Чтение онлайн

У серпні 1943 р. відбувся III Надзвичайний Великий Збір ОУН, у висліді Провід, очолений Романом Шухевичем, виніс рішення переформувати Краєвий Провід ЗУЗ на два: КП Карпатського Краю (Станіславівська і Дрогобицька, а згодом і Чернівецька області) та КП Львівського Краю (Львівська і Тернопільська області). Керівником УНС Карпатського Краю став сот. Олекса Гасин, а керівником УНС Львівського Краю — сот. Василь Сидор.

Також у серпні 1943 р. Провід видав дуже важливий наказ для КП ПЗУЗ переформувати свій КВШ на Військовий Штаб Головного Командування УПА (зустрічається теж назва: "Головний Військовий Штаб УПА"). Командиром УПА залишався далі полк. Дмитро Клячківський, тобто Краєвий провідник ОУН на ПЗУЗ, але шефом ВШ ГК УПА став не член ОУН, колишній полковник Армії УНР, Леонід Ступницький, на місце сот. В.Сидора. До УПА приєднались тоді ще інші кол. старшини Армії УНР: полк. І.Литвиненко, полк. Омелюсік та інші. Цим актом УПА стала формально (але не фактично) окремою формацією від ОУН. Коли бойова група Служби Безпеки ОУН під проводом Костя Цмоця визволила з німецької тюрми у Львові майора Дмитра Грицая-Перебийноса, то він знову перебрав функцію референта в Проводі ОУН і став керівником ГВШ ОУН. Майор Роман Шухевич очолив Бюро Проводу всієї ОУН, якому очевидно підлягали всі військові формації, зорганізовані за почином ОУН (УПА, СКВ, УНС, УПА-Південь, БУСА на Буковині). "Всі ці існуючі під кількома назвами військові формації були ввесь час центральне керовані одним осередком, Військовою Референтурою ОУН" [47]. Визріваюча структура національно-визвольного руху відповідала найважнішому рішенню III НВЗ ОУН, що ОУН має стати авангардом всенародньої визвольно-революційної боротьби.

Третій НВЗ ОУН злеґалізував "радикальні зміни в тактиці" і "визнав правильним перехід ОУН до збройних форм…". По думці ВЗ, "єдино політичне й мілітарне зорганізований нарід може зберегти себе…" [48]. Дослідник того періоду ствердив: "політична програма УПА була оформлена й прийнята саме на III НВЗ ОУН" [49]. В рамках прийнятої структури ОУН дала можливість всім особам, які бажали боротися за УССД, включитися до УПА, що розгорталася у справжню народню армію. Треба ствердити, що досить чисельна група людей, які формально признавалися до організації, очоленої полк. А.Мельником, включилися до УПА, бо їм боротьба за УССД присвічувала сильніше ніж льояльність ПУН-ові [50].

Одним із військовиків, післаних до УПА д-ром Кандибою-Ольжичем, був пор. Поль-Польовий, який очолив старшинську школу УПА на ПЗУЗ, а згодом був переведений до Карпатського Краю ОУН, де очолив старшинську школу "Орли" на місце сот. С.Ф.Хмеля, зі ступенем майора. Таке саме признання належиться старшинам-уенерівцям, які спочатку співпрацювали з Бульбою-Боровцем, але, коли усвідомили, що шлях ОУН-УПА є шлях всенародній і всенаціональний, то включилися до УПА. Також до УПА приєдналося декілька осіб гетьманських поглядів. Категорично відмовилися від співучасти в УПА ті особи, які, хоч деклярували себе прихильниками визвольної боротьби, то їм насправді особисті амбіції, провінційний патріотизм, партійна зарозумілість, практичний опортунізм були ближчі, ніж тверда революційна дійсність, що постійно вимагала риску життя.

