Поміж ворогами
Шрифт:
– Сідайте, о. Артемій, - обізвався тихо господар, - от я наллю вам чаю. Прошу!
О. Порфирій налив стакан чаю й поставив його перед гостем. О. Артемій почав розказувать за новинки, які почув на вокзалі; розказуючи швидко та дрібно, він колотив ложечкою чай. Тонкий дзвінкий стакан дзвенів, мов навіжений, неначе аж кричав: ой, рятуйте! не колотіть, не бийте мене, бо не видержу, от-от лусну!
О. Артемій дзвонив в стакан, нервово сьорбав чай ложечкою й кидав в свій мохнатий рот. Одна муха влетіла в чай і опарилась. Він захопив ложечкою муху і вкинув в рот. Налапавши її язиком, він повернув голову, виплював її на підлогу та знов говорив. На той час непідстрижені вуси лізли йому в рот разом з чаєм і прилипали до губів. Він одгрібав їх пальцями, роздявляючи рота, і копилив то верхню, то спідню губу.
– Оце я на вокзалі бачив Шмуля з Корсуня, бачив смілянського Берка, їхав з Києва о. Аврамій і о. Василій з Дацьок, - розказував о. Артемій.
– А чи не бачили там часом «протопресвітера» з Листвина, о. Саву?
– тихо спитав о. Порфирій і осміхнувся.
– Як же? Бачив і розмовляв з ним! Але яка шкода! Я думав, стріну на вокзалі велику силу народу, натовп депутацій од громад, стріну княгиню, побалакаю з нею. І подумайте тільки собі. На вокзалі нікогісінько нема! Яка шкода! Який жаль!
– репетував о. Артемій.
«І навіщо йому ті депутації, та княгиня? Чудна людина оцей о. Артемій. Я од тих депутацій, од тих княгинь ладен втікать за тридев'ять земель, а він сам шукає їх!» - думав о. Порфирій.
– Що ж тут чувать у вас?
– спитав о. Артемій.
– Сказать по правді, нічого не чуть цікавого. От ви то, мабуть, почули багато дечого цікавого на вокзалі!
– обізвався о. Порфирій.
– А що вам розказував листвинський протопресвітер?
– Розказував, що недавно їздив аж за Богуслав, а там шляхи рівняють, бо когось сподіваються, - сказав о. Артемій.
– Кого ж це ждуть? Може, буде їхать котрийсь архієрей або митрополит? А маршруту нема… - якимсь смутним голосом обізвався о. Порфирій.
– Казав, що рівняють шляхи добре, скрізь засипають рівчаки, закидають гноєм, присипають гній землею…
– Певно, буде їхать або митрополит, або губернатор, коли добре засипають рівчаки. Якби сподівались якогось архієрея, то тільки притрусили б потрошку рівчаки та бакаї й вибої… О, погана штука!
– сказав о. Порфирій.
– Ще й як погана! А тут метрики, а тут приходо-росхідні книжки й досі не позаписувані!
– крикнув о. Артемій.
– Ой, є хиби й недогляд! Все якось стягуєшся та все надалі одкладаєш…
– А штунди, о. Артемій, ще нема в вас в Горобцівці?
– спитав о. Порфирій.
– Ні, нема; не чуть.
– І в мене нема. Але листвинський протопресвітер оце вчора казав мені, що вона вже є коло вас кругом, і в Комарівці, і в Шендарівці, і в Хильках.
– І в Шендарівці? Чи не бреше часом протопресвітер?
– О, протопресвітер усе знає гаразд!
– обізвався о. Порфирій.
– Казав, що в Шендарівці пішло в штунду шість сім'їв і що якась проповідниця-штундка, якась дівка Тетяна, була й у вашому селі і в когось ночувала аж дві ночі.
– Була й ночувала! Аж дві ночі!
– крикнув о. Артемій і схопився з стільця.
– Бреше протопресвітер!
– Ой не бреше. Цей не з таківських, щоб брехав, - сказав о. Порфирій, - бо та штундка була і в нашому містечку, та урядник зараз витурлив її з містечка.
– Ой лишечко! Ще протопресвітер викаже в консисторії… А я про це й не знав… А я ж тутечки благочинний… Треба розвідать, треба досвідчиться за все.
– Довідайтесь! Може, та пророчиця й досі сидить в вашій Горобцівці… - сказав о. Порфирій.
– Ой-ой! А в мене ж мужики - то анафеми, злодії, анцибори, антихристи! А писар, то вже й не буду казать про його, - бідкався о. Артемій, - ця бестія хитра, як лисиця, а розумна й поміркована, як сатана…
– Це той Коцюбенко?
– Та це ж Коцюба!
– сказав о. Артемій.
– Тільки, хвалить бога, що наш новий митрополит правдивий чоловік і усяких брехень не послухає, пошли йому, боже, здоров'я й довгий вік!
Отець Артемій встав, підвів очі до образів і перехрестився. Він знов сів і почав позказувать усякі новинки, які почув од жидів: по чому пуд пшениці та жита, вівса та проса, який батюшка вмер, який видав дочку заміж, де буде швидко весілля.
– О. Порфирій! Чи ви не переглядали останніх номерів газет?
– промовив О. Артемій, витрусивши з себе, мов з мішка, усі новинки в околиці.
– Щось буде! Ой щось буде! Пруссаки крутять, чепляються до Росії. Вільгельм говорить закиркуваті та зачіпливі промови на бенкетах.
– Ні, про це я ще не читав, - тихо обізвався о. Порфирій.
В той час до столової увійшла сестра о. Порфирія, вже дуже немолода панна. О. Артемій ледве примітив її, тільки кинув на неї оком, швидко підвівся на стільці й сунув до неї хапком свою руку, неначе казав: одчепись од мене, та ще й хутчій, бо не маю часу навіть руки тобі подать: мені треба розмовлять.
– Ой боже! Що це буде, що це буде!
– галасував він на всю столову.
– Чи ви пак читали, куди вже в останній час долітали прусські аеростати?
– Ні, не читав.
– Невже не читали?!
– крикнув о. Артемій і підвівсь з місця.
– Літали аж над Вінницею, літали аж за Києвом, над Броварами! спустились німці в Броварах, звеліли мужикові насмажить смажені, повечеряли, потім сіли, знялись з місця та й полетіли. Ой! Боже мій! Що це буде! Що ми будемо робить? Ой, щось буде! щось буде!
– бідкався о. Артемій і вхопив в обидві руки голову та й забігав по столовій. Довгі поли ряси, коси на голові метлялись на повітрі. Муха влетіла в рот о. Артемієві.
– Пху, пху! Ой боже мій! Що це буде? Пропащі ми!
– репетував о. Артемій, випльовуючи на ході муху.
– Я думаю, що не такий чорт страшний, як його малюють, - обізвався спокійно о. Порфирій, - владика страшніший за пруссаків.
О. Артемій підбіг до о. Порфирія, поклав йому на плече одну руку, нахиливсь і промовив сливе на вухо: «Буде война».
Промовив він це та знов одскочив од о. Порфирія, як опечений.
Стара панна тільки стояла та витріщала очі на о. Артемія. Витріщав на його очі й о. Порфирій.