Чтение онлайн

– Я виявила цi слiди, а тепер повинна братись до ботанiки?! обурилась Алена.
– До того ж мої апарати лежать десь у пiску... Признайтесь: ви просто боїтесь за мене?

Навратiл знизав плечима:

– Ходiмо краще готуватись до майбутньої розвiдки. Йдеться не тiльки про слiди. Я не дуже вiрю у ваших квартян...
– Перед лiтаком Навратiл зупинився i здивовано пiдвiв густi брови.
– Ви йшли останнiм, Краус? То було не дуже обачно - лишати дверi лiтака вiдчиненими.

– Я справдi йшов останнiм...
– збентежено вiдповiв Краус.
– Але дверi я зачинив, пам'ятаю твердо. Може, вiтер...

– Вiтер?
– перепитав академiк.
– Але ж зараз повний штиль!

Краус швидко забiг до лiтака.

– Погляньте, тут хтось був!
– показав вiн на розкиданi по пiдлозi чашки, якi пiсля снiданку лишились на столi.
– Мабуть, сюди проникла якась тварина, бо мисляче створiння їх просто забрало б... Але постривайте: одна, двi, три...

– Чотири!
– охнула Алена.
– Двох не вистачає! Так, двi чашки зникли, i знайти їх не вдалось.

– Може, справдi квартяни?
– неначе сам себе запитав Навратiл. Вiн вийшов з лiтака, пильно роздивився навколо.
– Еге, друзi, та тут слiди! Такi самi, як i отi, в джунглях!..
– академiк пройшов кiлька крокiв i знизав плечима.
– А ось тут вони зникають, - так, нiби загадкова iстота випарувалась у повiтря...

Це здавалось неймовiрним, але кожен мiг переконатись на власнi очi: слiди зникали там, де вони мусили бути найвиднiшими.

– Що ж це за iстоти? Може, вони для нас небезпечнi?
– мiркував уголос Краус.
– Чи мають вони зброю?

Груберу, який понад вiсiм рокiв тiшив себе думкою про зустрiч з квартянами - "майбутнiми рабами",- стало страшно.

– Може, нам з Краусом слiд одразу ж узятись за ремонт лiтака? звернувся вiн до Навратiла.
– А ви тим часом оглянете околицi. Не виключено, що незнайомi iстоти мають житло десь недалеко вiд нас.

– Це слушно, - погодився Навратiл.
– Ми вирушимо в дорогу негайно.

Крiм механiчних пилок та найнеобхiднiших приладiв, вирiшили взяти й зброю - звiсно, про найгiрший випадок. Слiд було уникати будь-яких конфлiктiв, берегти природу й життя незнайомих тварин та iстот.

Що глибше просувалась у джунглi невеличка експедицiя, то важчою ставала дорога. Слiди загадкового створiння незабаром загубились у хащах.

– В цьому напрямку ми далеко не проберемось, - сказав Северсон, що йшов перший.
– До того ж ми не натрапили досi нi на одну рiч, яка свiдчила б про будь-яку цивiлiзацiю. Тут немає навiть протоптаних стежок. Мабуть, краще повернутись до моря й вирушити в глиб континенту рiчкою, яку ми бачили недалеко звiдси.

– Вiрно, - погодилась Алена.
– Понад рiчкою можна швидше виявити яке-небудь селище.

Групка звернула праворуч, продовжуючи продиратись крiзь плетиво лiан. Хащi були такими густими, що довелося ввiмкнути кишеньковi лiхтарики. їхнє свiтло в кiлькох мiсцях потривожило дивних дрiбних птахiв. Трiпотливим льотом вони втiкали вiд небажаних гостей у крони дерев. Поки що це були єдинi живi створiння, з якими зiткнулась експедицiя.

Години через двi, подолавши хiба метрiв триста, вченi несподiвано вибрались на узлiсся. Вони стали на березi рiчки, про яку згадував Северсон, i з захопленням дивились на чуднi рослини, що коливались над гладiнню води.

– Таких прекрасних i таких величезних квiтiв я ще нiколи не бачила! вигукнула Алена.

