Чтение онлайн

Справа з'ясувалася лише згодом, та й то частково, коли Міллер почав оглядати кабінет графа. На його письмовому столі він знайшов друкованим шрифтом написану записку:

«Старого графа, полковника Функа, майора Штенгеля і всю охорону чорносорочечників взято як заложників. Ми не вдалися б до цього заходу, якби ви не затримали десятки невинних людей у Палермо. Якщо хоч один з заарештованих у Палермо буде страчений, ми повісимо всіх ваших заложників, навіть не вступаючи в переговори про обмін полоненими. Командир загону імені великого Гарібальді (далі стояв нерозбірливий підпис)».

Напад гарібальдійців на замок буквально приголомшив усіх. І не так своєю несподіваністю, як доброю організованістю. Бійниці в стінах, грати на вікнах, важкі ковані ворота — все давало охороні можливість витримати не те що зухвалий наскок групи партизанів, а й облогу численнішого ворога. А проте охорона не зробила жодного пострілу, мабуть, взагалі не чинила опору. Крім того чорносорочечника, якого забили у вестибюлі.

«Як же все сталося? Що доповісти вищому начальству? Чим себе виправдати?» — запитували один одного Еверс і Міллер, даремно шукаючи виходу з скрутного становища.

Вони знали, що насамперед спитають з них, і розуміли, якої непоправної помилки припустилися, не подбавши своєчасно про охорону Штенгеля. Ні, їхніх виправдань навіть не схочуть вислухати, якщо з майором станеться якесь нещастя!

Думки про Штенгеля найбільш непокоїли і Марію-Луїзу. Як нещасливо, як фатально все склалося! І саме тоді, коли її взаємини з бароном почали налагоджуватись саме так, як вона того хотіла.

— Ви… ви повинні їх врятувати! Ви обіцяли бути моїм рицарем, а самі залишили мене і дядю напризволяще, та ще з хворим бароном на руках! Умовте генерала відпустити тих клятих заложників, через яких усе сталося! — благала графиня Гольдрінга.

— Завтра ж вранці піду до генерала. Спробую на нього вплинути, — пообіцяв Генріх.

Але генерал сам згадав про свого офіцера для особливих доручень. Напад на замок стався з суботи на неділю, а в понеділок ранком Лютц повідомив свого друга, що генерал викликає його в дуже важливій і негайній справі.

— Генерал доповів учора командуванню північної групи про наші події, і йому наказали вжити всіх заходів, щоб негайно звільнити Штенгеля, — пояснив Лютц, коли Генріх прибув до штабу. — А сьогодні вранці до нас з'явився представник штабу північної групи і привіз офіціального наказа. В ньому теж ідеться головним чином про Штенгеля, а про графа і Функа згадується лише постільки-поскільки… Втім, швидше йди, — генерал уже двічі запитував про тебе!

В кабінеті генерала, крім самого Еверса, були Міллер і офіцер з погонами оберст-лейтенанта, очевидно, представник командування.

— А, гер обер-лейтенант! Нарешті! — зрадів Еверс. — Прошу, знайомтеся і сідайте. Розмова у нас буде цікава і… трохи несподівана. Йдеться про дуже відповідальне доручення.

— Я весь увага, гер генерал!

— Завдання, яке ми вирішили вам дати, виходить за рамки ваших обов'язків офіцера для особливих доручень, — якось урочисто почав генерал. — Воно виключне і справді особливе. Коротше: ми вирішили вас надіслати до загону гарібальдійців!

Доручення, дійсно, було настільки несподіване, що Генріх здивовано глянув на присутніх.

— Так, так, вам не вчулося. На вас покладається місія знайти командира загону гарібальдійців і почати з ним переговори про обмін заложниками. Ми згодні випустити заарештованих у Палермо, коли вони погодяться відпустити тих, кого захопили в замку. Якщо виникнуть якісь ускладнення, висуньте пропозицію повернути одного майора Штенгеля!

— Смію зауважити, — втрутився представник командування, — що коли ми наполягатимемо на тому, щоб повернули саме Штенгеля, ми цим його демаскуємо. Партизани почнуть цікавитись і…

— Маєте рацію, маєте рацію, — погодився генерал.

— Треба так вести переговори, щоб партизани думали: найцінніша для нас фігура — граф Районі, — порадив Міллер.

— А якої думки ви, бароне, про доручення загалом? — Еверс запитливо глянув на Генріха.

— Я ладен виконати перше-ліпше завдання, гер генерал, яким би важким воно не було. Тому дозволю собі висловитись лише про форму виконання доручення, а не про його суть. Ви не заперечуєте?

— Говоріть, бароне!

— Мені доводилося стикатися з партизанами в Білорусії, і я переконався — вони дуже ревно стежать, щоб якось не зачепили їх військову честь. Гадаю, що гарібальдійці не становлять винятку. Коли я піду до них один, вони вважатимуть це за зневагу і напевне відмовляться від переговорів. Треба скласти офіціальну делегацію парламентерів, хоча б з двох чоловік. Це матиме солідніший вигляд і буде зручніше — можна порадитись, коли виникнуть якісь утруднення.

— Я вважаю, що обер-лейтенант зробив непогану пропозицію, — першим погодився представник командування.

— Гер Міллер міг би бути другим, — кинув Еверс. Генріх помітив, як Міллер зблід.

— Насмілюсь заперечити проти цієї кандидатури, хоч не бажав би собі кращого супутника. — Генріх спіймав вдячний погляд майора. — Боюся, що гер Міллер надто популярний серед партизанів, — його машину вже раз обстріляли. Парламентером мусить бути людина, не зв'язана з службою СД.

На Східному фронті в таких випадках беруть або священників, або лікарів…

Довга пауза запала в розмові. Кожен у думках підшукував придатну кандидатуру.

— А що, коли доручити це головлікарю госпіталю Матіні? — запропонував, нарешті, Міллер.

— Мені щось не подобається це прізвище! — знизав плечима представник командування. — Він, цей лікар, італієць?

— Лише по батькові, мати чистокровна арійка! — поспішно пояснив Міллер і з таким запалом почав вихваляти Матіні, що Генріх мусив сховати посмішку. Адже зовсім недавно начальник служби СД говорив йому про головлікаря зовсім інше.

— Що ж, коли так, я не заперечую, — погодився представник командування.

— Я теж, — підтримав його генерал.

— Так, так, це буде найкраще, — додав Міллер.

— Отже, можна попередити Матіні?

— І якнайскоріше. Відправляйтесь в госпіталь зараз же.

Матіні умовляти не довелося. Дізнавшись, у чому справа, він відразу дав свою згоду і висловив думку, що розшуки загону гарібальдійців найкраще буде почати з Палермо, оскільки там тримають заарештованих Функом заложників.

– Припустимо, це так. Але Палермо — це лише відправна точка. А напрямок, в якому треба провадити розшуки? їхати навмання просто в гори? — з сумнівом запитав Генріх.