Чтение онлайн

Всі посхоплювались з ліжок, припали до ілюмінаторів. В ту ж мить дужий удар струсонув «Фоку». Все загойдалось. Від несподіваного поштовху люди попадали на підлогу. Ось зараз крізь пробоїни ринуть потоки води, і тоді кінець «Фоці»… Але «Фока» продовжував рух. Він ішов рівніше, його не кидало з борту на борт, як раніше. Минула хвилина, друга… І всі почули голосну команду:

— Віддати якір!

З гуркотом у воду ринувся якір. Потім віддали другий. І корабель зупинився. Небезпека минула. Втомлений, важко переставляючи ноги, Сєдов зайшов до себе в каюту і, як був, не роздягаючись, повалився на ліжко. Матроси й учасники експедиції висипали на палубу. Всі старанно взялися наводити лад на «Фоці». Одні міняли вітрила, інші складали та прив’язували вантажі, що їх порозкидало під час шторму по всій палубі. Механіки борсались біля машини, лагодили помпи, відкачували з трюму воду. Теслярі укріплювали борти, ставили підпірки.

Усі працювали злагоджено і весело, відчуваючи, з якої біди визволив їх Сєдов.

— Ех ти, тюлень! — глузували матроси з рульового. — «На каміння йдемо! Рятуйся, хто може!»

— Та я ж, братця, — виправдувався той, — бачу: жене нашого «Фоку» прямісінько на Сухий ніс, на вірну загибель…

— Та хіба ж Георгій Якович допустить до цього! Як прокинеться начальник, велике спасибі від усіх нас сказати йому треба. Якби не він — потрапили б усі рибі на харч!

— Це вірно! — погоджуються всі і дружно беруться до роботи.

Наступного дня всток трохи притих. «Фока» швидко дістався Крестової губи. Там Сєдов перевірив точність корабельних приладів, поповнив запаси питної води і вирушив у дорогу.

Проте, тільки-но вийшли з губи, знову схопився шторм. Знову вимушена стоянка.

Згаявши ще одну добу, попливли далі на північ. Сєдов вирішив іти вздовж Нової Землі, поки це буде можливо. Поминули губу Сульменєва. Коли корабель проходив біля неї, учасники експедиції милувались величезним льодовиком, що сповзав просто в море.

Потім минули губу Машигіна. І незабаром досягли півострова Адміралтейства. Тут несподівано насунув туман. Все запнулося молочно-білим покривалом. Коли ж туман розвіявся, учасники експедиції побачили плаваючі по морю окремі крижини. А опівдні того ж дня все видиме спереду море було цілком вкрите кригою.

Наступного дня «Фока» увійшов у кригу. Сєдов повів його на штурм крижаної перепони.

Це було 13 вересня, на шістнадцяту добу після того, як «Фока» покинув Архангельськ.

ід! Скрізь, куди не глянь!

Ось уже кілька днів Сєдов бореться з кригою. Спочатку це було просто. «Фока» йшов, напнувши всі вітрила, і легко ламав крижану кірку. З хрускотом крижини розколювались, розходились, пропускали «Фоку» і знову сходились за його кормою. Але з кожним пройденим кілометром крига ставала міцнішою, щільнішою і вже не здавалася без бою. Доводилось йти вузькими протоками між крижаними полями.

Щоб легше знаходити такі протоки, Сєдов частенько залазив у бочку, прикріплену високо на щоглі, або видирався на ванти:

— Праворуч на борт! — лунала зверху його команда.

Рульовий швидко крутив штурвальне колесо праворуч, відразу в той бік повертав і «Фока». Але слідом лунала нова команда:

— Ліворуч руля!

«Фока» негайно повертав ліворуч. Знову команда «праворуч». Знову «ліворуч». Як повзе змія, звиваючись і петляючи між камінням, так просувався «Фока», пробираючись між крижин.

Але часом Сєдов не бачив навіть вузенької протоки або щілини: суцільне крижане поле розстелялось попереду.

Георгій Якович швидко спускався вниз. І починався штурм крижини. Добре, якщо крижина здавалась з двох-трьох ударів. Але найчастіше на вперту боротьбу з нею витрачались години.

— Малий назад! — командував Сєдов.

«Фока» подавався назад, неначе набираючись сил.

— Стоп!

«Фока» немовби переводив подих.

— Повний вперед! — командував Сєдов.

І «Фока», розігнавшись, кидався вперед, навалювався всією вагою, сокирою врубувався в кригу, з тріском кришив і підминав її під себе.

Суднова машина працювала на повну силу. Від ударів об лід все судно дрижало, як у лихоманці. Але з кожною секундою хід «Фоки» уповільнювався.

— Стоп! — неслась команда в машинний відділ.

І «Фока» зупинявся перед могутньою, нездоланною крижиною.

— Малий назад! — командував Сєдов.

І все починалось спочатку. «Фока» рушав назад. Розбігався. Таранив кригу. Зупинявся. Знову розбігався. Знову таранив — і кілька метрів шляху брав з бою. Стільки зусиль — і всього лише кілька метрів! А крига простягалась на багато десятків, а можливо, і сотень кілометрів. Без кінця і краю.

Сєдов бачив, що настає зима, важка, довга арктична зима. Звичайно вона починалась набагато пізніше. А в цьому році, як на зло, прийшла раніше належного строку. Ось коли позначилось на експедиції пізнє відплиття з Архангельська!

Але Сєдов не занепадав духом.

«Все одно, — вирішив він, — буду боротися до останньої можливості!»

Не знаючи втоми, вчепившись за ванти, Сєдов визорював серед крижин хоч би щонайвужчу лазівку. На гострому вітрі сльозилися очі. Від голосних вигуків стомлювалось горло, хрипнув голос.

Мінялись вахти. Матроси і механіки, відпрацювавши встановлені години, йшли відпочивати. На зміну їм приходили інші. Тільки Сєдов ніс вахту беззмінно. Терпляче керував кораблем, який довбав, кришив, таранив крижану перепону. І лише пізно вночі, коли вже зовсім неможливо було розгледіти обриси крижин і «Фока» зупинявся на ночівлю, — лише тоді Сєдов покидав місток і йшов відпочивати.

Але крига під впливом вітру і течій безперервно рухалась. Одні крижини тріскались і розходились. Інші наповзали на їхнє місце, громадилися одна на одну, терлись і бились об дерев’яну обшивку судна.

Неспокійним і коротким був відпочинок. Лежачи на ліжку з заплющеними очима, Сєдов прислухався до шурхоту крижин. А ледь починало світати, Георгій Якович, швидко вмившись, піднімався на місток. Голосно подавав команду, розбуджував тишу. І починався новий день напруженої боротьби з кригою.

Опівдні 15 верхня міцні торосисті крижини розступились, наче вирішили дати людям невеличкий перепочинок. Легко йшов «Фока» по неширокій протоці чистої води. З’юрмившись на палубі невеличкими групками, по двоє, по троє, матроси слідкували за його ходом.