Чтение онлайн

______________

* С лово kemmle, я не можу знайти у жодному словнику :(

– А решта будинків тоді що? – хотів знати Ого, коли ми проходили крізь кущі.

Коли ми вийшли на відкриту бруківку, в середині кола, Тітонька Бек сказала:

– Як я можу сказати? Священики десь повинні були жити, припускаю.

Вище нас роздався крик. Ми всі подивилися вгору. Найпотворніший кіт, якого я коли-небудь бачила, радісно перестрибував з колони на колону до нас. У нього було бліде хутро, позначене сірими смугами та плямами, і всі ноги та щиколотки, із довгим худющим хвостом, як змія. Його вуха були занадто великі для його плаского, трикутного обличчя. Його очі були величезні та зелено-сині, як кахлі у розбитого вогнища. Але він дивися із задоволенням на нас і, коли він підійшов до найближчої колони, він зістрибнув униз – так як це роблять коти, спочатку тягнучись передніми лапами, так далеко униз, як можна, а тоді ризикуючи стрибнути – і грюкнувся серед кущів. Коли він вийшов, із грюкотом та побіг риссю до нас, ми побачили, що він величезний, як для кота, щонайменше настільки ж великий як хорти* Короля Кеніга.

__________________

*Порода собаки, відома як шотландський хорт, але, оскільки я не знаю, чи є у світі Ейлін Шотландія (принаймні з таким найменуванням), я просто залишаю – хорт.

Моряк сказав:

– Чому я не приніс мій лук? – і позадкував. Івар заховався за Ого, що означало, що Ого не міг відступити, хоча я бачила, що він хотів.

Він сказав хитким голосом:

– Що за надзвичайно жахливе* створіння!

________________________

*Він сказав - “plug-ugly”

– Правда, - сказала Тітонька Бек. – Але не люте, думаю.

Кіт підбіг прямо до мене, з якихось причин, і я могла чути, як він муркоче, коли він підійшов, так, ніби хтось шкребе пилкою по каменю. Я нахилилася та потерла його вуха та морду, так само, як я би потерла одному з замкових вовкодавів. Коту це подобалося. Його муркотіння стало грюкотом. Він відштовхнувся до мене та обгорнув хвостом мої ноги. Ближче, його хутро виглядало дещо рожевим, так, ніби його шкіра просвічувалася.

– Ти єнадзвичайно жахливим*, - сказала я йому, - але тобі тут жахливо самотньо.

________________________

*Вона також сказала - “plug-ugly”

– О, у нього десь має бути приятель, - сказала Тітонька Бек та підійшла поближче до колон, щоб роздивитися. Здається, вони їй багато не сказали.

– Пішли, - сказав Івар. – Це місце нудне.

Тітонька Бек подивилася на сонце, яке було досить високо, сяючи крізь дивний бузковий серпанок.

– Так, - сказала вона. – Не здивуюся, якщо Шеймус Хеміш відпливе без нас. – Вона повернулася, щоб йти, та зупинилася, доволі незвично непевна. – Ти пам’ятаєш, як ми прийшли сюди? – сказала вона Ого.

Всі вони, скупчилися, збентежені, крім мене. Тоді я вже стояла на колінах, обвивши руками Плаг-Аглі*. Він був такий міцний та м’який та теплий, і він так очевидно приваблював мене, що я не зважала на те, який він потворний.

________________________

*“Рlug-ugly” - надзвичайно жахливий, є ще одне значення – хуліган/розбишака.

– Тизнаєш шлях звідси? – запитала я його.

І він знав. Він розвернувся та пробіг між двома колонами, там де була прогалина у кущах і слабка, вузька стежка за ними. Я думаю, він сам проклав цю стежку, виходячи на полювання протягом років.

– Сюди! – покликала я інших. – Самотній Кіт знає. – Не знаю, чому я так назвала його, крім того, що йому, здається, підходило це офіційне ім’я. Плаг-Аглі, було його приватне ім’я, між ним та мною.