– Хочеш, нарву тобi букет?
– запропонував Северсон Вiн схопився за найближчу рослину, але вона, як гумова, вигнулась у нього пiд рукою. Велика квiтка опустилась майже до землi i одразу ж знову пiднялась.

– Надзвичайно!
– здивувався Мадараш.
– Скидається на те, що вона плаває в повiтрi.

– Мабуть, вона легша за нього, - мiркувала Алена.
– Зараз ми перевiримо, чи так це?

Дiвчина витягла з сумки механiчну пилку i перерiзала стовбур на рiвнi своєї голови. Велика квiтка легенько затремтiла i, як повiтряна куля, повiльно попливла догори.

– Неймовiрно!
– вигукнув Северсон.
– Я почуваю себе, як увi снi.

Вiдрiзавши шматок стовбура, Алена уважно розглядала його крiзь збiльшувальне скло.

– Таємницю вiдкрито! Такий букет можеш менi вiльно нарвати, Лайфе! Його буде легко нести, бо клiтини цiєї рослини наповненi якимсь легким газом.

– Лишiть поки що цей букет, нарвете, коли повертатиметесь, голубчики!
– зауважив Навратiл.
– Незабаром нам, мабуть, будуть потрiбнi вiльнi руки. Сюрпризами тут хоч греблю гати.

Як i запропонував Северсон, далi вирiшили продовжувати подорож рiчкою. Мадараш видобув з рюкзака гумовий човен i наповнив його киснем з балона скафандра. Северсон дбайливо поскладав речi членiв експедицiї.

– Мене вражає, що рiчка тече не праворуч, в напрямку моря, а в зворотному напрямку, - сказав Навратiл, коли човен вiдплив уже досить далеко.

– Мабуть, в цих мiсцях вона робить крутий поворот, - припустив Северсон.

Пливли повiльно: гребти проти течiї було важко, а до того ж їм хотiлося краще розглянути пралiс обабiч рiчки. Береги її в багатьох мiсцях були зовсiм не прохiднi; над водою схилялись могутнi, химерно покрученi дерева з великим товстим листям. На превелике їх здивування, рiчка текла увесь час рiвно, без будь-яких закутiв.

– Чи не зрадила мене здатнiсть орiєнтуватись?
– крутив головою Мадараш.
– Ми увесь час пливемо проти течiї i в напрямку моря.

– Нi, до моря не доберемось, - показав перед собою Навратiл.
– Рiчка, звiсно, повертає. Б'юсь об заклад, що за отим он вигином ми повернемось на сто вiсiмдесят градусiв та й попрямуємо в глиб континенту.

Коли б академiк справдi побився об заклад, вiн неодмiнно програв би. За поворотом джунглi розступились, перед здивованими мандрiвниками з'явилось море.

– От так штука!
– вигукнув Северсон.
– Виявляється, рiчка не впадає в море, а витiкає з нього!.. Ну, що ж, таємниця розгадана.

– Не розгадана, а тiльки виявлена. Але нам, я гадаю, ця квартянська особливiсть нiяк не перешкоджатиме, за течiєю буде плисти легше, - правда, друзi?
– весело сказав Навратiл, беручись за весла.
– Отже - вгору, а власне, вниз, в глиб континенту!

Вiдтепер мандрiвники попливли значно швидше.

Рiчка незабаром покинула прибережну рiвнину i потекла долиною помiж скелястих схилiв. Ще кiлька кiлометрiв її облямовували джунглi; вони все рiдшали i, нарештi, зникли зовсiм.

Мiсцевiсть тут була пустельна, мертва. Тiльки де-не-де понад рiчкою височiли яскраво-зеленi рослини, схожi на очерет. То тут, то там в рiчку водоспадами котились з гiр бурхливi струмки.

– Навряд чи зустрiнемо ми тут квартянське селище!
– сказав Северсон з сумнiвом.

– То давайте видеремось на оту он гору, - запропонувала Алена. Можливо, побачимо щось цiкаве, а може, виявиться вигiдна мiсцина для нашого майбутнього житла.

Пропозицiю Свозилової схвалили. Мандрiвники пристали до берега, човен склали в рюкзак i продовжували подорож пiшки.