Прапороносці
Шрифт:
– Партачі! Партачі! Партачі! – кричав він за кожним невдалим пострілом і, не відриваючись очима від цілі, грозився в трубку телефоністові і вимагав негайно ж повідомити установки: йому здавалося, що там наводчики геть усе переплутали. Зате, коли міна вибухала в самій траншеї, сповнюючи її димом, обличчя Брянського сяяло від вдоволення, він хапав Шовкуна за плече і енергійно тикав ординарця в тому напрямі.
– Бачиш, бачиш, – говорив він, не спускаючи очей з траншеї, – накрито! Ціль накрито! Чудесно! Молодці!
І нашвидку записував собі щось у блокнот. Організацію бою він завжди сприймав як процес невпинної творчості, матеріал для все нових узагальнень і вдосконалень. Брянський оцінював бій не лише за його остаточними результатами, хоч це було, звичайно, головне, а ще й за тим, як цей бій був підготовлений, проведений, як розгортався, як переборювалися складні ситуації і несподіванки, що завжди виникають у ході бойових дій. Навіть найменша операція батальйону виступала перед Брянським або «неохайною», як він говорив, з зайвими жертвами, або зробленою точно, красиво, з найменшими втратами. Після бою, коли командир батальйону збирає командирів рот, щоб зробити підсумки, Брянський нерідко саме так і висловлюється:
– Знищення такої-то групи противника в тім-то переліску було проведено рішуче, точно, красиво.
Командири стрілецьких рот не проминуть нагоди покепкувати з Брянського.
– Особливо, – каже котрийсь, – «красиво» сержант Новиков засадив багнет тому німецькому унтерові нижче пупа!
І зараз, керуючи вогнем своєї роти. Брянський весь час стежить і за вогнем інших мінрот та мінометних батарей, звертаючись щоразу до Шовкуна із своїми спостереженнями.
– Дивись, дивись, як Сергєєв будує «веєр»! Іч, жук! На-крив! Накрив усіх!
Конец ознакомительного фрагмента.