Чтение онлайн

– І що ж вона буде робити тут? – недовірливо спитала я. Дивно, чому в мене не виникало такого питання стосовно Анджея.

– Нічого, – знизав плечима потенційний полігамник.

– Вона не зможе… – засумнівалася я.

– Ні, це спочатку не зможе, – він солодко потягнувся на ліжку, – але в силу своєї недалекості й стремління вчитися, вона на все погодиться. І звикне.

– Ага, просто скажи, що виконає будь-яку команду. Наплодив у кобіти умовних рефлексів…

– Ні, вона не така. – О Боже, зараз знову почне розсусолювати, яка вона «дерзкая» і все таке. Як вона побила якусь ліваху на дискотеці і як трахалася з якоюсь маніячкою-гречанкою під кокаїном. А потім, коли я скажу: «Ну от, вона гаки мене закатрупить!», він почне казати, що дівчинка зовсім не чорна (енергетично), що вона цілком нормальна і все у неї давним-давно пройшло й минуло.

– Ех, контраверсійність ім'я твоє, хазбенд мій… – зітхаю я й починаю розповідати страшні й правдиві історії гіпівських часів.

– Крім поширення венеричного щастя і буму молодих мам, ні до чого ті колонії кохання не призвели. Хіба що лиш до нового витка Всесильної Депресії.

– Угу, – погоджується він.

– Але, зрештою, заради експерименту й нового досвіду в житті я би на це пішла.

– Ти би на багато чого пішла заради свого досвіду… – він криво посміхається, натякаючи на мій нещодавній стрибок у гречку. Хоча ніякого стрибка там і не було, йому подобається так вважати. Часами його мазохізм перемагає його любов до мене, і тоді він пакує мої речі.

Скажімо, поки я, п'яна в дупу, відвожу додому приятелів-геїв, він виходить із себе через те, що я безвідповідально взяла його машину і безвідповідально вірю, що на випадок ментів він мене по-любому визволить. От наглота я, нє?! Водійського посвідчення в мене, ясна річ, нема. Ну, тобто, є десь, але його ще треба знайти. Не кажучи вже про довіреність на цей розкішний мерседес. Мій любий взагалі мені недовіряє – має, вочевидь, на те підстави. Дико боїться оформляти на мене щонайменшу власність. Все на маму. Мама надійна, мама хороша, мама – єдиний його друг. Я дуже люблю його маму. Себе часами не люблю, а її завжди. Отож, поки п'яна я розвожу п'яних геїв по хатах, він запихає мої лахи в рюкзаки й валізи. Лахів неприємно багато. Я морщуся – моє перманентне відчуття бездомності ускладнюється наявністю баласту.

– Все, тут усі твої речі, – каже він. Обличчя навдивовижу бліде.

– Га? – не розумію я. Ба навіть переживаю шок. – це ж бо чого? Можна, я хоч і переночую тут?

– Ні, вали ночувати до своїх друзів. До геїв іди, до поетів… Іди. Зараз викличу таксі.

– А можна я па машині? – тиць-пиздиць і питаю я. Він трохи припухає від такої геть не романтичної наглості.

– Чому? – знову питаю я, щоби заповнив дурнувату паузу Мені й насправді страшно Він починає перелічувати свої образи «ти ставишся до мене, як до тупого предмета, як де кретина, а твої друзі сидять І вийобуються тут у мене вдома, показують, які вони мудрі й начитані!» (ааааа!!!! Я перебувала в такому темному канабісно-алкогольному отруєнні за тим столом, що запам'ятала хіба що наявність стола ), «ти не буваєш щирою», «ми ніби вдвох із тобою, але ти ніколи не поводишся так, ніби існую я!», «інтимні речі, про які нібито знаю тільки я, ти розказуєш геть усім – найлівішим своїм знайомим мальчікам і читачам твого грьобаного журналу!»

Я мовчу Не так від своєї мудрості чи стервозності Не так від того, що погоджуюся з ним – з образою номер один зовсім не погоджуюся більшість моїх «друзів» І в бук йому не вперлися – як від того, що в мене вже починаються вертольоти, й обертати в такому стані язиком стає все важче

– Гм… – видушую з себе в кінці кінців – то ти таки хоч, щоб я пішла… Ну чому ж? – кажись, іще раз питати – це вже явний перебір, а він, як відомо, горить.

– Того що в мені вже все перегоріло!
– о, точно, горить – В мене до тебе вже нічого нема!!!

Аргумент вагомий. Мене від нього хнюпить. Іду й покірно мацаю ручки валіз зі своїми дахами Роблю поступальні рухи «Бурлакі на Волгє» до дверей. Тут він, ясна річ, кидається до мене, хапає за руки. І шепоче, що, звісно, ще на ніч я зможу залишитися.

Приходить ранок. Всі мої лахи в валізах. Зібрав таки все – до останньої дрібнички.