Подані факти вказують на те, що ОУН правильно підійшла до творення УПА як всенародньої і націоналістичної визвольної армії. В боротьбі з окупантами України росли ОУН і УПА. Між ними витворилося таке відношення, як між Урядом і військом у кожній державі. Навіть прийнято вживати формулу "ОУН-УПА" з огляду на нерозривне пов'язання обох формацій, бо фактично обидві вони були невіддільні одна від другої [51]. Добрим прикладом якнайтіснішої співпраці між ОУН і УПА була конференція поневолених народів Східньої Европи і Азії, відбута в листопаді 1943 р. Політичним рушієм і керівником її була ОУН. Але багато практичних завдань приєднання до спільного фронту різних націоналістичних формацій виконала УПА.

Другим прикладом є ділянка розвідки: ОУН мала свою референтуру Служби Безпеки головно для політичного відтинку. Зате УПА мала аналогічний відділ для військового відтинку [52]. Органічне поєднання УПА з ОУН виразно бачимо в ділянці політичного вишколу й організаційних пов'язань. Політичний вишкіл в УПА був фактично ідентичний з таким же вишколом в ОУН, а організаційно всі відділи УПА були пов'язані з територіяльною сіткою ОУН [53].

Все більша інтенсифікація боротьби ОУН-УПА і німцями, росіянами і поляками примушували УПА до якнайтіснішої співпраці з ОУН. Дійсність змушували УПА бути боєво-збройною організацією.

Наказом ГВШ ОУН з 27 січня 1944 р. проведено чергові організаційні зміни. УНС на ЗУЗ переформовано в "УПА-Захід" під командою майора Василя Сидора-Шелеста (підвищеного УГВРадою до ступня полковника з датою старшинства 22.1.1946) [54]. Майор Сидор став рівночасно провідником Карпатського Краю ОУН. КВШ ОУН на ЗУЗ переформовано в "Штаб УПА-Захід" із шефом майором Василем Брилевським [55]. Краєвим провідником Львівського Краю був тоді Зіновій Тершаковець-Федір. Пост "Головного Командира" для керівництва всіми трьома розгалуженнями УПА взяв Роман Шухевич, голова Проводу ОУН, із ступенем підполковника. ГВШ ОУН переіменовано в "Головне Командування УПА" з Головним Військовим Штабом [56]. Шефом ГВШ УПА став член Проводу ОУН майор Дмитро Грицай, підвищений УГВРадою до ступеня генерала з датою старшинства від 1 листопада 1945 р. Дотеперішню "УПА" переіменовано в "УПА-Північ". Командир УПА, полк. Дмитро Клячківський, став Командиром УПА-Північ. Його заступником став майор Михайло Медвідь-Крем'янецький, а шефом Штабу УПА-Північ, переіменованого в "ВШ УПА", був далі ген. Л.Ступницький-Гончаренко. Клячківський далі залишився провідником Краю ОУН ПЗУЗ.

Ця організаційна структура залишилася в основному незмінною аж до 1947 р. Після втечі німецьких окупантів і з поновною окупацією України російськими агресорами, ОУН і УПА з усіми спеціяльними відділами, зокрема СБ, УЧХ та іншими, творили один суцільний моноліт, в якому різниці були оперативно-функціонального характеру [57]. В травні 1944 р. переформовано Буковинську Українську Самооборонну Армію (БУСА) в частину УПА-Захід. Влітку 1944 р. розв'язано команду УПА-Південь, а її військові відділи включилися до УПА-Північ, до УПА-Захід або у підпільні збройні відділи ОУН на ОСУЗ. В липні 1944 р. створено з ініціятиви та за апробатою ОУН та формально також — УПА — нову інституцію — Українську Головну Визвольну Раду, до якої приступили визначні українці, які не були членами ОУН. Степан Бандера визначив ролю ОУН у постанні УГВР в слідуючий спосіб: "ОУН творить хребет визвольної боротьби, як провідна політична сила, яка створила УПА і УГВР, і яка провідною залишилася до сьогодні" [58]. УГВР виконувала функцію підпільного революційного державного уряду, її створення можна порівняти до створення Українського Державного Правління в липні 1941 р.

