Чтение онлайн

Тут Недопопелюшка лукаво глянула на Недоладька і знову заторохтіла:

— Проте я зовсім-зовсім не шкодую, що так сталося. Розумієш, усі принци — це матусині синочки. А з мене яка принцеса? Тому й звуть мене Недопопелюшкою. Зате я потрапила в країну Недоладію і познайомилася з Недоладьком. А що з тобою трапилося? Ти давно тут? Де твій дім? Тобі тут подобається?

Невідомо, скільки б іще запитань посипалося на Алю, якби вони врешті не дісталися до кухні. У каміні весело палахкотіли дрова.

Недоладько присів ближче до вогню і сказав:

— Помовч хвильку, Недопопелюшко… Зараз вона тобі все розповість.

у якому Недопопелюшка ризикує життям

Аля розповіла Недопопелюшці, як опинилася у Недоладії.

— Але я не хочу лишатися тут, — продовжувала вона, — Я хочу додому. Тільки не знаю, як звідси вибратися. Проведи мене будь ласка, до Недороля Десятого. Може, він допоможе мені, - попросила дівчинка.

Почула ці слова Недопопелюшка і враз спохмурніла.

— Спробуй, — задумливо мовила вона. — Хоч і не вірю, що наш Недороль зможе тобі чимось допомогти. Я проведу тебе до нього, хоч нас може спіймати Перший Недорадник! — рішуче додала вона.

— А що буде, якщо він тебе спіймає?

— Він накаже відрубати мені голову!

— Ой! — злякалася Аля.

Та Недопопелюшка дзвінко розсміялася.

— Не бійся, ми втечемо! — заспокоїла вона дівчинку.

— Тоді я пійшов, — підвівся Недоладько. — Тільки хочу тебе попрохати, — звернувся він до Алі,— якщо дізнаєшся, як можна вибратися звідси, пообіцяй, будь ласка, що розкажеш і мені.

— Обіцяю! — сказала Аля.

— Ну то хай тобі щастить! Повертайся швидше до Недотелю! — побажав Недоладько навздогін Алі, яка вже попрямувала коридором за Недопопелюшкою.

Вони довго пробиралися темними галереями, переходами, вузькими і широкими сходами старого замку.

— Тут! — нарешті прошепотіла Недопопелюшка і показала на двері.

Аля тихесенько підступилася ближче до дверей і заглянула в щілинку. До кімнати заглядав ріжок місяця, який освітлював королівське ліжко. З усіх боків його оточувала важка запона, що опускалася з-під самої стелі. Через високі стрільчасті вікна виднілися мерехтливі зірки на чорному небі.

Аля рушила до кімнати. Але Недопопелюшка схопила її за руку.

— Зачекай! Ти знаєш, як до Недороля звертатися?

— Здається, треба казати «ваша величність»? — невпевнено ловила Аля. — Принаймні так зверталися до королів у казках.

— Ваша величність — це до справжнього короля! А до нашого — «ваша недоречність»!

— А хіба він не справжній? — здивувалася дівчинка.

— А! — зневажливо відмахнулася Недопопелюшка. Не король, а одна недоречність! Ну, ні пуху, ні пера тобі! — і вона залишила Алю саму.

Дівчинка навшпиньках наближалась до королівського ліжка. Їй здалося, що вона чує тиху музику.

Раптом перед нею впала тонесенька смужка світла, що вибивалася з щілини у запоні. Аля зазирнула в щілину, і перед її очима постала картина.

у якому Аля зустрічається з Недоролем Десятим

Посередині широченного ліжка сидів чоловічок у нічній сорочці та нічному ковпаку з китицею. Поруч у мідному свічнику горіла свічка. Він тримав у руках банджо і легенько перебирав струни. Потім вмостився зручніше і заспівав сумно-сумно:

Я нізащо не признаюся нікому, що мені у замку страшно так самому! Тільки місяць загляда у вікна чорні… Ех, немає в мене друзів — є придворні!

Поки Недороль співав, дівчинка розмірковувала, як озватися до нього, щоб він, бува, не злякався і не зчинив галасу.

Нарешті вона відважилася і тихенько прошепотіла:

— Ваша недоречні-і-ість!

Та Недороль Десятий все одно страшенно перелякався.

Він заверещав, шпурнув банджо вбік, аж воно жалібно забриніло, і почав швидко зариватися у свої подушки. Від страху підвивав і приказував:

— При-ри-риви-вид! Ва-ва-ва! При-йшов при-ри-риви-вид! Рятуйте! Ва-ва-ва!

І ось уже на ліжку замість короля височіла гора ковдр та подушок.

«Ох, як я ж його налякала! — жалкувала дівчинка. — Ще задихнеться там під подушками!»

І вона знову покликала:

— Ваша недоречність! Заспокойтеся, будь ласка! Я зовсім ні привид!

Недороль не відповідав.

— Вилазьте, ваша недоречність, вам же нічим дихати!

Знов мовчання. Аля розсердилася.

— Ваша недоречність, якщо ви зараз же не вилізете, я піду собі!

Купа заворушилась, і почувся голос:

— Як-кщо ти не при-ри-риви-вид, то доторкнися до моєї руки! — і з-під подушок висунулася тремтяча королівська рука.

Аля легенько потисла її. Тоді з-під ковдр вигулькнув спочатку ковпак, а потім і сам Недороль.

— Ді-ді-дійсно, начебто не при-ривид! — сказав він. — То хто ж ти?

— Звичайна дівчинка!

— Звичайних дівчаток не буває! Тобто не буває у моєму королівстві!

Нарешті Недороль виліз і сів, відсапуючись.

— Ох-х-х, як ти мене налякала! — і він приклав до серця руку, — Я думав, що воно от-от вискочить! Мене вже давно так ніхто не лякав.

— Чому?

— Бо вже багато років сюди ніхто не заходить!

— Чому? — знову спитала Аля.

— Чому, чому! —розсердився Недороль. Потім підкликав Алю пальцем, нахилившись над нею, прошепотів: — Я їх боюсь!

Оглянувся довкола й додав ще тихіше:

— Усіх боюся! Але найбільше, — Недороль зблід, наче крейда, — найбільше я боюся свого Першого Недорадника!

у якому Аля дізнається про Державну Таємницю

— А ти знаєш, чому я боюся свого Першого Недорадника? Він зазіхає на мою корону! — плаксиво сказав Недороль Десятий. — Мене рятує тільки те, що у нього немає голови! Але як тільки вона в нього з'явиться… — Недороль засмученими очима дивився на подушки.