Чтение онлайн

Кукса. От­же ли­шенько! Та ось хоч самі по­ма­цай­те, по­рожнісінькі ки­шені!

Писар (хо­че взя­ти, за ки­ше­ню). Поз­вольте!

Кукса. І не со­ром вам лізти у чу­жу ки­ше­ню?

Писар (за­со­вує ру­ку у йо­го ки­ше­ню). З ва­шо­го при­сог­ла­су. (Вий­няв гроші). Бач­те, ось і на­ма­цав как у раз гри­ве­ни­ка!..

Кукса (убік). А, щоб те­бе на­ма­ца­ло! (До нього). От­же не­да­ром, ма­буть, ка­жуть, що іноді і сам чо­ловік не зна, у якій ки­шені у нього чорт си­дить!..

Писар. Ето вєрно! (Розк­рив лис­та, чи­тає). "При­яте­лю мій, все­лю­безнійший ми­лос­ти­вий го­су­дар і ша­нов­ний гос­по­ди­не…"

Кукса. Спа­сибі за ша­но­бу! Ме­не та­ки, спа­сибі, лю­ди ша­ну­ють!

Писар (зно­ву чи­тає). "Ша­нов­ний гос­по­ди­не!.."

Кукса. Аж двічі ша­нує ме­не? Це якась ду­же вже доб­ра лю­ди­на пи­ше!

Писар. Ви-бо не пе­ре­би­вай­те, а слу­хай­те го­то­во­го! Во­но за­раз піде далі… "Ша­нов­ний гос­по­ди­не! Звиня­йте, што так дов­го не од­пи­су­вав до вас об ва­ших ділах, ка­са­тельно же­ни­ха…"

Кукса (ози­рається). Чи­тай­те, будь лас­ка, ниш­ком. Я не глу­хий!

Писар (чи­та). "…Ка­са­тельно же­ни­ха, по­то­му што не мав вре­мені!.."

Кукса. А як­що й справді йо­му бу­ло ніко­ли? Ко­неш­не, му­шу ви­ба­чи­ти!

Писар. Я, ка­жеться, зде­ру з вас про­ти воз­ви­ше­ної вдвоє!..

Кукса. За що?

Писар. За мно­гог­ла­го­ланіє!

Кукса. Мов­чу, мов­чу!

Писар (чи­та). "Ну, од­на­че, те­пе­ра по­даю вам до­ро­гу звєстку: на етом тиж­неві, ког­да не в су­бо­ту, так не­безп­ре­мен­но у неділю…"

Кукса. Сьогодні су­бо­та!

Писар. Єй-бо­гу, я полізу до вас у ки­ше­ню за возви­ше­ною так­сою. (Чи­та). "…У неділю приєдить пар­нишка, жо­ни моєї срод­ник, на ог­ля­ди­ни до вас. Хоч вон вже і в літах, і із се­бе на ви­ду не­по­каз­ной, но, одн­аче ж, хвун­да­мент­ной ча­лавєк і по­ра­дош­ний гас­падін. Зумійте тілько прий­нять йо­го в нас­то­ящім хва­соні, і дщерь ва­ша, Ори­на Мак­си­мов­на, возьмуть се­бе в пер­воє предісловіє пре­вос­ход­ноє щастіє, і от­сю­да воз­ник­неть лю­бов і про­чеє…"

Кукса. По­дай, гос­по­ди!

Писар. Ну, та й язик же у вас!

Кукса. Мов­чу, мов­чу!

Писар (чи­та). "Мо­же, йо­му прий­дьоть у вто­роє пре­дис­ловіє при­ки­нуться убо­гим і одяг­неться вон не по-бла­го­род­но­му, а по-бєдно­му, то ви не внімай­те на етот хвакт своєго об­ра­щенія…"

Кукса (крізь зу­би). По­дай, гос­по­ди!

Писар. Чи ваш язик мо­же понімать яку-не­будь дис­ципліну? (Чи­та). "Же­лаю вам от усєх моїх совокупних чувствій хо­ро­шо на ве­селії гу­лять і нас час­то вго­щать. Совітую не отк­ла­ду­вать ето­го діла у про­дол­жительний ящик, вез­ти у той же день до вінця, і сла­ва бо­гу…"

Кукса (по па­узі). Амінь?