В обох випадках ОУН була рушієм-промотором, але не мала претенсій до абсолютної влади в цих формаціях [59]. Таку саму настанову ОУН мала і щодо УПА: довести до оптимального розширення влади народу на різні групи суспільства, з якими ОУН могла знайти спільну мову щодо найвищого принципу — встановлення Української Самостійної Соборної Держави. Ні УГВР, ні УДП, ні УПА не були ніколи трактовані Проводом ОУН як підрядні слухняні сателіти й виконавці [60]. Всім нечленам ОУН у цих формаціях ОУН завжди Гарантувала повну волю вибору своєї особистої ідейно-програмової орієнтації щодо майбутнього ладу в УССД і її майбутньої державної політики [61]. Коли в Україну дійшла вістка, що німці таки випустили з концтабору Степана Бандеру, Ярослава Стецька й інших націоналістів, то Роман Шухевич, як голова Бюра Проводу ОУН, скликав в Україні, в лютому 1945 р., конференцію ОУН (бо не було змоги скликати Великий Збір). На цій конференції він запропонував, а конференція прийняла, здійснити зміни в Бюрі Проводу, а саме: на голову вибрано Степана Бандеру, другим членом — Ярослава Стецька, тобто Голову УДП, третім — його, генерала Романа Шухевича. Тим кроком Степан Бандера став через Романа Шухевича політичним провідником Української Повстанської Армії.

Після закінчення Другої світової війни в Европі Провід ОУН видав деклярацію, в якій дуже тверезо підійшов до питання дальшої української визвольної боротьби. З одного боку, ОУН відкинула капітулянтську позицію мельниківців і різних залишків давнішніх партій, а з другого боку, ОУН відкинула орієнтацію на швидке визволення. В деклярації читаємо:

Влітку 1945 р. постала польська комуністична держава, сателіт Росії. В її склад включено ті українські землі, що були на захід від т. зв. Лінії Керзона. Для оборони місцевого українського населення Провід ОУН зформував там окремий Краєвий Провід під керівництвом Ярослава Старуха-Стяга, якому була підпорядкована окрема формація УПА під командою Мирослава Онишкевича-Ореста. Від грудня 1944 р. до червня 1946 р. російські окупаційні сили в Україні провели три величезні офензиви проти ОУН-УПА, в яких брали участь біля одного мільйона озброєних напасників. Очевидно, що ОУН-УПА зазнали значних втрат. Але основні сили й основна структура зорганізованого руху збереглися. Наявним доказом були безперебійні бої й велика морально-ідейна перемога у виборах до Верховного Совєта СССР в лютому 1946 р., коли на заклик ОУН-УПА-УГВР мільйони українців збойкотували ці вибори. В червні 1946 р. відбулася в Україні чергова Конференція ОУН, в якій віддзеркалений непохитний, безкомпромісовий моральний рівень духу. Надії покладено на скорий вибух війни між Росією і Заходом, а тому вдержувано, на скільки це було можливим, структуру УПА оперування відділами середнього розміру (сотні) [63].

За свою величну провідницьку ролю у національно-визвольному русі підполк. Роман Шухевич був нагороджений в лютому 1946 р. підвищенням до ступеня генерала, на пропозицію Степана Бандери [64]. За завдання розформування більших відділів УПА і органічного поєднання менших відділів з ОУН відповідав і його успішно провів майор Олекса Гасин-Лицар, шеф ГК УПА, провідний член ОУН ще від 30-их років. За свої заслуги Гасин був підрищений до ступеня полковника. 30 травня 1947 року ген. Роман Шухевич, як голова Генерального Секретаріяту УГВР, видав для УПА і ОУН інструкцію, в якій повністю зрівняв членів ОУН і УПА в підпільній системі. Цю інструкцію можна трактувати початком процесу ідеологічної злуки УПА і ОУН в одну формацію.