Чтение онлайн

Палке слово молодицi так вразило натовп, що вiн спершу онiмiв, а потiм вибухнув страхiтливим ураганом крикiв. Неначе удари грому, лунали вигуки:

— Бий їх, на смерть, на погибель!

I багатоголове чудовисько стрепенулося, наїжачилось, немов щетиною, списами, косами й кинулося шаленим, клекочучим валом за войовничою жiнкою…

Прискакавши з Лисянки в Мотронинський монастир. Залiзняк застав там Аркадiя i Найду, повернення яких вiн нетерпляче чекав. Напередоднi вони прибули з Запорозької Сiчi й привезли важливi вiстi.

Їхня поїздка на Запорожжя увiнчалася цiлковитим успiхом. Запорожцi одностайно вирiшили допомагати, наскiльки буде можливо, гайдамакам, тим бiльше що кошовий сказав, що на цю допомогу росiйський уряд дає хоча й неофiцiйну, але цiлком певну згоду.

З Найдою прибуло рiзними шляхами п'ятсот запорожцiв, а з дня на день мало прибути ще двi тисячi.

Кошовий отаман вiдправив посланцiв i на Дiн, щоб кликали вiльних людей на допомогу повстанцям. У татар i туркiв закупили цiлий обоз зброї, i вiн незабаром мав прибути в Мотронинський монастир.

Та найважливiша звiстка була та, що кошовий отаман, а з ним i все Запорожжя вiдправили хитрих послiв у Туреччину, щоб спонукати цю державу якнайшвидше оголосити вiйну Росiї: оскiльки Польща була союзницею Туреччини, то ця обставина пiдняла б проти Польщi Росiю.

Запорожцi добре знали, де знаходяться головнi пружини турецької державної машини, а що Найда дав послам ще й величезну суму грошей, то, беручи до уваги полiтичнi непорозумiння, якi виникли серед супротивних держав, цiлком можливо було розраховувати на успiх цiєї справи.

З такою ж метою були вiдрядженi посли з багатими подарунками й до татарських мурз, i до хана.

Кошовий вiрно розрахував, що пiд час вiйни Запорожжя дiстане можливiсть вiльнiше дiяти, а також одержить дозвiл збiльшити кiлькiсть свого вiйська. Саме це вiн i сподiвався використати для визволення України.

Про таємний план кошового й запорожцiв Найда розповiв тiльки Залiзняковi, i ця звiстка так врадувала полковника, що вiн мимоволi просльозився.

— Ех, серце ж у нашого кошового та в братiв-орлiв! — вигукнув Залiзняк, сердито змахуючи непрохану сльозу. — Хоч i не дала доля рiднiй країнi щастя, зате вже серця… Ех! Не шкода й головою накласти!

Бiльшу частину скарбу Найда й Аркадiй привезли в монастир. Розповiдь Найди про чудесне здобуття скарбу остаточно оточила його особу i в очах братiї, i в очах народу якимось незвичайним ореолом та ще бiльше змiцнила в їхнiх серцях надiю на успiх задуманого.

Звiстка про мученицьку смерть лисянського священика, отця Хоми, блискавкою облетiла Україну, i все довкола сколихнулося. Це страхiтливе, нечуване звiрство було останньою краплиною, що переповнила чашу терпiння народного! А тим часом конфедерати й унiати, ще не розумiючи того, що пiднiмається навколо, чинили й далi свої буйнi наїзди й кривавi розправи; щодня приходили звiстки про новi звiрства, новi тортури…

Запорожцi, кинувши свої села й хутори, ринули з усiх усюд у польську Україну i незабаром утворили сотнi невеликих загонiв. За короткий час становище на Українi змiнилося: ще недавно по селах i хуторах бешкетували ватаги конфедератiв, чути було стогiн i зойки катованих людей та зухвалi вигуки сп'янiлих од кровi шляхтичiв, тепер же там стало тихо; скрiзь побiля церков збиралися юрби селян, якi кинули косовицю й жнива, що вже почалися подекуди, й економи не зважувалися виганяти "бидло" на лани… У повiтрi запахло порохом. Євреї з гарячковою поспiшнiстю тiкали в найближчi мiста, прихопивши з собою тiльки найцiннiше з свого майна.

