Чтение онлайн

Коли надто довго скопичувати в собі деструктивні емоції, страждання, внутрішні верещання та інше гівно, і нічого з того не випускати в атмосферу, в якийсь момент обовязково розродишся в лабета СУББЛЮВАЦІЇ. (А у Фройда були класні окуляри).

А чо в тебе, вуйчику, руки трусяться?

Та бо то година пізна вже, дванайціта ади!

Ти б, вуйчику, ліпше дхаті йшов...

Та вже йду собі з Богом... Та й ти, дівочко, по ночіх би-с мо не ходила...

А мені, вуйчику, по ночіх, та як тобі з Богом...

Лупленою дорогою зацебенів дощ. Карпатський, брунатний, холодний і невидимий. Дівка щільніше насунула капюшон на лоба і пішла штрикою в бік церкви. Свічки на цвинтарі ледь мерехтіли. Вуйко Дмитро перехрестився, сплюнув і, шепочучи «Богородицю», поспішив униз до автобусної.

Ця незначна подія трапилася 22 листопада о 00.00 за Київським часом у м. Яремча Станіславської області, за 600 км від Оболоні, м. Київ. Подія відбулася чотири хвилини тому. Свідки відсутні.

П.з.д.в.ти й день.

О Брітні Спірс, прийди і порятуй мене!

Бо Сім мене стоять,

Цвяхами в голови пробиті,

Сльози лиш із правих очей біжать

Ліві ж під гілки пожадливі підставляються,

Щоби наштрикнутими стати,

Тільки,

Як Янгол Сашко прокричить:

«Все пропало!»

Де ти знайдеш такого ангела, як я?!!співає обурено Крихітка Цахес. Та це я так, до слова і не в тєму. Скандинавська Квітка розпустила тим часом своє летюче коріння в Празі. Так зовсім вже до мене близько... Цікаво, чи скінчить вона своїм приїздом мій тупій? В мене посиніли нігті і поскрючувались пальці. Мабуть, не стачає вітамінів. Вітаміни в аптеці по 40 грн 43 коп. Всі дешевші гівняні.

And then its so nice and quiet...

Вже з годину й зо чверть дідо мій в потязі їде

На захід, в Карпати, хоч і не звідти він родом

Не люблю снів, де дідо мій вмирати має,

А до нього горнуться тварини три:

Одна то пес, що вже здох на весні;

Друга то якийсь чи то ящур, чи птах у брунатному панцирі,

Із дзьобом і в складанку ввесь твердий, не пробити;

Третя тварина - то я, що вища тих двох попередніх,

Плачу із ними разом,

З дідом прощатися не хочу,

Дід мені ж батьком був мудрим і добрим,

Бабця була королевою,

Знайшли мене, відгодували

Й не карали ні за що.

Дай же, Боже, їм літа многії

Від днини сеї

Як у людях кажуть:

Сниться, що помер, то буде довго жити.

Принаймні там його чекає світ повніший, світ із міфічними люблячими тваринами. Не плач, я.

* * *

Бирчик женився. Одружився тобто. І зовсім не недавно вже Бирчикова дитина повзає і шклянки розбиває на дрібні дрібочки. А Бирчик всю ту шнягу з килима визбирує і каже:

От бачиш, Вовка, нормальні батьки б тебе вже так пиздили! І тряпкою мокрою по лиці, і як би лиш не пиздили, не те що ми...

Бирчик практикуючий лікар-психіатр Івано-Франківської психіатричної лікарні.

Якось колись давно, коли Бирчик ще тільки до безпамятства напивався зі своєю жінкою Свєтою, трапилося з ним ТАКЕ. Свєтин тато мав повернутися із закордонного відрядження десь днів за десять, так що всьо було «чікі» на хаті в Свєти. Але чесні діти тим навіть і не скористались. Вони собі просто цнотливо накидались по саму зюзю, та так, що Бирчика ніяка сила вже до хати би не донесла, тож мусів брат Бирчик до Свєти спати йти. Точніше, звалитися, точніше, захропіти, але то вже нескінченна поезія. Так от. Якоїсь миті вгашений Бирчик трохи-трохісіньки пролупляє очі й бачить «в сонной димкє» Свєтиного тата, що бовваніючи понад ліжком, гучно прорікає:

Свєта, я всєґда знал, што ти блядь, но ШТОБ ТАКОЄ!

Наступного разу Бирчик зустрічає Свєтиного тата на свому зі Свєтою весіллі.

...

Перша річ по приході до хати: мити руки. Друга: їсти сало.

