Остап Вишня. Невеселе життя
Шрифт:
ГОЛИНСЬКИЙ мені розказував, що представники лівих галицьких угруповань збираються приїхати на Україну, щоб нав’язати щільні культурні зв’язки. Але проти цього гостро виступають співробітники «Діла».
Про арешт ЄФРЕМОВА широко говорили в українських львівських реакційних колах, попи навіть мали правити службу божу за його здоров’я.
Те, що Львів знає про арешт ЄФРЕМОВА, приємно вразило деяких співрозмовників, приміром, ЛЕБЕДЯ, ВИШНЮ.
Сам ГОЛИНСЬКИЙ ставиться до Радянської влади вельми прихильно.
АДРЕС КОНВЕРТА: Гадяч, Дача Лихопоя Остапові Вишні.
Дорогий Павле Михайловичу! Одержав В/листа от сьогодні. Вчора мені ГІРНЯК переказував про В/ життя-буття. А сьогодні ось одержав і сам. Да, сильно поплутав распронамилосердний (його м-ти!) мої наміри. Вже збірався і зібрався. Узяв відпуск, все як слід. А на другий день – на тобі! У барині температура 38,8, а над вечір – 39,9. Та аж до сьогодні все спасибі їй, а то 39,9, то 39,5. Та як пішло, як пішло!.. Закрутився. Лікарень нема – зачинені. А що відчинені – хворих класти не рекомендується, а краще прямо, без завозу на гробки. Так я вирішив лікувати дома. До цього прираяв ще й ЗОРОХОВИЧ Гр. М. А, воно ж, вдома, В/ знаєте, що це означає… Словом аж до вчора порався сам і вдень і вночі. З учора наняв лікпомку на день, а вночі сам. Іноді доходив аж до веселого стану. Правда, ще не сказився, але боюсь, що сказюсь. Якось воно склалось такось. Ви, мабуть, читали в газетах: і в наших харківських, і в московських про страшенний прорив фронту. Всипали нам всим як слід за те, що не слід… Що далі буде – чорт його знає. Я нічого придумати не можу. Стан (настрій) жахливий. Фізично почуваю себе поки що добре, але морально – прямо з’ясувати не можу. Гнітить мене стан моєї наукової праці. Боюсь, що все піде прахом. Ніхто й слухати не хоче. Власне ніякий чорт не розуміє до чого воно все. Я тепер і сам бачу, що не слід мені було розпочинати таку справу у такому варварському оточенні. А тут ще прокляті випадкові перешкоди, хороби тощо! Був би я оце собі десь бульгальтером у якомусь маслотресті… А то взявся за науку! Ну, вибачте, що почав скаржитись. Прийшов Яків Теофанович і тому я прикінчую листа.
Слухайте, любі Варваро Олексієвна, Павле Михайловичу, Муркетику, Катерина Михайлова… Погуляйте хоч ви усі разом, одпочиньте і т. ін. Випийте хоч раз за мою грішну душу, бо мені зараз ніби не можно. Я навіть не курю вже тиждень. Думаю, що цим догодю отому лисособачому створінні, що зветься богом…
А я буду сподіватися на В/. Не пишу тому, щоб не заважати вашому відпочинкові. Та, коли й почну писати, то зараз починаю скаржитись…
Про «г……» довідаюсь сьогодні ж!
А цуцика мабуть слабують не на чумку, бо таку чумку і я б нічого не мав проти перенести. Ще б как! Їсти – какать – спать. Проте вони дуже веселі створяти. Я їх з Панасом виселив в окрему кімнату.
Вам щире-щире і усім палке привітання. Щоб ви усі хоч у сні приснились.
Цілую, ваш СОКОЛЯНСЬКИЙ.
Р. С. Бариня стогнуть, аж крехчуть та шлють привітання.
Пагана штука тифус. У Харкові його до чорта.
Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди. Завданням цієї статті є проаналізувати те, що шкідливого зробив в своїй творчості Остап Вишня (ми розглядаємо тільки матеріал 4-х томів його «Усмішок», скільки за роки, що пройшли після їх написання, Вишня остаточно звироднів, стратив свою «популярність» і навіть кількісно дав дуже мало) і яким способом йому те шкідливе щастило протягувати кілька років.
4
Ця стаття являє собою ґрунтовну переробку моєї статті, написаної в січні 1930 року і опублікованої в кількох нумерах журналу «Нова Генерація».
Незважаючи на те, що загальна установка тої статті хибувала на деякі дуже істотні відхилення від марксистського методу (наприклад, ще не пережитий формалізм, неточність класового визначення «творчості» Вишні й ін.) – основного меніпощастило досягти —визначити вперше в українській радянській критиці антипролетарськість, бездарність і куркульську ідеологію «творчості» цього суб'єкта, що вважав себе за «короля українського гумору».
Я пригадую той ефект, що його справив перший варіант цієї статті задоволення з боку радянської громадськості і дикий ґвалт і скавучання з боку тих, кому обов'язково треба було зберегти цього контрреволюціонера в лавах «майстрів» літератури.
М. Хвильовий написав тоді дуже нахабну своїми перекрученнями і фальсифікаціями статтю в захист свого однодумця. Шкідники, що на той час були в ЛІМ'і, простежили тоді, щоб моя стаття не побачила світу в окремому виданні.
Тепер, коли націоналістичну контрреволюцію розгромлено, я дістаю змогу опублікувати мою статтю знову. Звичайно, я й сам за ці чотири роки дещо виріс і деякі помилки, якія бачу в першому варіанті статті я з задоволенням виправляю.
