бредлам погодиться дати не три, а чотири й навіть п'ять мільйонів. Ми з вами можемо порадити Мизі й Жуліо, що вимагати треба п'ять мільйонів, і поставимо умову, щоб, одержавши гроші, вони віддали мільйон нам. Адже нам з вами непогано буде одержати по півмільйончика, га? Гроші немаленькі! Га?

Слухаючи Скуперфільда, Крабс перебирав у думці всі вигідні й невигідні сторони пропонованого Скуперфільдом дільця. Він, звичайно, одразу зрозумів, що для нього самого це діло невигідне, бо ж, виступивши проти великого бредламу, він ризикував накликати на себе гнів всесильних капіталістів, які не простили б йому, коли б він обдурив їх. Разом з тим Крабс бачив, що Скуперфільд затіяв небезпечну гру. Спантеличені Мига й Жуліо могли б не зупинитися на п'ятьох мільйонах, і тоді невідомо, чим би все це кінчилося. Вивідавши в розмові, що Скуперфільд відмовився внести свою частку грошей і втік із засідання великого бредламу, Крабс вирішив не розкривати йому своїх планів і сказав:

— Охоче допоможу вам, пане Скуперфільд. Якщо бажаєте, ми хоч зараз вирушимо до Миги та Жуліо. Вони живуть на дачі за містом. Ми вмить домчимо на моїй машині. Заодно можна буде й пообідати у них.

— Пообідати, що ж, це можна, — зрадів Скуперфільд. — Добре б і пообідати, а то тут у ресторанах такі ціни деруть з відвідувачів, щоб їм провалитися на місці, просто ніяких капіталів не вистачить. Можна й пообідати.

— От і добре, — сказав Крабс. — 3 вашого дозволу я тільки на хвилинку вийду, і ми поїдемо.