Чтение онлайн

Писар. Се­вас­тян Са­вватьєвич.

Старшина. Все рівно! Поз­вольте ва­шу пля­шеч­ку, ще й я по­час­тую ва­шу ку­ма­сю!

Писар (дає пляш­ку). Пер­ме­те!

Пріська. Ой, це вже бу­де ба­га­то!

Стар­ши­на. Не бу­де ма­ло! Мер­ле­те! (Час­тує).

Пріська (хильну­ла). З на­шої сест­ри лас­кою все можна взя­ти. (Сміється). От я вже й п'яненька…

Стар­ши­на. А по другій ще від ме­не?

Пріська. Та вже лий­те, ку­ди три, не­хай вже й четверта до­га­ня. (Ре­го­че).

Старшина (па­ли­ва). Ану хильніть!

Пи­сар. Ай мо­ло­дець, Ва­силь Ми­ро­но­вич! (Іде до дверей). Гей! Хто там? На пляш­ку, піди в ши­нок і при­не­си ще дві.

Старшина. Ану, сміліше! (Хо­че поцілу­ва­ти Пріську).

Пріська (б'є йо­го по гу­бах). А тпрусь, му­рий!

Пи­сар. Ва­силь Ми­ро­но­вич, нельзя! Ку­ма, по­чи­най пісні, та­кої, щоб аж… (Співа).

Гусар на шаб­лю об­пи­рав­ся, В глу­бо­кой гор­дості сто­яв!

Старшина підспівує.

Пріська. Не вмію я та­кої! Ой, я вже п'яна. (Ре­го­че).

Писар. По­чи­най своєї! А ми з Ва­сильом Ми­ро­нови­чем підтяг­не­мо.

Пріська (співа).

Ой ви­пи­ла, ви­хи­ли­ла, Са­ма се­бе пох­ва­ли­ла, Бо я пансько­го ро­ду, П'ю горілку, як во­ду. (двічі) Ой мій ми­лий умер, умер Та в ко­морі ду­ду за­пер, А я пішла му­ки бра­ти Та й по­ча­ла в ду­ду гра­ти. (двічі) Ой ти, ду­да ж, моя ду­да! Я мо­ло­да сю­да, ту­да! Навприсядки та в до­лоні, Пішла му­ка по ко­морі. (двічі)

Риндичка і Га­ра­сим.

Риндичка. Бач, який во­ни тут доп­рос бе­руть!

Старшина (до Рин­дич­ки). Ми­рись, ста­ра, за­раз мені! А то я те­бе, чор­то­ву ко­чер­гу!.. Знаєш ме­не: по щу­чо­му велінню!..

Писар. Об чом спор? На ос­но­ванії якої статті?

Риндичка. Вис­лу­хай­те ж ме­не, Ше­лес­тян Са­ла­то­вич!

Писар. Се­вас­тян Са­вватьєвич!

Риндичка. Ой ба­теч­ку, не ви­мов­лю ж я! Що во­на тільки зро­би­ла! Ви тільки по­ду­май­те! (Шеп­че йо­му на ву­хо).

Пріська. Не гнівіть бо­га, ба­бо! Чи я б та­ки сти­да не ма­ла?

Писар. Та не мо­жет бить! Чис­тоє го­ре!

Гарасим. Нас­то­ящий ка­ла­вур!

Пріська. Що я по­вер­ну­лась до вас по­ти­ли­цею - це прав­да, а ос­таннє…

Старшина. По­миріться за­раз! Ви ж та­ки сусіди. Го­лос за две­ри­ма: "На­те горілку".

Старшина. От і ми­ро­ва підоспіла. Це вже на­ша! (Бе­ре пляш­ки). Ану, хто мо­торніший, час­туй, бо я вже роз­ва­рив­ся.

Гарасим. Поз­вольте, я спов­ню… Хіба у нас зем­ля без­роз­суд­на?..

Писар (бе­ре пляш­ки). Смир­но! Сідай, ста­ра! Біля ста­рої - ку­ма­ся! Лав­ку сю­ди при­суньте! Так. Ва­силь Ми­ро­но­вич на по­чот­ное мєсто, біля ку­масі, по­жа­луй­те! Га­расько - тут!

Гарасим. Сів… вер­но!

Писар. Ку­ма­сю, поцілуй­те­ся з ста­рою!

Пріська (ре­го­че). Чо­му й не поцілу­ва­тись?..

Риндичка (з пла­чем). Ти ду­маєш, що мені те­бе не жал­ко? Ти ж та­ка мо­ло­да та хо­ро­ша, та як та сиріточ­ка!.. Ніко­му те­бе ні при­го­лу­би­ти, ні по­жа­лу­ва­ти.

Писар. Годі, ста­ра! Цілуй­тесь!

Гарасим. Цілуй­тесь… На­чалст­во ве­лить! Цілуй­ся, чор­тові со­ро­ки… Нас­то­ящой ка­ла­вур з ними!

Баби цілу­ються.

Писар. От і ша­баш! Ну, за мною! (По­чи­нає співать, за ним всі).

Во са­ду лі, в ого­роді, Во са­ду лі, в ого­роді Пташечки по­ють. (двічі) Ой там наші ро­ди­телі, Ой там наші при­ятелі Горілочку п'ють. (двічі)

(Частує Пріську.)

Ан­то­нов­на на­ли­ва­ють…

Пріська. Ми­ро­но­вич ви­пи­ва­ють…

Гарасим. На многі літа!

Всі. Многі літа, многі літа! і т. д.

Пріська (час­тує стар­ши­ну). Те­пер вже і ви ви­пий­те від ме­не дві!..

Старшина (зовсім вже п'яний). Бла­го­да­рю покор­но… Од вас з ов­до­вольствієм! (П'є дві).

Писар. Ва­силь Ми­ро­но­вич! Ду­ша моя, не ва­ли­сь!

Старшина. Дер­жусь, ще воз­со­дер­жу­юсь!.. Прісю, поцілуй ме­не! Поцілуй на­чалст­во!..

Пріська. Не­хай як ви­яс­ниться! (Час­тує Риндич­ку).

Риндичка. Чи я ж те­бе та й не жа­лую, моя го­лу­боч­ко! Завт­ра прий­ди до ме­не, я тобі і бу­рячків, і капус­точ­ки, і кар­то­пельки!

Гарасим. Ста­ра, не за­дер­жуй чар­ки: мо­же, ще хто хо­че ви­пить…

Риндичка. У ста­ро­ви­ну не так співа­ли. (Співа).

Ой хто п'є, то­му на­ли­вай­те, Хто не п'є, то­му не да­вай­те, А ми бу­дем пи­ти І бо­га хва­ли­ти І за вас, і за нас, І за неньку ста­реньку, Що нав­чи­ла нас Горілоч­ку пить по­ма­леньку. Ой, хто п'є, той кри­виться, Хто не п'є, той ди­виться. А ми бу­дем пи­ти і т. д.

Писар. Ва­силь Ми­ро­но­вич! Захріп… Е, шко­да!

Га­ра­сим. Бо їм кло­по­ту, нас­то­ящой ка­ла­вур!

Ті ж і сто­рож,

Сторож. Коні го­тові!

Писар. Сьогодні вже годі їха­ти по ре­визію!..

Сто­рож. То це знов коні сто­яти­муть?

Пи­сар. Не твоє діло. Вне­си сю­ди дзвінок!