І
Насамперед Остап Вишня подбав про створення цілком викінченої і стилізованої мистецької машкари. З цього погляду він був не просто автором. Він був ще й певним літературним типом, так би мовити «українським національним гумористом», для чого виробив собі певний викінчений і своєрідний, завершений і цільний стиль.
Що характеризувало літературні твори Остапа Вишні?
В нього були свої своєрідні: словник, техніка комічного, образи, жанр коротенької гуморески. Далі в Остапа Вишні була певно визначена своєрідна мистецька машкара, метод підходу до читача.
Отже, він сконцентрував всі засоби впливу на читача в одному концентрі й досить нехитрими засобами досягав того, що читач сприйняв його, як певний тип «коміка», якого слухаючи чи читаючи – треба обов’язково сміятись незалежно від того, що причина сміху завжди була дешева, і брутальна, і зрештою дурнувата. В цьому, власне кажучи, нема нічого нового: адже цирк завжди сміється, коли на сцену вибігає клоун і катається по манежу рачки.
Спробуємо проаналізувати наведені нами вище елементи, що в сумі складали «творче обличчя» Остапа Вишні.
1. У ОСТАПА ВИШНІ БУВ СВІЙ СЛОВНИК
Як свідчить сам автор: «Мову свою я взяв з маминої циці. Це – невичерпне джерело мовне. Зверніть на це увагу, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати. Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Є. Кримського та М. П. Левицького…» («Усмішки», т. 1, ст. 170.) [5] Що сіє означає? Всі ми тепер прекрасно знаємо, що такі «мовні ідеологи» як Кримський і Левицький, були представниками саме куркульської течії української мови. В противагу не тільки мові українського пролетаріату, мові, характерний і своїми інтернаціональними тенденціями, і широким міським мовним добором слів; в противагу мові біднішої частини села, яка на одхожих промислах здобувала велику кількість нових слів і вражінь, а інтерпретації цих «мовознавств» поняття «української народної мови» було якраз поняттям мови українського куркульства. Куркульства, застиглого в своїй хуторянській обмеженості. Сьогодні, коли проблеми української радянської мови вже всім зрозумілі – вишнева декларація набуває всієї своєї одвертості: одним із мистецьких засобів Остапа Вишні було плекання куркульської мови в противагу мові українського колгоспника і пролетаря.
5
Надалі я всюди посилатимусь на III видання «Усмішок» ДВУ 1929—930. Римською цифрою відмічатиму том, арабською —сторінку.
Ми маємо в своєму розпорядженні досить матеріалу для того, щоб детальніше розібратися в мовних установках Остапа Вишні. В III тому «Усмішок» надруковано гумореску «Вольовий способ», де Остап Вишня зупиняється на роботах комісій по українізації. В цій гуморесці Остап Вишня подає полтавчанку, що знає народну мову («Я полтавська українка… Говорю мовою такою, як чуєте… якою люди, такою і я…» (III—192) і росіянина Вадима Федоровича, що мови не знає, не цікавиться, але повивчав усі правила граматики. Полтавчанка іспиту не витримала, росіянин витримав.
Який сенс цієї гуморески? Сенс, як бачимо цілком недвозначний.
По-перше: зробити наклеп на Ленінську національну політику: мовляв, укрлікнепівські комісії занімаються виключно очковтирательством, вимагають тільки вивчати двадцять чи тридцять правил, які на завтра ж можна й позабувати: от така, мовляв, ваша радянська українізація. По-друге, мовляв, комісії Укрлікнепу протиставляють «справжньому» українству українізацію «не органічну». Остап Вишня так і пише: «Замислився я дуже: шкода мені землячки зробилося, і чого я – думаю – не комісія?» (III—221).
Остап Вишня сам розшифровує ті реакційні куркульські тенденції, що є в нього в питаннях мови: «місцева ініціатива – химерне слово, а без нього ні в сільраді, ні в кооперативі – неможна. Сказати – «почин» по-простому дуже» (II—181). Адже кожному цілковито ясно, що слово «почин» – це зовсім не «місцева ініціатива», що мовні тенденції Остапа Вишні збігаються з пропозиціями російського мракобіса адмірала Шишкова говорити замість «калоші» – «мокроступи», що мовна практика, керована КП(б)У, практика, що живе і в колгоспі і серед українського робітництва, геть знищила, перекинула догори ногами реакційні, куркульські установки Остапа Вишні і його націоналістичної свори.
На цьому короткому зауваженні щодо мовних установок Остапа Вишні можна з цим питанням і покінчити, адже націоналістичні куркульські вуха «короля українського гумору» виразно стирчать з цих двох прикладів.
2. У ОСТАПА ВИШНІ БУЛА СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО
Ця техніка комічного цілковито збігається з куркульською обмеженістю і некультурністю мовних поглядів Вишні.
Основа дотепу у Вишні є зниження поняття, при чому зниження саме в розумінні вульгаризації, здешевлення, опошлення. Певне поняття розчленяється Остапом Вишнею на два відтінки, або береться одразу два розуміння одного й того самого слова і т. д. Класичним прикладом для цього править початок «Літературних усмішок». «Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова» (IV—5). Цей, як дехто вважає, дотеп свого часу нажив великої слави Остапу Вишні, і вдячний автор щедро з того «дотепу» користався, варіюючи і повторюючи його багато разів на більшу славу своєї писанини.