Чтение онлайн

— Ой, дзвоніть, софійські дзвони, щоб люди не чули, як я милого цілую…»

Андре.Маrіnе! Скажіть! Це лише мрія, чи є до цього практичний шлях, реальна програма?…

Марина.Це лише мрія, музичний привид химерної дівчини. А втім — замість трикутного капелюха може ж бути гетьманська булава? Тоді це програма. На Україні. Ви заздалегідь формуєте загони вільного козацтва, я — організацію. Це практичний шлях. Щось чудне й не зрозуміле — правда?

Андре.Хай дівчина жде лицаря!

Марина.Так?

Андре.Лицар буде! Він уже на порозі.

Одчинивши тихо двері, я:

— Простіть!.. Я не спитавшись увійшов, — це привілей старців і закоханих…

Я бачу корнетову спину. Він навколішках, цілує її кінчик сукні. «Лицар прийшов. Він просить посвяти. Маrіпоп! Мила!» — чую я і, непомітний, іду геть.

Я повертаюсь до себе на горище. Мені неймовірно важко. Я не впізнаю речей. Все змінилося, померкло, посіріло. Навіть сонце на небі вже не сонце, а якийсь жовтогарячий пластир на рані. Скрізь запалення і біль.

Шепочу:

— Ну що ж… Ще хлопчиком колись гнався ти за мріями на паличці верхи і з розгону, пам'ятаєш, босою ногою на розбите гостре скло — до кості, до серця?… Як упав ти з палички-коня на сміття якесь, пам'ятаєш? Ну от! тепер з розгону з примрійного коня… Який смітник кругом! Невже ж весь світ лише смітник, а мрії — випари із його!.. Так, Луко, всі дороги в світі — це лише орбіти: якою б не пішов, все одно повернешся туди, звідки вийшов, — в яму. Різниця лише та, що коли народжуєшся — випадаєш з ями; вмираєш, то попадаєш в яму. От і все. Чого ж іти! Куди іти? Кружляти по орбіті?… (Підходжу до віконця).Кинутися вниз, чи що?… (Дивлюся).

Уявіть собі, друзі, вулицю старого губерніального міста, сонячний ріг будинку, хмарку над золотобанним собором, далеку «Марсельєзу». Сидить чистій. Співає:

В суботу і в неділеньку, Сказать би раз у раз, По вулиці гулялисі В штиблетах господа-с. А як прийшла свободонька, Вже вулиця не та-с: Нема, нема роботоньки З суботи й до суботоньки, да-да-с.

Підходить другий.

Сідає:

— Браво! Біс! Ви співаєте, як опера, що горить.

Перший.А ти квитка купив, що сів на цеє місце? Марш!

Другий.Ви не подумайте, що тут вам справді опера, а ви білетер.

Перший.Це моє місце.

Другий.Тепер свобода слова, совісті і місця.

Перший.Пишуть: «Пролетарі всіх країн, єднайтесь», — а ти що!..

Другий.Як прийшов єднатися, ну!

Перший (заспівав і затарабанив щітками).

Ой, чистю, чистю, чистю — Штиблети, як сонце…

Другий (ще голосніше).

А я й сонце вам почистю, Не то що штиблети…

Перший.Дак ти справді конкуренцію прийшов робити? Марш, кажу!

Другий.Ша! Он де конкурент… (Показує на Оврама).

Лізе Оврамз ящиком і щітками.

Другий.Дотепная є воєнна приказка: де два б'ються, третій не лізь. Правду я кажу, громадянине солдат?

Оврам.Я вже після бою — от і лізу.

Другий.Ви лізете туди, де всієї роботи не більше, як самому собі почистити ботинки.

Оврам.Гей, якби ж я мав таку роботу, то я б сюди ніколи не приліз!..

Я бачу, як людніє вулиця, голоснішає, ближчає «Марсельєза». За нею ніби пливе угорі хмарка од собору. На балкон виходять старий Пероцький. Нижче на ґанку Маринай Андре.

Марина.Подивіться, який день! Отакий дівчина замовить у бога день, як вийде зустрічати лицаря (спинивши рух Андре до себе).Цс-с-с!.. Дивіться, таток он — вийшов агітувати. Даваймо послухаємо! Начепив жовтоблакитну квітку — от комік!..

Перший (навстріч Ступаеві).

Ой, чистю, чистю, чистю, Вакса, як свобода!..

Другий

Сонце, бачите, блищить, як То моя робота!..

Ступай (виставивши ногу першому).Будь ласка!.. Та ба! Стривайте! Ви хто?

Перший.Як хто? Чистій.

Збирається натовп.

Ступай.Та ні! Якої нації?

Перший.Расєйської держави, звичайно-с!

Пероцький(з балкона).Браво!

Ступай (знявши ногу, до другого).Ви якої?

Другий.А вам якої треба?

Ступай (до Оврама).А ви?… (Впізнавши).А-а! Сусіда знизу! Оврам-котляр! Свій! Українець! Будь ласка!.. (Виставляє ботинки).

Марина(на ганку до Андре).Ну, не комік?

Андре.Це приклад нам!.. Хвалю!

Другий (до першого).Ви бачили такого малахольного?