Вони всі пішли за нами, радше із сумнівом, Івар казав, що ми навряд чи можемо заблукати на такому маленькому острові і це звучало так, ніби він думав, що ми заблукали. Стежка вивела нас на скелястий уступ з іншого боку місця-храму, а тоді униз та кругом, допоки ми не змогли побачити корабель нижче нас. Він виглядав цілком нормально зараз. Вони опустили мотузку з одягом Тітоньки Бек, так само як і вітрила, і спустили веслувальний човен. Команда гребців була у веслувальному човні, відбуксировуючи корабель від скель.

Івар одразу дощенту забув про свою щиколотку та побіг униз по схилу, кричачи морякам, щоб зачекали. Кок і наш моряк кинулися за ним, ревучи, що ми вже готові піднятися на борт. Тітонька Бек акуратно ступала униз, серед скель, виглядаючи зловісно. Ого, свого роду, вештався перед нею. Я бачила Шеймус Хеміш дивився на нас з корми корабля.

Коли Плаг-Аглі та я підійшли, Тітонька Бек казала:

– Ти не повинен був викидати весь цей хороший одяг у море, гадаю.

Шеймус Хеміш суворо вказав туди, де мотузка та одяг лежали у перемішаній купі, біля передньої щогли.

– Швидко на борт, - сказав він. – Ми не будемо чекати на вас.

Всі видерлися на корабель, настільки швидко, що я не пам’ятаю, як там опинилася Тітонька Бек. В той час гребці все ще продовжували гребти, тож коли підійшла моя черга видиратися на борт, між кораблем та скелями була доволі широка, вируюча прогалина. Плаг-Аглі блукав вгору та вниз перед нею, вимовляючи довгі, похмурі нявкання.

– Він хоче піти із нами, - покликала я Тітоньку Бек. – Можнайому?

– Нізащо, я не допущу злощасне створіння, як це на мій корабель, – прокричав Шеймус Хеміш, бушуючи на палубі.
– Зникни, тварюко! Киш! – І він загрозливо замахав на Плаг-Аглі, який виглядав нещасним.

Тітонька Бек знизала плечима.

– Вибач, моя хороша тваринко, - сказала вона. – Капітан сказав. Схопися за мою руку, Ейлін, і я витягну тебе. – Вона простягнула руку, а я лише змогла схопити її та лише змогла зробити довгий, довгий крок, щоб поставити одну ногу на борт. Решту шляху мене тягнула Тітонька Бек. Я повернулася та дивилася, як Плаг-Аглі сидів там, стаючи все менше, коли моряки переможно виводили нас, веслуючи, у море.

Я заплакала.

– О, вибач, вибач! – кричала я до Плаг-Аглі. Він дійсно виглядав, як Самотній Кіт, сидячи там, вдалечині.

– Зберися, - сказала мені Тітонька Бек. – Він роками жив у храмі, відмінно щасливо. Він скоро забуде тебе. Йдемо, допоможеш мені розплутати цей безлад, який моряки зробили з нашого одягу.

Шеймус Хеміш не дозволив нам робити це на палубі. Він сказав, що морякам потрібно поставити веслувальний човен та підняти вітрила, і він змусив нас забрати усі клунки униз, у закуток, де ми снідали. Він вислав Івара та Ого униз із нами, щоб їх також прибрати зі свого шляху. Вони сиділи та спостерігали, як ми розплутували гарну, теплу на вигляд сукню.

– Вона має бути десь твого розміру, - сказав мені Івар.
– Цікаво, де мати взяла її?

– Я можу одягнути її зараз? – запитала я Тітоньку Бек.

Вона перевела погляд від сукні на мене. Моя найкраща сукня була порвана та вся у плямах смоли, з палуби і морської води, і, на додачу, Плаг-Аглі замазав її своїми довгими рожеватими волосинками.

– Хм, - сказала вона. Вона повернула зелену сукню так і сяк, понюхала її та, зрештою, простягнула мені. – Йди переодягнися у нашій каюті, - сказала вона мені. – Поки ти там, приведи у порядок своє волосся.