Чтение онлайн

Кадриль повернувся на свiй пост, а Китичка щиро взявся до роботи. Вiн так старався i моторно повертався, що незабаром повiтря зробилося чистiшим i дихати стало легше.

– А ти, Ейноро, - знову не змовчала референтка, - могла б теж не бути дармоїдкою. Шановний начальнику, - звернулася до Кадриля жаба, - прошу пробачення, що я, будучи вашою референткою, наказую iншим, але далi не можу витримати.

– Прошу наказувати, - приязно кивнув головою начальник.

– Дякую, - кивнула й референтка.
– Ти, Ейноро, так хутко пошила свою спiдницю, що могла б i зараз узяти голку з ниткою й пришити гудзики до пiджака унiформи нашого начальника... Китичко, якщо ти вже крутишся по салону, вiзьми у начальника пiджак i передай швачцi.

– Ось... передай, - повторив начальник, скидаючи пiджак. I справдi, яка тямуща органiзаторка ця Легарiя! Начальниця з неї поганенька, як помiчниця начальника, вона просто незамiнна. Лише їй однiй було в головi спасти унiформний пiджак, чудовi гудзики, i ось зараз, сама гола, а iз шкури пнеться, щоб тiльки в начальника все було!.. Хiба ж не друг?

Вiдчуваючи, як зростає її значення, Легарiя скромно опустила голову, а тим часом тоненькi Ейноринi пальчики, немов рибки, снували бiля виблискуючих золотом гудзикiв. Вона мiцнiше пришила i гудзичок на внутрiшнiй кишенi, що тримався на однiй ниточцi, i, поки Китичка кiнчив чистити пилососом салон, пiджак знову гарно лежав на фiгурi начальника.

– Нарештi, - вiдкинувся в крiслi Кадриль.

– А дякую сказати не треба?
– запитала Ейнора.

– Ну так, дякую, звичайно, дякую, - схаменувся начальник й одразу пригадав, як його референтка, повертаючи йому пiджак i гудзики, нiякої подяки за це не вимагала. I справдi, керуючи, ти бачиш значно ширше i розумiєш набагато глибше!

Наче вiдгадавши його думку, референтка промовила:

– Ейноро, хiба можна розмовляти з начальником таким тоном? Наш начальник уже десять разiв доказав, що вiн умiє бути справжнiм джентльменом, то що ти ще хочеш?

– Хочу, - гордо заявила Ейнора, - щоб i на одинадцятий раз вiн був джентльменом! I хочу, i вимагаю.

– Хай, - iронiчно пiдморгнула начальниковi референтка, - хай це буде критика знизу.

– Я не низ!
– ще гордiше виструнчилась Ейнора.
– Внизу бувають лише пiдлабузники та нiкчеми!

Легарiя iз лютi аж рота роззявила, та в цю мить заговорив Китичка:

– Кадрилю, начальнику, менi знову прийшло в голову, що я мiг би iз вашого пiджака висмоктати пилососом пил... Вiн весь у пiску.

– Добре, що догадався, бо я сам уже збирався просити, - кивнув головою начальник.

Китичка з шлангом пилососа почав хутко крутитися бiля того начальникового рукава, який був з тiєї сторони, де вухо. Песиковi страх як хотiлося розповiсти своєму друговi всю правду про квiтку, про зламане її стебло i про опалий цвiт... Ох, як здивується друг, тiльки й буде вигукувати: "Оце тобi... оце тобi так!.. А далi? А що було далi"; а далi вiн розкаже йому про птаха iз попелу i про суть, про найсуттєвiшу суть i ще... ще скаже друговi, що Ейнора... що вона нiби морська мушля: зверху твердувата, та коли її нiжно погладиш - так нiжно, як i вiн, Кадриль, колись погладив велику квiтку, тодi...

Отак роздумуючи, Китичка устиг обчистити товаришевого рукава майже до плеча - i рукав забiлiв як снiг. Вичистивши плече, песик узявся за блискучий погон i чим ближче пiдступав до вуха свого друга, тим бiльше сяяли у нього очi.