В мене просто (?) криза самоідентифікації. Національної і не тільки. Тобі цього, Скандинавська Квітко, зрозуміти не дано. Бо ти вегетаріанка, а Неє Дано хороше імя для модного письменника кінця ХІХ століття. Йому би дружити з Шарлотою Бронте здалося. Іншими словами, йоб-вашу-ма-машу. От яку я собі біографічну довідку зацяпала:

Іпега Капна

(1980-21.?)

дупа і уродка,

іншими словами,

пиздовата тьолка.

Амбітна й еґоїстична

Істота, («Істота» аж бач, з великої букви написала!)

Сре на всіх, без розбору. Типу журналістка в типу журналах.

Фронт-жінка охуєнно пиздатого гурту «Фактично Самі».

Харизматична особистість України номер один Сашко Положинський так пояснив свою нелюбов до раптової заміни нашого сексуального тріп-хопу брутально-дрючкуватим гард-кором:

Раніше я всі роки дрочив по ночах на Іренин голос. А тепер, почувши вашу «Курву ком бек», схотілось відрізати собі руки разом з членом!

Гадаю, ми обовязково використаємо цей діалог у промовшині нашого нового альбому.

...Ми з тобою на пароплаві Росток - портове містечко зі шведського боку. Ти купила нам студентські (найдешевші) квитки по 17 Євро за семигодинний сі-тріп глупої ночі. Тобі зимно, ти хоч спати, байдуже, що на куценькій канапі в холі (місця в таких квитках не позначаються тусуй, де хочеш. Виникає захланно-законна думка: чи зможу я КОЛИ-НЕБУДЬ поплисти у цьому ж керунку, маючи оплачену каюту зі сніданком о шостій а ля карт?) Я ще в Яремчі ялозив тобі мізки з приводу своєї любові до сексу в найнепридатніших до того місцях. Ти сміялася й погоджувалась зайнятись цим у першому-ліпшому громадському віходку. Віходок (туалет, тобто, шановні централо-українці) на пароплаві «Том Сойєр» був-таки ліпшим за всі туалети, бачені мною, засранцем-українцем. Дуже білий, чистий, педантично-соціальний і зручний, як і вся Швеція, курва мать. Я так само білочисто до тебе підїхав, і сказав так само праґматично-соціалістично:

Ходімо. Як ми й збиралися. Мати секс у туалеті. Я все подивився. Там зручно. Гріх цього не зробити.

Ти зітхнула і нехотя вибгалась із кольорової незручної канапи, закладеної нашими клунками.

В туалеті й дійсно було до біса місця. Я спокійно спустив джинси, не визуваючи черевиків. Ти, так само не визуваючись, переступила через свої шорти. Футболку ти залишила. Я подивився на тебе у дзеркалі, ти в цю мить примірялась поглядом до унітазу. Я закрив кришку й сів на нього. Ти глянула на себе в те ж дзеркало, здмухнула біляве пасмо з чола, підійшла й сіла мені на коліна. Ти навіть не поцілувала мене. Твоє обличчя було таким серйозним, що мене вже от-от мало пробити на дурнувате «ги-ги». На щастя, з ерекцією все було в поряді. Ти задерла свою й мою футболки й притислась своїми голими грудьми до моїх. Відтак зітхнула й ковзнула рукою по мого прутня. Я заплющив очі. Ти вклала мене в себе, як дитину, чомусь тоді подумалось. Я настромив тебе так глибоко, як зміг. Ми майже не рухались, тобі так подобалось. Ти кінчила першою, мала той рідкісний для жіноцтва дар викликати свій орґазм, коли заманеться. І тоді я ( Rain down, rain down, come on, rain down!) почав кричати. Замість тебе. Голосно, широко, так, ніби все мені всередині дерлося, ніби я кінчав не єдиним потоком, а рясним дощем, ніби я став суцільною орґазмовою дисперсією, ніби ставав з блискавичною швидкістю почергово жінкою-чоловіком-деревом-грибницею, мене то поглинав Уроборос, то виносив з безодні місячний Риб, ти пожирала мене й випльовувала назустріч чисто вимитим бездоганним шведським лампочкам по 60 Ват кожна.

Я замовк. Ти сказала:

Тш-ш... і поцілувала мене в чоло. Якого біса в тебе такі холодні губи, лярво?

На те я й Скандинавська Квітка. Мовила ти бездоганною українською.

Що за ху... я не встиг доказати «йня», як раптом аж зламався під чиїмсь пильним поглядом. Стіни тої сраної вилизаної параші й насправді наче хтось злизав за десять метрів від нас, прямісінько на палубі, сидячи на виставлених в дебільні рядки пластмасових стільцях, витріщалися на твої голі сідниці й мої волохаті ноги (а більше хєр їм що видно!) десятка зо два пасажирів.