— Хлопи бунтують! — прокотилося по Українi.

Окремi загони в рiзних мiсцях уже почали страшну помсту. Народне повстання загрожувало перейти в страхiтливу рiзню, якби не з'явилася людина, котра об'єднала пiд своїм стягом усi сили й очолила їх.

Залiзняк зрозумiв, що настав час або пiднятися на гребенi народної хвилi, або залишитися осторонь вiд руху. I м'я Залiзнякове мало таку популярнiсть по всiй Українi, що досить було б йому вiдкрито пiдняти свiй стяг, як усi ринули б до нього.

Та цього було замало.

Дiстати визнання повстанцiв — це ще не все, головне — щоб уся Україна визнала його гетьманом i пiшла за ним; треба було, щоб до цього руху i лiвобережне козацтво, i сусiднi держави поставилися не як до бунту хлопiв, а як до великого народного повстання.

Але хто мiг настановити його гетьманом, хто мiг освятити такий рух, надати йому характеру хрестового походу?

В часи Богдана це зробила Запорозька Сiч, тому що вона була святинею для українцiв i виразницею народних iдеалiв, захисницею народних iнтересiв. Та нинi Правобережна Україна була вже давно вiдiрвана од Сiчi; нi гетьмана, нi власного уряду не залишилося в неї, вона не мала навiть вищого духiвництва, i не було їй звiдки почути рiшуче слово; єдиною зорею нещасному народовi сяяв ще Мотронинсь-кий монастир. Туди стiкався люд з усiх кiнцiв України.

Загальна жадоба помсти була така велика, що навiть ченцi й священики ладнi були кинутися в бiй. Незважаючи на те, що, здавалося, всi сусiди мовчки погодились на поголовне винищення православного люду в Польщi, серед селян уперто трималася чутка про золоту грамоту, видану росiйською царицею Мельхiседековi.

Безперервно новi й новi юрби збуджених людей прибували до стiн Мотронинсько-го монастиря. Багато хто знав про те, що Залiзняк призначив тут збiр, а бiльшiсть несвiдомо горнулася до цього останнього оплоту православ'я, шукаючи тут поради й порятунку.

I ось Залiзняк вирiшив, що монастир повинен освятити їхнє повстання.

В глупу пiвнiч скликали вони з Найдою у колишню Мельхiседекову келiю старшу монастирську братiю й оголосили їй про свiй намiр.

Усi одностайно схвалили пропозицiю Залiзняка й Найди; вирiшено було першого серпня, на Маковiя, вiдслужити урочисту вiдправу й освятити з усiєю сумною пишнiстю зброю козакiв, якi поклялися вiддати життя за святий хрест.

У монастирi почали дiяльно готуватися до майбутнiх подiй: укрiплювали стiни, заготовляли провiант для вiйська. Охопленi ентузiазмом, монахи тягли в свої льохи все, що тiльки можна, аби заготувати харч для вiйська й сотень жiнок та дiтей, котрi знайшли притулок бiля стiн монастиря.

Залiзняк i Найда теж енергiйно готувалися до наступної вiйни. Розумiючи, що на успiх справи можна розраховувати лише в тому разi, якщо зненацька ринутись на ляхiв i приголомшити їх несподiваним ударом, вони вирiшили одразу ж пiсля освячення зброї роздiлити вiйсько на двi частини й кинутися на переповненi шляхтою мiста, а тому до всiх гайдамацьких загонiв розiслали гiнцiв з наказом збиратись у Мотронинському лiсi.

Днi збiгали в гарячковiй роботi й необхiдних приготуваннях. Нарештi настав переддень призначеної вiдправи.