Чтение онлайн

— До побачення! — сказав Незнайко.

— Бувай здоровий! — усміхнувся у відповідь чарівник.

Притискаючи до грудей чарівну паличку, Незнайко кинувся бігти й, стараючись дістатися до будинку Кнопочки найкоротшим шляхом, завернув у провулок. Тут він згадав, що забув подякувати чарівникові за чудесний подарунок, і щодуху побіг назад. Вибігши з провулка, він побачив, що вулиця зовсім безлюдна. Чарівника не було ні на лавочці, ні в будь-якому іншому місці поблизу. Він зник разом з килимом-самольотом та іншими чарівними предметами, неначе провалився крізь землю чи розтанув у повітрі.

Побачивши, що тепер усе одно нічого не вдієш і ніяк не виправиш цієї прикрої похибки, Незнайко пішов знову до Кнопочки. Але тепер він уже не поспішав, навіть час від часу зупинявся посеред вулиці, сумно крутив головою, чухав потилицю, щось бурмотів про себе, якось по-особливому крякав і знову йшов собі далі.

Кнопочка гралася на вулиці, недалечко від свого будинку й, побачивши Незнайка, побігла йому назустріч.

— Здрастуй, Незнайку! — радісно гукнула вона. Незнайко зупинився й, не відповівши на привітання

Кнопочки, похмуро сказав:

— Тепер я вже не Незнайко, а довговухий осел.

— Що трапилося? — занепокоїлась Кнопочка.

— А те й трапилося, що чарівник дав мені паличку, а я йому навіть «дякую» не сказав — от!

— Яку паличку? — здивувалась Кнопочка.

— «Яку, яку»! Хіба не знаєш, які палички бувають! Чарівну паличку!

— Ти, Незнайку, видно, з глузду з'їхав. Вигадав якусь «чарівну паличку»!

— І нічого я не вигадав. Ось вона. Бачиш?

І Незнайко показав Кнопочці паличку, яку міцно стис у руці.

— Що це? Це ж звичайна палиця, — здивовано сказала Кнопочка.

— «Звичайна палиця»! — передражнив Незнайко. — Мовчала б краще, коли не тямиш! Мені її сам чарівник дав.

— Який чарівник?

— «Який чарівник, який чарівник»! Ніби не знаєш, які бувають чарівники!

— Звичайно, не знаю! — знизала плечима Кнопочка. — Уяви собі, ні разу живого чарівника не бачила.

— Ну, він такий, з бородою, а отут зірки й півмісяці… Булька гавкав, а я три добрих вчинки зробив, розумієш?

— Нічого не розумію! Ти краще розкажи по порядку.

Незнайко почав розповідати про все, що трапилося.

Кнопочка вислухала й сказала:

— А може, це хто-небудь поглузував з тебе! Навмисне чарівником нарядився.

— А звідкіля ж чарівна паличка, якщо це був не чарівник?

— А ти впевнений, що паличка насправді чарівна? Ти перевірив?

— Ні, не перевірив, але можна перевірити.

— Чого ж ти стоїш і розбалакуєш? Треба махнути паличкою і проказати якесь побажання. Якщо бажання здійсниться, то, значить, це справжня чарівна паличка.

— А якщо не здійсниться? — спитав Незнайко.

— Ну, якщо не здійсниться, то, значить, це просто звичайна дерев'яна паличка і все! Як ти сам цього не тямиш! — роздратовано сказала Кнопочка.

Вона нервувала, бо їй дуже хотілось якомога швидше дізнатися, чарівна це паличка чи ні, сердилась на Незнайка за те, що він ще й досі не здогадався перевірити.

— Ну гаразд, — сказав Незнайко. — Зараз спробуємо. Чого ми хочемо?

— Ну, чого тобі хочеться? — сказала Кнопочка.

— Сам не знаю, чого мені хочеться… Зараз, здається, нічого не хочеться.

— От який! — спалахнула Кнопочка. — Ти придумай. Морозива хочеться.

— Морозива, здається, хочеться, — згодився Незнайко. — Зараз попросимо морозива.

Він махнув чарівною паличкою й сказав:

— Хочемо, щоб у нас було дві порції морозива!

— На паличці, — додала Кнопочка.

Незнайко боязко простягнув уперед руку й навіть заплющив очі.

«А що, як не з'явиться ніякого морозива?» — подумав він і тут же відчув, що йому в руку тицьнулося щось тверде й холодне.

Незнайко одразу ж розплющив очі й побачив у руці порцію морозива на паличці. З подиву він навіть роззявив рота й подивився вгору, ніби хотів побачити, звідкіля ж морозиво впало. Не побачивши там нічого підозрілого, Незнайко повільно обернувся до Кнопочки, тримаючи морозиво у простягнутій руці й наче боячись, що воно зникне або спурхне вгору. Кнопочка теж стояла з морозивом у руці й радісно посміхалася.

— Мо-мо-мо-мо… — пробурмотів Незнайко, показуючи на морозиво пальцем.

Він хотів щось сказати, але од хвилювання у нього не виходило жодного слова.

— Що «мо-мо-мо»? — запитала Кнопочка.

Незнайко лише рукою махнув і почав їсти морозиво. Кнопочка наслідувала його приклад. Коли з морозивом було покінчено, вона сказала:

— Чудове морозиво, правда?

— Чудесне! — підтвердив Незнайко. — Може, ще попросимо по порції?

— Давай, проси, — погодилася Кнопочка.

Незнайко махнув паличкою і сказав:

— Хочемо, щоб у нас було ще по порції морозива!

Щось тихенько цокнуло, зашелестіло в повітрі, і в руках Незнайка й Кнопочки ще з'явилося по порції морозива.

Незнайко знову ніби онімів на мить. Однак цього разу він значно швидше прийшов до тями і, з'ївши морозиво, спитав:

— Ще спробуємо?

— Мабуть, можна ще по одному, — сказала Кнопочка.

— Ет, чого там морочитись — «по одному»! — пробурчав Незнайко й, махнувши паличкою, сказав: — Хочемо, щоб був ящик з морозивом!

Бац! Об землю стукнувся великий голубий ящик, схожий на ті, в яких продавці носять морозиво. Незнайко підняв кришку, з-під якої одразу заклубочилась пара, й дістав з ящика дві порції морозива. Закривши ящик і сівши на ньому, як на лавочці, Незнайко взявся гризти морозиво, яке було значно твердіше й прохолодніше від попереднього.

— Оце морозиво! — похвалив він. — Зуби можна зламати!

— Цікаво, ця паличка може тільки морозиво діставати чи ще що-небудь? — спитала Кнопочка.