Чтение онлайн

– Хороші новини, - сказала я їм. – Схоже на те, що ми не далеко від Чаркпуля.

– І що ми будемо робити, коли дістанемося Чаркпуля? – запитав Івар.

– Сядемо на паром до Галлісу, - сказала я. – Протока не широка. – І я сподівалася що, як тільки ми поставимо ногу на іншу землю, закляття Пані Лома зніметься з Тітоньки Бек. Деяка магія така.

– Але хіба Чаркпуль не порт? – сказав Івар. – Ми могли би там взяти човен до Скарру, хіба ні? Не думаю, що наша подорож буде вдалою із такою Бек. Гадаю нам слід повернутися додому.

Думаю, ми всі ахнули. Я почувалася так, ніби Івар сильно вдарив мене по частині голові. “Додому!”, подумала я. “Скарр!”. І я так хотіла додому, що мені боліло. Я хотіла чути запахи та їжу та гори та безпеку. Десь, де я знала як працює магія та де належні королі, а Мудрих Жінок поважають. Я так сильно хотіла усе це, що я майже розплакалася.

Фінн, виглядаючи вкрай стривоженим, сказав:

– Але юний принц, хіба ми не здійснюємо місію?

Ого виглядав приголомшеним.

– Здатися, ти маєш на увазі? – сказав він. – Ми навіть не пройшли ще і половини шляху.

Коли він це сказав, я відчула як Плаг-Аглі люто вперся у мої ноги. Я мало не впала.

– Так, - сказав Івар. – Я думаю нам слід здатися та піти додому. Ми не зможемо попасти куди-небудь без Мудрої Жінки, яка нас веде. Не дивись так, Ого. Ти просто хочеш повернутися на Логру, якщо зможеш. А ти не можеш.

– Я не мав це на увазі! – сказав Ого. – А що станеться з Фінном, якщо ми візьмемо човен до Скарру?

– О, я не страждатиму, - запевнив його Фінн. – Тут скрізь повно монастирів, і всі вважатимуть за честь утримувати Грін Гріта. Не хвилюйся, юний пане.

Тим часом, я відчувала, що Плаг-Аглі штовхає мене у протилежний від Івара бік. В перший раз, я дійсно склала речі, що сталися перш ми дісталися Берніки, разом: те, як нас таємно відіслали із сумкою з камінням замість грошей; те як Шеймус Хеміш ледь не залишив нас на острівці, де ми знайшли Плаг-Аглі, і те, як кок відверто сказав нам, що капітан буде нагороджений, якщо прийде додому без нас; і – якщо я вже починала думати відверто – те, як власна мати Івара, здається, намагалася отруїти його, так само як вона намагалася зачаклувати Тітоньку Бек та мене. І все це складалося у те, що очікувалося - ми не повернемося на Скарр. Насправді, якщо ми повернемося, Скарр небуде безпечним місцем. Аж ніяк. Я не розуміла чому, але я це бачила.

– Мій батько нагляне за Бек, - казав Івар. – Це має сенс, хіба ви не бачите, повернутися додому тепер, коли у нас немає Мудрої Жінки…

– Івар, - сказала я, - перестань казати нісенітниці. Я– Мудра Жінка і звичайно жми продовжуємо подорож.

– Ти? – сказав сміючись Івар. – Ти лише дитина! Дуже гарний з тебепровідник! Я кажу тобі – і я принц і я керую зараз – ми повертаємося додому на Скарр.

– І ти визнаєш, що зазнав невдачі? – сказала я, намагаючись зачепити гордість, яку, як я знала, він мав.

– Я був обманом втягнутий у цю дурну місію, - відповів він. – Після цього немає чого соромитися, визнаючи невдачу.

– Ну, мені бибуло соромно, - відказала я. – З усіх боягузливих…

– О, мир, мир! – сказав Фінн, викручуючи свої руки. Грін Гріт стояв навшпиньки на його плечі, відкриваючи та закриваючи крила.

– Я скажу вам от що, - вставив Ого, - чому ми не порадимося із Грін Грітом?

Це вразило мене як дивна, але розумна думка. Але Івар пирхнув:

– Порадитися із папугою? – сказав він. – Хіба це не типова твоя ідея, Ого?

– Він не папуга! – обурено сказав Фінн. – Як ти можеш так казати, коли він відомий на всю Берніку, як мудрий оракул!

– Мудрий оракул, він? – неприємно сказав Івар. – Все, що я коли-небудь від нього чув, це лише повторення останнього слова, когось, хто говорить. Слухай. Я покажу тобі.
– Він обійшов Тітоньку Бек та став перед Фінном та зеленим птахом на його плечі. – Що скажеш, Грін Гріт? – запитав він. – Ми маємо повернутися додому на Скарр? Додому на Скарр, додому на Скарр?

Грін Гріт повернув голову боком та подивився на Івара одним круглим оком.

– Ні, - сказав він дуже чітко та виразно. – Йдіть до Галлісу, йдіть до Галлісу, йдіть до Галлісу. – Було так, ніби він майже сміється над Іваром, присягаюся у цьому.

Івар став досить блідим від здивування. Я швидко сказала:

– Тоді це вирішено. Ого та Фінн та я продовжимо у будь-якому випадку. Якщо хочеш взяти човен до Скарру у Чаркпулі, Івар, то можеш, але ти будеш вимушений заробити на проїзд, тому що не думаю, що у нас достатньо для цього грошей.

Я відчула велике полегшення, сказавши це, але переляк також. Відповідальність за доставляння нас на Галліс тяжіла наді мною, коли ми вирушили, із Тітонькою Бек, що сиділа у візку із Фінном, що дивився за нею та Ого, який керував. Івар відмовився керувати. Він крокував позаду, бурмочучи. Я йшла поруч із Ого, намагаючись весело теревенити. Це був один з тих часів, коли я бажала, щоб я ніколи не назначала Івара моїм вибраним партнером. Але я не почувалася, що можу забрати назад моє слово, що я дала собі, тож я викинула це з голови та натомість думала, як нам пощастило втекти від небезпек Скарру, якими б вони не були.

Звичайно ж, дощило. Але дощ йшов короткими зливами, а між ним світило сонце. Того дня ми бачили більше веселок, ніж я бачила за все моє життя до цього. Вони дійсно виглядали милими над насичено-зеленою Бернікою. Одна – велика подвійна веселка – змусила нас обох, Ого та мене, закричати. Дві великі туманні арки. Тоді ми знову закричали, коли третя веселка ніжно засяяла, усередині інших двох.

– Я ніколи раніше не бачив таке, - сказав Ого.

– Це обіцянка богів, - сказав нам Фінн, коли три веселки зникли.

– Обіцянки, обіцянки! – кисло бурмотів Івар позаду.

Я сподівалася, що обіцянка була про те, що ми дістанемося узбережжя скоро, але це було не так. Земля продовжувалася та продовжувалася, після того, як ми повернули наліво на перехресті, і ми мали залишитися на ніч у готелі, знову. Чи ми намагалися. З якихось причин, він був переповнений, тож вони спрямували нас до будинку у селі, де ми провели ніч поруч із стадом корів. Це було дуже не затишно. Тітонька Бек майже не робила того, що я їй казала і мене нудило він гарчання на неї. Але їжа була хороша. Ми вирушили у досить хорошому настрої у дощ наступного дня і, коли хмари очистилися, ми знову побачили море, нарешті, дуже близько, між двома низькими пагорбами.