Відтак любов бере своє назад. І він розпаковує мої речі. Після цих пакунків-розпакунків я довго не можу нічого знайти. Йому доводиться виконувати для мене функцію Сtrl+F. Відтак мій любий починає тихо просити одруження [9] . І про від'їзд у далекі краї. Я погоджуюся на все: і на від'їзд, і на одруження. Точніше, кажу подрузі так

– Він попросив мене вийти за нього Я ввічливо відмовилася

– Тю, так сходила би Розказала би нам, як воно там, – каже вона. Сама поміж тим аж ніяк «сходити» не хоче, хоч і зустрічається зі своїм «пупсіком» уже руський мєсяц. Чим ближче ти до цифри 25, тим менше тебе вабить вся ця паті зі священиком і двоюрідними сестрами, що їдять холодець за святковим столом якого-небудь винайнятого твоїми батьками піонерського табору «Лаванда». М-да… А далі – гірше. Зважившись на покупку вібратора й знайшовши роботу, яка хоч частково вдовольняє її захланні матеріальні запити, жінка доходить висновку, що А НАФІГ УЗАГАЛІ МЕНІ ЧОЛОВІК. Однаково якесь примарне чисте кохання залишилося жити у п'ятому класі чи, в кращому випадку, на першому курсі універу, а зараз працює «в конторі сраним інженером». А коханця – чи й коханку – знайти не проблема. На короткий час і щоби не готували бездарного їдла на твоїх закиданій книжками кухні. Да… Мрачно… Що ж, далі буде (було би?) видно А поки

– Виходи за мене Будь моєю. Все зроблю для тебе. Давай утечемо далеко-далеко. В тебе буде все.

(Тобто, обіцяє стати, гм… Коротше,

Я не хочу, аби таке ставалося з Аскольдом! Я ж його типу люблю. Я дуже ніжно ставлюся! до нього як до особистості, а він хоче на нас п'ялити якісь там суспільні моделі…) Однак через день:

– Я боюся тебе. Я хочу спокою… Видно, старість прийшла… – (ага, в 31 рік. Тук-тук, я ваша, блядь, старість!) – Я тут… у неї. – (мається на увазі колишня дружина: «свята», «сильна», «неї щасна» і, що ще нудніше, НЕ кохана. Але ж СПОКІЙ зато!) – Знаєш… Вона – мій єдиний другі Вона єдина, хто мене любить… Це тільки ти! своїх ексів посилаєш під три чорти з кінцями…! Уті ж мої путі. Мир бездоганний. Світі благородства.

– І так день у день. Туди-сюди, сюди-туди. Ліпше би вже лахи мої й не розпаковував, бої дідька лисого я потім можу щось знайти після! його «прибирання».

– Я тікаю. Я не можу так… Я знову прав читав твої листи. Ти знову обманула…

От. Саме так і говорить, щоразу із трьома! крапками на кінцях. Не розуміє мене і неї хоче цього робити. Правильно – кому, на фіг, І цікаво копирсатися у чомусь до кінця зрозумілому? Краще вже копатися в купі гівна, сподіваючись витягти з нього лялю. Це вже ж просто мітологія китайська, ги-ги-ги.

– Хочу бачити тебе іншою. А бачу те, що є.

Ха– ха-ха! Я єво слєпіла із таво, шо била!!! Тобто, навпаки. Соррі, соррі, коханий, за невідповідність твоїм сподіванням. Але… колись) ти ще скажеш за це велике «дякую».

– Я люблю тебе, ти знаєш. Всьо, Аmen.

много лет назад я сидел на подоконнике многоэтажного дома где-то в полной жопе напротив меня сидела девочка с которой у меня тогда был роман она болтала со своей подругой о всяких глупостях а я сидел гладил ее по спине по животу и понимал что я тут просто наблюдатель что меня собственно с ними нет что я безусловно важен т.е. как составляющая этой картинки без меня она бы была неполной нельзя было бы вот так вот расслаблено болтать курить и т.д. и вдруг у меня пронеслась такая мысль неприятная что собственно мне все это нахер нахер не нужно ну вот конкретно вот это все эта кухня эта девочка эти сигареты а нужно только вот это ощущение смотреть из окна и гладить девочку чтобы это вот ощущение у меня запечатлелось в голове чтобы потом когда-нибудь через много лет я бы смог это ощущение вспомнить и написать т.е. мне показалось что я просто использую своих друзей для своего удовольствия но я не с ними я бля снова таки картинка потом правда я откинул эту мысль с девочкой этой ничего не вышло она ушла к другой картинке а я жутко переживал много месяцев пил страшно считал что девочка эта вся моя жизнь от и до а сейчас сейчас я помню вот ту кухню вид из многоэтажного дома девочку подростка и то как я глажу ее по спине по животу и выше картинка запечатлелась очень очень остро

Одній дівчинці якось наснилося, що вона мене пристрасно цілує. Так собі цілує, впивається своїм ротом у мій, аж раптом відчуває язиком, що у мене в роті повно трави. Вже й не знаю, що там та трава робила – метафорично росла чи трохи непрактично сушилася, але сон її здався мені дуже гарним. Фітоаутентичним.

Дівчинку звуть зовсім по-людськи. Олею. А от є в мене друг, якого звати просто Фікус. І навряд чи хтось згадає його метричні дані. Фікус іст айн фікус, та й усе. Хоча йому, напевно, більше пасувало би назвисько іншої рослини. Такий він весь тонкий, голубокровий, інтелектуальний, лінивий і йобнутий. Одного разу три доби поспіль на гойдалці катався. Міліція силою знімала.