Чтение онлайн

— Здавайсь! Вилазі наружу! — крикнуло кілька з них і, станувши над землянками, спрямували на них свої кріси.

Червоноармійці були, мабуть, переконані, що заскочили нас зненацька, таки в землянках. Туди підбігло їх іще більше. В одній хвилині біля землянок зчинився такий крик, що його, мабуть, аж у Таценки було чути.

Вони безперестанку кричали:

— Здавайсь! Давай вінтовки! Вилазі, а то стрелять будем!

Тим часом підходило їх до землянок усе більше.

Уже не було ніякої ворожої розстрільної, а була купа людей, що збилася в одному місці, тільки ще десь зліва і справа чути було команду, видко, там не орієнтувалися, що те все значить. По боках ще осталися частини розстрільної.

Ситуація біля землянок ставала прекомічна. Большевики галасували, метушилися, наставляли кріси до землянок, але ніхто з них не хотів туди зайти, поглянути, чи в них є хто-небудь, чи нема нікого. Хто знає, як довго була би тривала ся атака криклива, коли б не з’явився комісар. Він влетів перед землянки з наганом у руці і наказав червоноармійцям перешукати землянки.

Усе складалося для нас якнайліпше. Вийшло все майже так, як ми надіялися. Большевики знайшли наш табор і поперли всі туди, щоби поглянути “как бандіти живут”. Певно, нікому з них тепер і в голові не було шукати нас дальше по Гощові.

Біля землянок роїлося від гострих шапок. Одні з червоноармійців поставали на покрівлях, а інші почали обережно підходити до входів і відслоняти заслони. Коли переконалися, що всередині нікого нема, загриміло:

— Ур-р-ра!

Аж тепер побідники почули себе безпечними і кинулися хто куди. Одні знімали завішене недалеко огнища на дереві м’ясо (його ми оставили навмисне), другі кинулися досередини землянок.

З напруженням стежили ми за землянкою, де були закопані бомби. Над нею і біля неї стояло до двадцяти червоноармійців. Три з них пустилися досередини. Нам видко було, як вони піднесли заслону на дверях, переступили, згинаючись, поріг і зникли в землянці. Один із большевиків придержував заслону, щоб товаришам було видко всередині. Тут підбіг і комісар, який був віддалився.

— Обіскать землянки, нет лі в ніх аружія! — приказав владним голосом і знову подався кудись убік.

Партизани взяли кріси до плечей. Кожний з нас шукав котрогось із салдатів при землянці, щоб посадити його на мушку “свойого кріса”.

Хтось шепнув:

— Гляди, зараз буде їм масляниця.

У напруженню, яке годі передати словами, ждали ми півхвилини. В тім покрівля землянки неначе піднялася, за нею показався стовп чорно-рудого диму, а потім розлігся оглушливий гук. Кількох большевиків вибух наче підкинув понад землянку.

Загриміли вистріли з двох сторін. Секунду стояли червоноармійці приголомшені, не знаючи, що діється. Та опам’ятання прийшло скоро. Червоноармійці ринулися в паніці тікати, як отара овець.

А ми слали в їх сторону кулю за кулею.

— Слава! — крикнув Колісник.

Ми вискочили з укриття і пігнали за утікаючими. Вистріли гриміли безперестанку і мішалися з криками втікаючої комуни.

— Вперед, хлопці, вперед! — кричали партизани, додаючи собі взаємно духу.

Ми впали в ліщину. Червоноармійці не привичні ходити по корчах і не знаючи добре дороги, моталися в корчах, падали або, скинувши шинелю, гнали, мов божевільні, у бік нещерівського лугу.Кого з них партизани допали, того востаннє бачили його товариші.

Зліва, де скрився зі своєю партією Овсій, стрілянина йшла ще сильніша. Вони мали большевиків на чистому лузі й стріляли їх, мов зайців.

За годину робота скінчилася, ми вернули до табору. Довкола чути було ще якийсь час зойки і стогони та прохання пощади ранених большевиків. Потім і те замовкло, тільки з Нещерова чути було большевицькі постріли. Пощо большевики тепер стріляли, Бог його знає!

Останнього прочухана біля наших землянок запам’ятала собі комуна добре. В Гощів від цеї пори з большевиків ніхто не показувався, а селяни розповідали, що красноармійці дезертирують, коли довідаються, що їх мають туди післати.

— І страху ж набралася собача наволоч, — розказують дядьки, — більше боїться, як чорт свяченої води.

Про останній наш бій з большевиками і про їхні великі втрати скоро рознеслася звістка по цілій Трипільщині. Дядьки потирали руки.

— Отак клятих кацапів вчіть, хлопці, розуму, — підбадьорювали вони нас при кожній нагоді.

Взагалі, наш останній вчинок викликав серед населення велике вражіння а в декого із селян і кров живіще заграла… Були й такі, що вже готовилися викопувати зі землі свої кріси і небаром пристати до нас.

Наші наддніпрянські брати, звісно, гарячі голови, і на “діло” пірвати їх не трудно. Протигетьманське повстання — це найкращий зразок цього, як легко на Наддніпрянщині піднімається те, що називається народньою стихією, як в одному дотепно вибраному менті можна цю великанську силу підняти на ноги.

Такий був тепер настрій і у Трипільщині. (…)

Крезуб А.Партизани. Спомини. II частина. — Львів: видавнича кооператива “Червона Калина”, 1930. — С. 77 — 112.

За все три года периодических пребываний Советской власти на территории Украины район Триполье, Ржищево, Макарово, Борисполье являлись и в настоящее время продолжают оставаться бандитскими гнездами.

Обращает на себя внимание то обстоятельство, что такой длительный период борьбы Советской власти с бандитизмом в этих районах до сих пор не дал возможности окончательно ликвидировать в них бандитизм.

Дальше — о принятии серьезных мер.

Предсовещания Раковский.

[Грудень 1921 р.].

Телеграфные сведения о положении в Киевской губернии и переписка с Киевским губсовещанием о мерах и ходе борьбы с бандитизмом. 12.03 — 12.12.1921. — Витяг. — ЦДАВОВУ. — Ф. 3204. — Оп. 1. — Спр. 45. — Арк. 6.

БАСАНСЬКИЙ Антон Васильович (1893, с. Щербанівка Трипільської вол. Київського пов. Київської губ., тепер Обухівського р-ну Київської обл. — 1927?). Лікар Дніпровської повстанської дивізії (1918 — 1919). Арештований 1927 року (Тут і далі фотографія стосується першого (верхнього) прізвища. — Ред.).

БАСАНСЬКИЙ Гаврило Мусійович (1887, с. Щербанівка Київського пов. Київської губ., тепер Обухівського р-ну Київської обл. — кін. 1940-х?). Учасник Визвольного руху в лавах Дніпровської повстанської дивізії. Один з керівників повстанського руху на Трипільщині після загибелі отамана Зеленого. Старшина загону отамана Йосипа Завзятого (1920). Арештований 1938 року.