Чтение онлайн

Здавалося, смерть уже торкнулась своїм подихом цієї мовчазної групи.

«Бум-бум-бум», почулися лункі удари барабана. З усіх боків до пагорба помчали вершники. Ніколо Поло жбурнув. на пісок барабан і схилився над юнаком.

Всі оточили батька й сина. На потрісканих губах, на носі, підборідді й запалих щоках Марко запеклася темна кров.

Ашіма дістала бурдюк, намочила білу хустку і витерла нею обличчя Марко. Кров з його шкіри легко стерлася. На лиці не було ран.

— Серце б'ється! — Ніколо Поло випростався. — Дай йому попити, Ашіма.

— Він сильний духом, — сказав Ло-бзанг.

— Чому в нього на обличчі кров? — спитав Мафіо Поло.

— Він перерізав віслюкові жилу й напився його крові.

Ашіма дала Марко води. Він розплющив очі і побачив над собою облямоване чорним волоссям лице дівчини і суворе, стурбоване, з посивілими враз бородою і скронями обличчя батька. Незважаючи на пекучий біль у шлунку, він надзвичайно виразно сприйняв цю картину. І одразу ж збагнув, що це вже не сон і не омана.

Марко швидко прийшов до пам'яті. Він побачив друзів, і на його схудлому обличчі промайнула радісна посмішка.

— Тебе треба було б добре відлупцювати, — з удаваним гнівом сказав Мафіо Поло. — Скільки клопоту завдав!

— Не чіпай його, бачиш, який він кволий! — сердито мовив Ніколо Поло.

— Дайте води сіренькому. Може, він ще живий, — сказав Марко.

Ло-бзанг і погонич заходилися біля віслюка. Вони дали йому води й насипали вівса. Віслюк поволі оклигував.

Напившись води і попоївши, Марко відчув свинцеву втому. Чоловіки постелили йому і нап'яли над ним намет. Ашіма сіла біля нього і почала обвівати його сплетеним з соломи віялом.

— Ти турбувалася про мене, Ашіма? — вже засинаючи, спитав Марко.

— Так, юний пане… Але тепер ви повинні заснути.

— Так, юний пане, — пробурмотів Марко і вдоволено заплющив очі.

Мандрівники їхали через королівство тангутів, підкорене Чингіс-ханом незадовго до смерті. Дорога проходила вздовж підніжжя пасма Тянь-Шаньських гір. Вона то піднімалася на узгір'я, то, петляючи, немов скам'яніла жовта ріка, спускалася в родючі долини. На схилах гір нескінченними рядами тягнулися намети каратангутів.

Після теплої, сонячної осені настала зима, яку мандрівники вирішили провести в чудесній столиці королівства тангутів — місті Канчоу.

Венеціанці прожили тут більше року. За цей час вони кілька разів їздили в глиб країни, влаштовуючи свої торгові справи, і Марко дістав можливість досконало познайомитись з чужою релігією і звичаями.

Він намагався також оволодіти мовою китайців і монголів. Адже не за горами був день, коли венеціанці мали стати перед великим ханом Кублаєм, імператором величезної Китайської імперії, і передати йому послання і подарунки папи.

Як і в Вірменії, Багдаді, Ормусі, Кашгарі та інших землях, через які пролягав путь мандрівників, Марко відчував і тут тінь великого вершника, що зловісно лягла на підкорені народи. В густо заселених областях було розмішено озброєні, як на час війни, татарські орди. Міські мури, укріплення й мости було зайнято татарськими вояками або іноземними найманцями. Марко помітив також, що всі вищі урядові посади татари тримали в своїх руках.

Ніколо й Мафіо Поло, володіючи скріпленою печаткою великого хана золотою дощечкою, скрізь мали доступ. Канчоуський намісник удостоїв їх навіть особистої аудієнції і пообіцяв повідомити хана Кублая про їхнє прибуття та про строки їхньої подальшої мандрівки. Для мешкання він дав їм будинок, розташований у красивому місці, прислав їм служників і неодноразово через своїх посланців цікавився їхніми бажаннями.

Одного сонячного весняного дня Марко й Матео пішли на головний базар Канчоу. І раптом там Матео вдруге побачив чоловіка з вовчим обличчям, широким лобом, дивної форми підборіддям. Чи, може, це тільки хтось схожий на того? Помітивши на собі погляд Матео, чоловік негайно зник у натовпі. Розшукувати його серед численних крамничок і лотків було б марною справою. Матео пригадав занесений на нього кулак і палаючі гнівом очі незнайомця, коли він у Лопі викинув його за поріг.

Матео, замислившись, на мить спинився, потім повільно рушив далі. Він намагався заглушити неприємне почуття і водночас, байдужий до закликів торговців, пильно приглядався до людського потоку.

— Ви такий неуважний, Матео, — сказав Марко. — Чи вам подобаються тутешні божки? — Він показав на маленьку вирізану з слонової кістки фігурку людини, що сиділа, підібгавши під себе ноги і склавши під товстим черевом руки.

Торговець одразу ж розіклав на прилавку свої фігурки і засипав чужинців цілою зливою слів. Матео дивився кудись повз нього, його раптом охопив неспокій. Чи не краще було б розповісти Марко про те, що він помітив? Чи, може, смішно говорити про такі речі? Хто міг заборонити цій людині мандрувати так само, як і вони, з Лопа в Канчоу? Хай їм чорт, таким думкам!

— Ходи-но сюди, обшарпаний брате, — звернувся він до якогось старого жебрака, що канючив милостиню, і дав йому цілу жменю мідних монет. Старий, безпересталь кланяючись і бурмочучи побажання, зник за лотком.

До обіду лишалося ще досить часу, і Марко умовив друга відвідати найбільший храм міста, що здіймався на високому пагорбі над навколишніми будинками й садками.

— Чи не збираєшся ти стати служителем оцих поганських божків і молитися їм? — насмішкувато спитав Матео.

— Як ти можеш таке казати, Матео? — сердито одмовив Марко. — Я зневажаю їх. Ми ж для того й прибули сюди, щоб розповсюдити справжнє християнське вчення.

— І водночас добре поторгувати. Ну, та досить, — добродушно мовив Матео, — а то ти ще почнеш читати мені проповідь, як патер на кораблі, що заповзявся було відучити мене від лайки.

Вони вивели із стайні коней і рушили на «гори мудрості». Як і в інших містах, де вони вже побували, в Канчоу їм теж зустрічалися зруйновані будівлі — сліди татарського завоювання. Однак храм лишився непошкодженим.

На кам'янистій вулиці, що вела до воріт у монастирському мурі, венеціанці зустрічали чоловіків, жінок і дітей. Прив'язавши коней до дерева, вони зайшли крізь ворота на тихе подвір'я. Люди тут ходили несміливо, стримано. Побачивши іноземців, вони почали перешіптуватись, але на обличчях їхніх не було неприязні.

Через двір по кам'яному дну протікав струмок, над яким звисали три мармурові мости. Верболози і вкриті ніжною зеленню дерева робили ще красивішим це сповнене урочистою тишею оточене з усіх боків колонадою подвір'я. Стіни були розмальовані картинами з життя засновника будизму Гаутами Будди. Згідно переказу, цей син короля багато століть тому розповсюдив у Індії своє священне вчення.

Марко й Матео разом з урочистою процесією пройшли крізь другі ворота в парк. На чолі процесії йшов якийсь чоловік і вів чорного барана. На підвищенні, оточений з усіх боків маленькими пагодами, стояв головний храм. Чотири ченці в чорному одязі з побожним виразом на обличчі поволі пройшли до входу. Люди запопадливо давали їм дорогу.