– О Кадрилю, - нарештi зашепотiв друговi у вухо, - яку новину я тобi скажу!

– Що!
– радiсно пожвавiшав друг.
– Знайшлася планшетка?

– Нi...
– знiяковiв Китичка.

– То що?
– запитав Кадриль, усмiхнувшись iз спантеличеного виразу товариша.
– Викладай усе, що маєш!
– пiдiгнав по-дружньому, просто, як колись бiля вогнища.

Китичка знову з довiрою наблизився до вуха:

– Я про квiтку, про велику квiтку.

– Чи не про ту, яка мене пiдняла до самого корабля?
– уточнив Кадриль.

– Так, друже, саме про неї. Ти ще не знаєш, що вона врятувала тебе... тебе врятувала...
– заговорившись, песик не вiдчув, як вiн кiнцем шланга ткнув товаришевi за комiр - ...але пожертвувала...

– Обережнiше, - буркнув Кадриль, - менi коле в шию.

– Пробач, - песик перекинув шланг на спину пiджака.
– Квiтка тебе врятувала, у неї стебло потоншало... так потоншало, що...
– шланг пилососа ненароком перескочив до вуха Кадриля.

– Я й сам знаю, що потоншало, - сказав начальник, вiдштовхнувши шланг геть вiд себе.

– Але ти... ти не знаєш, що воно потоншало, що... зробилося, як нитка, тоненька нитка...

Китичка сподiвався, що ця iсторiя у нього вийде набагато доладнiше. Пилосос гув, вiн водив увесь час шлангом, важко було послiдовно говорити, слова заплiталися, i вiн не тiльки не наближався, а навiть вiддалявся вiд сутi. Ах, там, бiля вогнища, у затишнiй шапцi, вiн би все виклав одним подихом, а тут...

– ...i тому... тому цвiт вiдломився i впав на землю, - насилу закiнчив песик.

– Звiдки ти знаєш?
– недовiрливо набурмосився начальник.

– Менi сказала Ейнора, а Ейнорi - пiлот.

– Оце тобi! Пiлот каже Ейнорi, а менi - нi слова. Дивно.

– Але хiба важливо, що дивно, - притулився йому до вуха песик. Важливо _суть_.

– Що ти сказав?
– недочув начальник, бо iз шланга гуло йому над самим вухом.

– Кажу, що неважливо те, що дивно... важливо, що квiтка спасла тебе, а сама загинула, i тому ти лишився її боржником. Так, боржником i навiть сам не знаєш... i що iз попелу... знову живий... живий птах...
– важко пiдбирав пiдходящi слова песик i при цьому знову ткнув кiнцем шланга начальниковi у саме вухо.

– Ой!..
– крикнув Кадриль.
– Ти що, ошалiв! Останнє вухо вириваєш!

– Про... про... ба...
– заїкаючись промимрив песик i зачепив за герб на шапцi.

– I герба не виривай, - штовхав песика вiд себе Кадриль.
– Геть!

– ...ба... ба...
– Розгубившись, песик повернув шланга на себе i вiдiрвав з носика половину пластиру.

– I я прошу пробачення, - втрутилася референтка, - але бiльше я спокiйно не можу дивитися, як фiзично калiчать нашого начальника!..

– Ого!
– з насмiшкою сказала Ейнора.

– Як можна, - не вгамовувалась i далi референтна, - так фамiльярно поводитися, не вiдчувати дистанцiї! Фi!

– Зауваження зовсiм справедливе, - пiдтвердив начальник.
– Ти, Китичко, останнiм часом зробився дуже фамiльярним!

– Але я не знаю, що таке фамiльярнiсть, - жалiбно сказав Китичка, нарештi опустивши шланг пилососа на пiдлогу.

– Якщо не знаєш, то поцiкався у моєї референтки, - пояснив начальник.

– Ого!
– ще голоснiше пирхнула Ейнора.