Писар. Амінь. О, те­пер мо­же­те розг­ла­гольство­ват скольки же­лаєте..

Кукса. Амінь! Їй-бо­гу, за­раз оце і до по­па побіжу і до­го­во­рю йо­го. (Убік). Сла­ва тобі, гос­по­деві, діждався!.. (До пи­са­ря). Ми­лості про­сю і вас на весілля!

Писар. Бла­го­да­рим за вніманіє! Так как же, раз ви завт­ра ду­маєте їх і звінчать?

Кукса. А що ж тут дов­го отк­ла­ду­ва­ти? Як мож­на, то й сьогодні!..

Писар. Оце ж і по лис­тові. А від ко­го він, ви догада­лись?

Кукса. Від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча, з го­ро­да?

Писар. Так і тут обоз­на­ча: "Від Лахтійо­на Хведро­ви­ча, з го­ро­да". Ну, до свіданія з ва­ми! (Іде).

Кукса (хо­ва лис­та). Ну, тільки я вам ска­жу, що за та­ко­го ку­ценько­го лис­точ­ка не варт бу­ло пла­тити гри­ве­ни­ка!

Писар. Не ве­лик, ка­жуть, червінчик, та до­ро­гий. За­те ж зя­тя ба­га­то­го прид­баєте.

Кукса (огля­дається). Будь лас­ка, не го­моніть! А хіба мені моя доч­ка об­рид­ла? Лег­ко, ду­маєте, мені бу­де розс­та­ва­ти­ся з нею? Ви понімаєте, що та­ке діти зад­ля батька, кот­рий ни­ми втішається, ни­ми пи­шається, жи­ве ни­ми, ди­ха ни­ми. Кот­рий, кот­рий… (Убік, іду­чи в ха­ту). Сла­ва тобі, гос­по­ди! Так і чую, як мені від сер­ця відляг­ло; на душі так якось ве­се­ло ста­ло, мов вес­ня­на во­да при­бу­ва на ло­то­ки, не­на­че ве­ли­чез­ний лан­тух з пше­ни­цею зсу­нув­ся з пле­чей… Ко­ли б тільки він сог­ла­сив­ся швид­ше їх повінча­ти! Так не­хай хоч і двадцять п'ять кар­бо­ванців заг­не - зап­ла­тю! (Пішов).

Писар. Тре­ба-на­да бу­де сповістить Ва­си­ля, шо на­ша політи­ка, ка­жеться, вже ки­пить!

Дранко і пи­сар.

Дранко (ба­ла­ка сам з со­бою). Я та­ки зра­зу до­гадав­ся, що це від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча. Піп до ме­не ду­же при­хильний, то він мені їх завт­ра або сьогодні звінчає! Па­ла­мар ка­же, що мож­на хоч і сьогодні звінча­ти, аби до­ку­мен­ти бу­ли чис­топ­лотні! (До пи­са­ря). А, ви ще тут?

Писар. До­жи­даю од вас ре­зо­люції на­щот руб­ля се­реб­ра.

Дранко. А, які-бо ви! От­же я добріший від вас.

Писар. Лю­бо­питст­вен­но.

Дранко. Ми­лості про­сю завт­ра до ме­не на весілля!

Писар. Бла­го­да­рю! (Убік). І тут діло за­ки­па. Це од­на статья, а за руб се­реб­ра три дні вам на роз­миш­леніє. До свіданія!

Дранко. Тільки ви сусідові ані сло­веч­ка.

Писар пішов.

Сьогодні або завт­ра же­них при­бу­де! Спа­сибі Лахтійонові Хве­до­ро­ви­чеві! Пи­ше, щоб я скоріш їх звінчав! Мот­нусь оце за­раз до по­па!

Кукса і Дран­ко.

Кукса (йду­чи з сво­го дво­ру і не ба­ча­чи Дран­ка, ти­хо приспівує і при­то­пує).